Останній матч
Розділ 1. Асфальт, що пам’ятає все
Мені чотирнадцять років, і кожного ранку я прокидаюся з думкою про футбол. Не про школу, не про контрольні, не про зауваження в щоденнику. Перше, що з’являється в голові,
— м’яч. Старий, потертий, із здертим логотипом, але мій.
Наш двір — це не просто місце. Це асфальт, що пам’ятає всі мої падіння, удари повз ворота й ті рідкісні моменти, коли м’яч таки залітав у ціль. Тут немає трибун, суддів чи форми. Лише я, м’яч і дві криві труби замість воріт.
Іноді мені здається, що двір живий. Він чує, як я розмовляю з м’ячем, коли навколо нікого немає. Я прошу його летіти точно, не зраджувати. Дурня? Можливо. Але часто він мене слухає.
Батько каже, що футбол — жорстокий спорт. Він знає, про що говорить. Колись він грав у юнацькій команді, поки одна травма не поставила крапку. Після цього він майже перестав дивитися матчі. Але я бачу: коли я виходжу у двір грати, він іноді завмирає біля вікна.
Сьогодні я знову вийшов у двір сам. Вітер ганяв листя по асфальту, м’яч підскакував нерівно, але мені було байдуже. Я бив знову й знову. Лівою. Правою. З розвороту. З ходу.
У якийсь момент я почув голос:
— Гей, ти в курсі, що в школі набір у команду?
Я обернувся. Це був Сашко з паралельного класу. Він уже грав за школу.
— Завтра відбір, — сказав він. — Приходь, якщо не боїшся.
Він усміхнувся й пішов. А я залишився стояти з м’ячем у руках. Серце билося швидше, ніж після бігу.
Відбір. Команда. Справжній футбол.
Я подивився на ворота з труб і тихо сказав:
— Схоже, усе тільки починається.
Розділ 2. Відбір
Наступного дня школа здавалася іншою. Коридори були ті самі, вчителі ті самі, але всередині мене все було напружене, ніби перед стартом. Я постійно дивився на годинник. До відбору залишалося кілька уроків.
На фізиці я майже нічого не чув. У голові крутилися одні й ті самі думки: як прийняти м’яч, як не втратити його, як не виглядати дурнем. Долоні пітніли, серце билося швидше, ніж зазвичай.
Після останнього дзвінка я навіть не зайшов у їдальню. Одразу пішов на стадіон за школою. Там уже зібралося багато хлопців. Хтось сміявся, хтось мовчки жонглював, хтось нервово біга
