Оглавление

МАКУНІВ — НАРИС З ІСТОРІЇ РІДНОГО КРАЮ

Михайло Бервецький

Цю скромну працю присвячую

світлій пам’яті своїх батьків:

Бервецькому Івану Михайловичу,

Бервецькій (Гапало) Марії Іванівні

МАКУНІВ — НАРИС З ІСТОРІЇ РІДНОГО КРАЮ
ІСТОРІЯ ЗЕМЛІ МОЇХ БАТЬКІВ

Видання 2-ге, доповнене.

ЛЬВІВ-2017

Дух нашої давнини. Походження нації

Народи не виникають стихійно, не формуються випадково, під дією

сліпих обставин, Бог творить народ, як певну колективну особистість зі своїми

здібностями, характером та інтелектом. «Усі народи, які Ти створив, прийдуть

до Тебе і поклоняться Тобі» (Пс. 56:9).

Народи є благодатним поживним середовищем для зростання талантів.

Лише народ може оцінити належним чином і зберегти своїх геніїв. Лише в

національному лоні може вповні розквітнути обдарування митця, дослідника.

Формуючи народ, Господь дав йому все, чим він може явити свою

особливість серед інших народів. У цей своєрідний пакет Бог вклав яскраву

схильність до того чи іншого виду діяльності, певного роду відмінності, свій

для кожного утворення характер, силу для захисту та праці й мову як основу

культури. Якщо відсутні деякі з цих важливих параметрів, нація поступово

втрачає свою самобутність або розвивається в скаліченому, неповносправному

вигляді.

Нацією називаємо цілість населення, що його духовні прикмети скриті і

явні (як звичаї, мова) а також антропобіологічні риси становлять виразну

цілість упродовж часу (історії). Трипільські, еллінські і готські основи створили

і наситили обличчя, стержень нашої української нації, дали їй відрубність і

живлові традиції. Зате лише від Київської імперії, що зросла на цих

праукраїнських традиціях, почався блискучий період свідомої української раси.

Сам Київ виріс із трипільських селищ, із еллінського метрополісу, готського

данапарстадиру. На націю в цілому або лишень на її окремі групи мають вплив

домішки. Домішки, які мали вплив на українську націю, розрізняють на два

роди: домішки крові і домішки духовного стану. До перших належать: домішки

кочовиків, кельтів, римлян, трайківців, іранців, кавказців і норманців, до других

— жидів, римлян, поляків.

Національність приймаємо як форму, в якій найкраще, найлегше

улюблено можемо виявити зміст життя, наші ідеали і мрії, і тому вона для нас

повинна мати широкий, універсальний характер і ні в якому разі не повинна

стати синонімом політичних відносин. А ще національність потрібно розуміти

3

як кращу форму життя, як засіб до досягнення цієї мети, то в цьому останньому

моменті національність стає сама метою, ціллю, форма становиться змістом.

Географічне положення

Макунів — село в Україні, Мостиському районі Львівської області. Населення в 2000 р. становило 404 особи. Орган місцевого самоврядування —

Маломокрянська сільська рада.

Велике за площею село, що розкинулось на мальовничих

пагорбах Передкарпаття. Від села до м. Судова Вишня — 14 км, до райцентру

м. Мостиська — 19 км і 15 км до залізничної станції Судова Вишня.

Межею земель села на півночі є одна з приток річки Вишеньки, що бере

початок біля села Мала Діброва, проходить через Шишоровичі і впадає в

р. Вишеньку за хутором Берці. По обидва боки річки було торфовище, що

займало близько 200 моргів. У 50-их роках XX ст. було створено державну

артіль, що нарізала рудавину (торф), яку продавали жителям на опалення хат. В

60-их роках провели рекультивацію цієї площі, яка нині стала пасовищем.

Через центр села із заходу на схід проходить ще одна притока

р. Вишеньки, по обидва боки якої утворилась долина. На схід від хутора Берці

росте діброва площею близько 2 моргів.

Існує легенда щодо походження назви села. На місці сучасного села була

болотиста місцевість, навколо якої росли і вабили око багряні маки. Згодом

болото вирішили осушити, а на його місці побудувати село, маки — зникли, але

у назві села залишились дотепер.

