автордың кітабын онлайн тегін оқу Волинські легенди
Анатолій Дімаров
Волинські легенди
Збірка оповідань і новел «Волинські легенди» є зразком ранньої творчості відомого українського письменника, лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка — Анатолія Дімарова.
Анатолій Дімаров — майстер соціально-психологічної прози, автор захопливих книжок для дітей. Найвідомішими творами автора є «Його сім’я», «Ідол», «Шляхами життя», «І будуть люди», «Біль і гнів», «Син капітана», «Вершини», «Прожити й розповісти», «На коні й під конем», «Друга планета».
Прапороносець Надійна
Хто не знає сумної історії Колківської маївки! Луна пострілів, що вдарили тоді, прокотилася по нашому краю і примусила гнівно та болісно стиснутись серця чесних людей. А скільки людей пробудила вона до боротьби, скільки сердець запалила бунтівничим вогнем!
Багато учасників тієї маївки живе серед нас. Пам’ятають вони ясний та гожий ранок, що засвітився тоді над землею, і шлях від Ківерців на Колки, по якому йшов багатолюдний натовп трударів, і похмурий кордон жандармів, що заступив йому дорогу. Пам’ятають і Надійку.
* * *
Такі шумливі та веселі весни рідко коли відвідували вистраждану волинську землю. Вона неначе пролилася з неба разом із теплими та щедрими дощами і навіть звеселила завжди сумні й злиденні хатини хліборобів.
І якщо весна була зі всіх весен, то й цей день був з усіх її днів. Здавалося, що сама природа, готуючись до маївки, встала сьогодні раніше звичайного, вмилася ранковою росою, одягла найкраще вбрання своє.
Вона вітально шуміла до людей верховіттями дерев, бреніла зеленими травами, обвівала пахощами квітів і м’яким вітром, веселила різноголосим співом птахів. І люди, що сходились, забували на мить про нестатки й турботи, віталися святково:
— Добридень, товаришу!
— Товаришу, здрастуй!
Те слово «товариш», промовлене сьогодні сміливо й відкрито, п’янило, як міцне вино. Кожен оглядався навколо, бачив велику юрму людей, яка все розливалася та й розливалася, наче ріка, і численні людські струмки, що збігалися з усіх кінців, наповняли її, — думав зачудовано: «Тож сила! І гори можна рушити!»
Та найбільш піднесено, найбільш святково і весело почувала себе сімнадцятирічна Надійна.
Вперше за своє життя вийшла вона разом з дорослими святкувати свято тих, кому бідно живеться на світі.
Дівчина бачила урочисті, усміхнені до неї обличчя тих, що вийшли разом з нею на широкий вигін, встелений густо зеленим килимом з шпоришу та подорожників, бачила, як квітнуть вони якимсь новим почуттям, і сама цвіла щасливо по
...
