Штормять садiв зеленi хвилi,

На вітах яблука висять.

Цим літом ви, плоди, вродились!

Це — найцiннiший лiта скарб!

Я вийду в молодий і пишний сад,

Де слив смачних ось пломеніє ряд.

Їх аромат я жадібно ловлю,

Куточок цей казковий я люблю…

Січень, 1999 р.

Місяць глядить у замерзле віконце,

Кидає іскри на шибки квітчасті.

Ніч у вікно, як прозоре суконце,

Лізе морозна, зимова i ясна,

Аж ось різнобарвний і ранок крадеться —

Місяць вже мліє, біліє і гасне

Сонечко встане, стиха озирнеться

І посміхнеться зимі цій прекрасній.

1999 р.

Синіє вечір за вікном,

З«явились золотисті зорі.

І вітерець махнув крилом,

Гуляє, свище він на волі.

І ось легенький вже туман

Серпанком укриває поле,

За ним, немов козак, курган

Шука свою лихую долю.

Блищить сріблястая роса,

В лугах широких трави косить

Безшумна місячна коса,

А вітер запах трав доносить…

В кущах зайшлися цвіркуни,

А світлячки в траві росяній,

Все гомонять балакуни,

Мигтять, як маяки в тумані.

За лісом манить моря глиб,

Полискують зiрок опали,

Маяк ледь-ледь вже миготить —

Це літня ніч на землю впала.

Блукає сон по-під вікном,

Сузір'я Оріона сяє.

Вже вітер не шумить крилом,

В траву лягає й засинає.

Січень, 1999р.

О, оксамитнеє море нічне,

Яке ж ти сріблясте, прекрасне!

Чаруєш мене, ти зі мною сумне.

За лоном твоїм спить вже сонечко ясне.

Пітьмою все море навкруг залило,

Ось місяць вже встав — і проміння,

Як стежка, лягло і повільно пливло,

На березі золотом сяє каміння.

О море Азовське, о море моє,

З тобою забудеш і горе!

І все, що тут є, полюбив, як своє,

І жити б хотів я при березі моря!

1999р.

Калинонька-червононька

Росте білЯ ріки

І дивиться у водоньку

На усі боки.

У пурпур вся наряджена,

Сумна була тоді.

І місяця зображення

Відбилось у воді.

Скажи мені, червононько,

Сумуїш ти чому?

«Така вже м̀оя доленька —

Залишили саму…»

Січень, 1999р.