автордың кітабын онлайн тегін оқу  Зелена Євангелія

Богдан-Ігор Антонич

Закони «біосу» однакові для всіх:

народження, страждання, смерть.

Що лишиться по мені: попіл слів моїх,

що лишиться по нас: з кісток трава зросте.

Лисиці, леви, ластівки і люди,

зеленої зорі черва і листя

матерії законам піддані незмінним,

як небо понад нами синє і сріблисте!

Я розумію вас, звірята і рослини,

я чую, як шумлять комети і зростають трави.

Антонич теж звіря сумне і кучеряве.

Шумлять у скринях зеленаві зерна льону,

масний і теплий пил вирує у олійнях.

Щораз в корявих липах спалахне прокльоном

душа зелена, гнівна і незаспокійна.

Черві не піддається буйний струм життєвий,

з дерев зелені іскри дятлі крешуть.

Зорі червінцем платить скупо вечір дневі

за сонце, що його в червоний мох розчеше.

Червона сажа заходу вкриває липи,

що круглі, мов решета, сіють сонне сім’я,

і струни листя замовкають наглим схлипом

під вітру дотиком, що тишу шумом вим’яв.

Дівчата із олієнь пахнуть млосно льоном,

коли, мов квіт, коханцям розкривають тіло,

і сонце вибухає божевільним дзвоном,

в гучні тарелі хмар вдаряє оп’яніло.

Знічев’я затихає в навіженім гімні,

немов макуха, що олією спливає,

і ллються струмені шалені і нестримні

в коріння тіл, у жили лип, у нетрі гаю.

Дивіться: це пожежа світу, буря первнів,

рослини моляться, шаліє кожен колір,

із споду у коріння дмуть вітри підземні,

аж липа, мов кларнет, заграє перша соло.

Ось димарі землі, ось куряться дерева

в зеленім, золотавім і багровім димі.

В соломі мряки пні, верхів’я у прощальній

завії сонця, що, мов птах, зайшло за ними.

І сонце заходу і літо й липи мрійні,

змінливість вічну світу ввечері і вранці,

я прославляю невгомонний труд в олійні,

горіння душ, екстазу тіл і хміль коханців.

Під прапором мідянолистих буків,

де сонце покотилось вогняним тарелем,