Олекса Стороженко
МІРОШНИК
«Мірошник» Олекси Стороженка — оповідання, в якому поєдналися гумористичні елементи з трагічно-містичним сюжетом***. У мірошника Сидора Кравченка помирають улюблений старший син та жінка, а згодом і він сам. Твір належить до кращих зразків малої прози автора разом з такими оповіданнями як «Закоханий чорт», «Скарб» тощо.
Михайлу Михайловичу Шидловському
У Вербівських хуторах був у мене кум Сидір Кравченко. Хуторяни мірошником його прозвали, бо збудував він собі вітрячок та так його гарно налагодив, що який би тихий вітерець не віяв, усі вітряки стоять, а його вітрячок крутиться. Знатний був чолов'яга той Сидір — правдива душа, навіки чесна і богобоязна. Частенько мені доводилось бачиться з ним, бо тоді ходив я ще на охоту качок стрілять; деколи підеш понад плесами, то й незчуєшся, як і за Варварівкою опинишся, біля Сидорової хати; от, було, зайдеш до його та й переночуєш у вітрячку. Раз по весні налетіло до нас на Тернівку гагар; от я узяв рушницю та й пішов, чи не встрелю якої. Очерети ще не дуже піднялись, так ніяк не підкрадешся: птиця, бач, дуже сторожка; тільки зблизишся — зараз здіймається і переліта на другі плеса. Вже надвечір, як посутеніло, проминувши кумів хутір, підкрався і встрелив-таки одну. Підходжу до вітрячка, бачу — світиться у віконце, прорізане у дверях, — так собі, невеличке, голова тільки й пролізе, — та й думаю собі: усуну я у те віконце гагару, за що вона здасться кумові? Зійшов тихенько по східцях та й сунув у віконце; а кум побачив, як скрикне: «Свят, свят!» — та ну хреститься
