автордың кітабын онлайн тегін оқу Коли розум спить
Наталія Лавлєнцева
Коли розум спить
Хтось потребує багатослів’я та великих літературних форм, аби донести до читача свої думки. А комусь достатньо однієї сторінки оповідання, аби перевернути ваше уявлення про світ. Саме до таких авторів належить талановита письменниця Наталія Лавлєнцева. Чи знаєте ви, що коту набагато простіше стати дзен-буддистом, аніж людині? Невже собачий погляд на світ відкриє нам власні потаємні думки? Та звідки взялося в людства одвічне прагнення безсмертя, і на що ми готові заради цього бажання? Зазирніть у несподіване потойбіччя разом з ошелешеним героєм, та пориньте у дивну подорож стежкою підсвідомості. У той час, коли розум спить…
Table of Contents
Лицар
Різдвяний сніг
Однолапик
Свічка
Сто кілограмів надійності
Філософські роздуми інтелігентного кота
Аякс
Вибір
Ділися своїми знаннями.
Це шлях до безсмертя.
Далай-Лама
Уманчанин Степан Поприхата поспішав додому зануреним у ніч Софіївським парком. Повертався від свого друга Сашка, до якого забіг після роботи, аби відзначити народження Сашкового онука. У сорок з лишком — отакий подаруночок від старшого сина. Зробив дідом.
— От, Степане, сиджу я тут з тобою, їм, п’ю. Завтра йду на роботу. А потім до сина зайду — а в нього дитятко мале в хаті. Моя кровиночка теж.
Сашко показував своїми дебелими, просмаленими мазутом авторемонтної майстерні руками, яка ж оце мала нова душа оселилася у світі. І продовжував жестикулювати, дедалі ширше й ширше розводячи руки з розчепіреними пальцями.
— Усе крихітне, вушка маленькі, очки, маленькі рученятками діда за носа вхопить. Наче така дрібнота — а от скажи… От скажи, Степане! Кому я на всій землі ще треба, як не оцій дрібноті? Хто буде слухати мої дурні байки про риболовлю, кому я рогатку з горіха вистругаю, на велосипеді їздити навчу — і хто потім згадає про мене? Що жив такий собі дід Сашко, і без нього світ уже був би не такий. Цілий світ, розумієш! Був би не такий! — засмаглі руки розкинулися якнайширше, охоплюючи невидимий повітряний шар.
— Коли потім? — поклавши виделку на заставлений недоїденими голубцями й варениками стіл, витріщився Поприхата.
— Ну потім… Коли вже не стане мене. Й життя мого, нікому
...