Тарас Титорчук

Сірий

Повість

Коли батько малого Вадима знаходить дике щеня і привозить додому, ніщо не віщує біди. В родині з’явився пес — чи ж не привід для радості? Та минають роки, хлопець все життя прожив поряд із Сірим і починає підозрювати, що собака не настільки вірний та доброзичливий, як здається. Дивлячись, як величезний вівчар з дня у день поглинає їжу, Вадим думає, що Сірий набирає сили. Для чого? Адже скільки вовка не годуй все-одно у ліс дивиться. За мотивами української народної казки, історія яку не розказують дітям.

Знаєте, я ніколи не думав, що сяду писати власну автобіографію, що ось роблю зараз. Я ніколи не писав нічого довшого чи значимішого за шкільний твір-роздум на тему зображення Шевченкових Гайдамаків чи творчого завдання в університеті. Справа в тім, що хоч я і вчусь на російській філології, проте ніколи не був знаним майстром пера. Таким міг зайнятися хіба що мій однокурсник Льоня, який вже запатентував себе як відомого, у колах нашого інституту, поета і оратора.

Льоня завжди умів написати щось цікаве, що торкнулося б кожного, а потім вийти на сцену, зачитати це і відійти, кланяючись і чарівно посміхаючись, за куліси, під гучні оплески всіх присутніх. І бурхлива реакція глядачів, слухачів, читачів ще довго не закінчувалась, маленький Льонін фан-клуб завжди знаходив хоч