автордың кітабын онлайн тегін оқу Каторжна
Борис Грінченко
КАТОРЖНА
«Каторжна» Бориса Грінченка — глибоке психологічне оповідання про долю нещасної дівчини, яку ніхто не любив. Усі лаяли і ганяли Докію: і мачуха, і п’яний батько, і діти мачухи, вона ж лише хотіла теплоти. Не склалося й з особистим щастям, навіть коханий відвернувся від неї. Бажання помсти полонило серце дівчини, однак, її втримало сумління, і страх, що постраждає невинна подруга. Людина, яка не зазнала любові і добра з дитинства, є нещасною. Однак те, що в зачерствілому серці Докії ще жевріє вогник людяності, робить її кращою за усіх кривдників.
І
Каторжна — так її всі звали.
— Унеси дров у хату, чи чуєш, каторжна ти! — кричала мачуха.
— Геть з-перед очей, каторжна! — визвірювався на неї батько, вертаючись п’яний з шинку і заточуючись по хаті.
— За сцо ти мене стовхнула, католзна! — пищав дворічний мачушин хлопчик, б’ючи її кулаками.
І так усі!.. Навіть хлопці та дівчата на вулиці хоч і не так часто звали її каторжною, але ж і на ймення мало коли звали, а як звали, то все ж із додатком:
«Ота каторжна Докія…»
Та й було за що. Відколи мачуха ввійшла в батькову хату, ця маленька, семи років, дівчинка й разу не глянула на неї по-людському, а все з-під лоба. Може, вона боялася мачухи, не знаючи ще, яка вона, а тільки тим, що вона мачуха; а потім не кидала боятися тим, що вже знала, яка вона. Може… А все ж був у неї завсігди вовчий погляд. Та й не самий погляд!
Третього чи четвертого дня після свого весілля мачуха звеліла їй горщики поперемивати, а в неї, бачите, чомусь затрусилися руки, і вона впустила та й розбила горща. Не можна ж було дурну
