СЛОВО ПРО ІГОРІВ ПОХІД
«Слово про Ігорів похід» — найбільш усталена назва пам’ятки давньоукраїнської літератури, яка є героїчною поемою, у якій метафорично описана історія Київської Русі, що призвела до розбрату між князями і, як наслідок — до розпаду великої держави. Автор твору, ім’я якого так і залишилося невідомим, наголошує, що братам слід жити в мирі між собою і дбати про добробут рідної землі, а не про своє збагачення. Ідея єдності усіх руських земель є центральною у «Слові про Ігорів похід». Існує ціла низка перекладів поеми сучасною українською мовою. У цій добірці наводяться два з них, що зроблені наприкінці 19 ст. — Івана Франка (західноукраїнський варіант літературної мови) та Миколи Чернявського (східноукраїнський варіант).
Слово про похід Ігоря
Переклад Івана Франка
І. Вступ
Браття, чи ж би не було се впору
Старим словом і складом зачати
Сумну пісню про Ігоря похід,
Про Ігоря, Святославля сина?
Та зачнем же, браття, повість тую
Не по мислі високій Бояна,
А по ділам й справам времен наших.
О, бо віщий Боян, если пісню
Загадав кому творити, думков
Розпускався по деревах, сірим
Вовком рискав по землі, а сизим
Орлом уносився попід хмари!
Ой колись-то часи були ліпші,
Бо як скоро лиш було згадати
Про незгоди і свари домові
Времен первих, то сейчас в тій хвилі
Співаків десяток повставало,
Мов соколів десять ся пускало
На лебедів стадо білокрилих.
Которий з них досяг летом первий,
То сей первий співав пісню славну
Ярославу князеві старому
І Мстиславу храброму витязю,
Що Редедю лютого зарізав
Перед повків касозьких очима,
Або співом виславляв Романа
Святославича з поглядом красним.
Але, браття, не десять соколів
Напущав Боян, наш віщий батько,
На лебедів білоперих стадо,
Але пальці свої віщі клав він
На живії звучачії струни,
А самі вни князів прославляли.
То ж ми, браття, зачнем тую пісню
Від старого князя едноборця
Владимира аж до времен наших,
Аж до Ігоря, що ум свій кріпкий
Насталив розвагов свого духа
Й поострив ще музьством свого серця
Й, наповнившись воївного духа,
Напровадив свої дільні повки
В половецький степ за Руську землю.
II. Збір Ігоря і похід Всеволода
Тогда глянув князь Ігор угору
І поглянув на світлоє сонце.
Сонце тьмою своє світло вкрило,
Тьмою вкрилось все Ігоря військо,
І печаль всіх серця обгорнула,
Сумно стало Ігоря дружині.
То князь Ігор до дружини каже:
«Браття милі і ви, други вірні,
Радше нам згибати під мечами,
Положить життє за Руську землю,
Як згибати в поганській неволі!
Але всадьмо, браття, ми на своїх
Бистрих коней, щоб узріти скорше
Сині хвилі великого Дону!»
Так-то князю жажда слави й бою
І жаль тяжкий і гнів на половців
Запалали в умі й заступили
Страшне знам’я єму пред очима.
«Хочу, — каже, — коп’е приломити
З вами, вої — русичі хоробрі
Конець поля — землі Половецької!
Хочу голов свою положити
Або з Дону шоломом напитись!»
О Бояне, віщий соловію
Старини, коб ти співав про тії
Повки, про похід сей богатирський,
Соловієм по древу скачучи,
Попід хмари умом ся взносячи,
То би слава про похід сей певно
Гомоніла аж до времен пізніх,
Рознесла б ся по Русі широко,
Мов Троянськов рищучи дорогов
По степам та на високі гори.
Ти співав про Ольгові походи;
О, коб спів твій і Ольгова внука
Прославив!
О, не буря занесла соколів
В степ широкий! Глянь, се перед ними
Галок стада, наче чорні хмари,
До великого Дону втікають!
Або може б так було воспіти
Віщий внуче Велесів, Бояне?
За Сулою ярі коні рзають,
А в Києві давна слава звонить,
Київ слави давной відгомоном
Бавиться, а об врагах не дбає;
Тілько там у Новгороді труби
Кличуть війська харалужним горлом,
Хоругви в Путивлі з вітром грають,
А князь Ігор ще жде мила брата,
Ще жде мила брата Всеволода.
І сказав же Всеволод, тур буйний:
«Єден брат ти мій і світ єдиний,
Світлий Ігорю, оба ми діти
Святослава, гідні слави батька!
Сідлай, брате, свої бистрі коні,
А мої ти вже стоять готові,
Перед Курськом стоять осідлані;
Там тя ждають і мої куряни,
Кметі справні, лицарського духа:
Під трубами они повивались,
Під шоломами вни колисались,
Конець коп’ї они згодувались;
Їм відомі степові дороги,
Їм знаємі яруги й улуси,
У них луки напряжені кріпко,
Створені сайдаки, стріл повні,
Наострені шаблі стальовії;
Самі вовком по степу гуляють
Собі чти іщучи, князю слави».