Наукова праця доктора філологічних наук, професора Київського

Національного Інституту імені Т. Г. Шевченка К. М. Тищенка — «Мовні

формування українців» говорить про формування назв міст і сіл наступне: —

Так, і таке бувало. От, наприклад, вдалося натрапити на цілий пласт назв (по

Україні їх сотні), які зберігають згадки про віспу, кір, вітрянку: зрозуміло, що ці

хвороби неминуче супроводжували скотарів-степовиків і передавалися від них

рільникам-слов’янам. На прикладі Дніропетровської області це Хорошеве, Коробчине, Королівка, Курилівка, Спаське, Морозівське, Дерезувате, Нехвороща, Перещепине, вдсх. Мак-орт-івське. Остання назва якраз і дає

привід показати сучасний стан опрацювання цього пласту. У топонімах цього

типу особливо вражає, що наші предки прекрасно розбиралися, від кого

прийшла хвороба, хто саме насіяв того «маку» (віспин) на обличчя небагатьох

живих перехворілих — саки (скіфи, основа шут-), волохи, влахи (кельти), ґоти

чи хини — гуни, онгури, авари (обри)! Це стає очевидним з назв таких сіл, як

МакСАКИ Чг <сак- «самоназва скіфів», — пор. м. САКИ у Криму або с. САЧки

Зп (в Росії МакСЮТово, МакСЮТино <σκυθ- «скіф»), МокЛЯКи, рос.

4

МакЛАКово <влах- «волох, кельт», МакОТЕРти Рв <отер- «ґоти», МакИШин

Чг, МакІЇвка Дц <хини «гуни», МакУНів Лв <ун-, ул- «гун», МачУЛИЩа

См, МакУШиха, МакОШин Чг <*õc-, õш- «гун?», МакАРів Кв, МакАРТетине

Лг <*обр-т- «авари», Ма-КЕДони <ґети?, Мак-АЛевичі <алани? Так само

РябУХи, РябИНа См <хини «гуни», РибОТень См, РибОТин Чг <от- «ґот», РибАСи См <ас- «яс, осетин», Риб’ЄНЦеве <*іванц-, янц-, РибАЛЬче <*овл-?

У назвах ДзюБРове, ЗюБРиха, ЗубОТРясівка, ДзюбАНівка так само вжиті

знайомі морфеми (о) бр- «аварин», отр- «готи», ан- «гун» — тільки тепер у

сполученні зі словом дзюба «рябий після віспи».

Перша письмова згадка про Макунів датована 1466 роком.

До 1648 року село називалося Маковнів, тому й понині його мешканців

зовуть макувенами.

1524 року село було знищене татарами.

Княжий період

«Гомоніла Україна, довго гомоніла,

Довго, довго кров стежками текла — червоніла.»

«Треті півні» Т. Шевченко

Наш народ перебував 400 років під Польщею, 150 років під Австро-Угорською адміністрацією, знову під Польщею і комуністично-совєцьким

режимом, пережив монголо-татарське іго, дві світові війни (які точились на

наших територіях), а також дві невдалі спроби вибороти незалежність в

державі.

Галичани спільно зі словаками, чехами, хорватами, поляками належать

до західної гілки слов’янських народів, саме тому населення Галичини на рівні

суспільної свідомості значно більше зорієнтоване на західно-європейські

цінності, і це простежується в історичній, культурній та генетичній спільності

галичан з багатьма європейськими народами.

Наші землі належали до Галичини, яка відігравала провідну роль серед

українських князівств, що з кінця 11 ст. відокремилася від Києва. Князі

Ростиславичі правили тут у трьох князівствах: у Перемишльському — Рюрик до

1092 р., Звенигородському — Володимир до 1124 р. і Теребовлянському —

Василько до 1124 р. Їхня влада сягала між Карпатами і Дністром. Князь

Володарко (1124—1153) син володаря, об’єднав 1141 р. всі три князівства в одне

Галицьке з центром в Звенигороді, яке він боронив від агресії Польщі, Угорщини і навіть Києва. Володарко переніс у 1144 р. свою столицю до міста

Галича, яке лежало на перехресті торговельних шляхів. Від столиці Галича

країна дістала назву Галичина.

5

Під Польщею (до 1764 р.)

«Скажи, віще серце, чи скоро світ буде?»

«Ой скоро світ буде, прокинуть ся люде,

У всяке віконце засіяє сонце!»

«Заспів» П. Куліш

Протягом 1349 р. Галичиною правила боярська рада на чолі із старостою

Дмитром Детьком. По його смерті