Онлайн кітапты тегін оқу Українські народні пісні
Українські народні пісні
ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА[1]
1
Із 15 січня 1992 до 6 березня 2003 року — Національний гімн України.
1
Із 15 січня 1992 до 6 березня 2003 року — Національний гімн України.
До збірки увійшли найвідоміші українські народні пісні, які є джерелом народної мудрості та багатьох чеснот українського народу.
В українських піснях відображається історія народу, його перемоги, його почуття та переживання.
Слова: Павло Чубинський
Музика: Михайло Вербицький
Ще не вмерла України ні слава, ні воля,
Ще нам, браття-українці, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануємо ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краї панувати не дамо нікому.
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє.
Ще у нашій Україні доленька наспіє.
Приспів:
А завзяття, праця щира ще свого докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відіб’ється, згомонить степами,
України слава стане поміж народами.
А Бог Адама створив рукама[2]
А Бог Адама створив рукама
На образ чоловіка.
Дав йому жону на ім’я Єва
З-під бока ребра його.
Дав йому жону на ім’я Єва
З-під бока ребра його.
Обіцяв йому в розкошах в раю
Там з Євой проживати.
Тільки одного древа райського
Не казав зачіпати.
Тільки одного древа райського
Не казав зачіпати.
А Змій злостивий, злий, нежасливий
Так Єву підвождає:
«Возьми ти, Єво, райськоє древо
Овочі скуштувати».
«Возьми ти, Єво, райськоє древо
Овочі скуштувати».
А взяла Єва райського древа,
Овочі скуштувала…
Простягла руку, вкусила штуку,
Адамові подала.
Простягла руку, вкусила штуку,
Адамові подала.
Адам приймає, овоч кусає,
Наготу пізнаває.
Єва дознала, нагая стала,
Сама ся застидила.
Єва дознала, нагая стала,
Сама ся застидила.
2
Старовинний кант. Записано на Сумщині.
2
Старовинний кант. Записано на Сумщині.
А вже весна
А вже весна, а вже красна,
Із стріх вода капле.
Із стріх вода капле.
Із стріх вода капле.
Молодому козакові
Мандрівочка пахне.
Мандрівочка пахне.
Мандрівочка пахне.
Помандрував козаченько
У чистеє поле.
У чистеє поле.
У чистеє поле.
За ним іде дівчинонька:
«Вернися, соколе!»
«Вернися, соколе!»
«Вернися, соколе!»
«Не вернуся — забарюся,
Гордуєш ти мною.
Гордуєш ти мною.
Гордуєш ти мною.
Буде ж твоє гордування
Все перед тобою».
Все перед тобою».
Все перед тобою».
Помандрував козаченько
З Лубен до Прилуки.
З Лубен до Прилуки.
З Лубен до Прилуки.
Ой плакала дівчинонька,
Здіймаючи руки.
Здіймаючи руки.
Здіймаючи руки.
А вже третій вечір
А вже третій вечір, як дівчину бачив,
Ходжу біля хати — її не видати.
— Вийди, дівчино, вийди, рибчино,
Вийди, серденя, утіхо моя!
— Не вийду, козаче, не вийду, соколе,
Мене мати лає, гулять не пускає.
— Брешеш, дівчино, брешеш, рибчино,
Брешеш, серденя, утіхо моя!
— Та було б не рубати зеленого дуба,
Та було б не сватати, коли я не люба.
— Правда, дівчино, правда, рибчино,
Правда, серденя, утіхо моя!
А до мене Яків приходив
А до мене Яків приходив,
Коробочку раків приносив!
А я тії раки забрала,
А Якова з хати прогнала.
А я тії раки забрала,
А Якова з хати прогнала.
«Іди, іди, Якове, з хати,
Бо на печі батько та мати,
А в запічку батькові діти,
Ніде тебе, Якове, діти».
А в запічку батькові діти,
Ніде тебе, Якове, діти».
Не пішов же Яків додому,
Та заліз у хижку в солому,
А собаки гавкати стали,
Поки батько й мати не встали.
А собаки гавкати стали,
Поки батько й мати не встали.
Наробили галасу діти
Так, що нудно в хаті сидіти.
Я забрала раки у миску,
Сама пішла спати у хижку.
Я забрала раки у миску,
Сама пішла спати у хижку.
Коли туди й батько приходять
І у мисці раки знаходять:
«Хто з тобою тут женихався,
І хто приніс раки? Признайся!»
«Хто з тобою тут женихався,
І хто приніс раки? Признайся!»
Поки мене батько питався,
А мій Яків з хижки убрався, —
Через тин та через городи,
Наробивши батькові шкоди.
Через тин та через городи,
Наробивши батькові шкоди.
«Не приходь же, Якове, ніччю,
Бо буде сторожа під піччю…
Мене батько й мати все лають,
А що тебе ніяк не піймають!»
Мене батько й мати все лають,
А що тебе ніяк не піймають!»
А-а, люлі
А-а, люлі,
Налетіли гулі,
Сіли на воротях
В червоних чоботях.
— Ти, Петрику, не гуляй
Піди гулі позганяй,
А щоб гулі не гули,
І Катрусі спать дали.
А-а, люлі…
Бабусю, рідненька
— Бабусю, рідненька,
Ти всім помагаєш,
Яке в мене горе,
Ти, може, вгадаєш.
Яке в мене горе,
Ти, може, вгадаєш.
Як очі заплющу,
То так, моя ненько,
Де візьметься зразу
Козак молоденький.
Де візьметься зразу
Козак молоденький.
Жартує, пустує
Всю нічку зі мною,
Він голову схилить,
Обійме рукою.
Він голову схилить,
Обійме рукою.
І шепче на ушко:
«Ганнусю, Ганнусю»
І так мені гарно,
Бабусю, бабусю.
І так мені гарно,
Бабусю, бабусю.
Воркує, щебече,
Немов соловейко,
І так мені любо,
Бабусю, рідненька.
І так мені любо,
Бабусю, рідненька.
Дай зілля, бабусю,
Та ще й опівночі,
То може козак той
Не лізтиме в очі.
То може козак той
Не лізтиме в очі.
— Ні, серденько доню,
Цього не злічити,
Це врем’ячко твоє, —
Настав час любити.
Це врем’ячко твоє, —
Настав час любити.
