автордың кітабын онлайн тегін оқу  Вчора і завтра не буває

Світлана Пшенічна

 

Кожен раз, коли вставати треба за допомогою будильника, якась сила посилає ледве вловимий поштовх, що м'яко поширюється по всьому організму, доходить до мозку, за його вказівкою очі, як нібито роблять крок вперед і, кажучи: «Розрахунок закінчено», відкриваються.

Наталі боялася будильника. Звичайно ж, в момент неспання ані вигляд, ані думки про нього, не викликали аж ніяких реакцій — будильник та й будильник, справа звичайна. Навіть коли готувалася до сну, виставляючи потрібний час підйому, думала тільки про кількість годин, що залишилися до пробудження. Тільки ця, звичайно, вже невелика кількість, викликала маленький дискомфорт. Не більше того!

Страх приходив нізвідки, за якусь мить до дзвінка, в задану годину. Вривався в сплячу свідомість та вселяв жах. Все тіло скукожувалося від очікування чогось неминучого та жахливого, напружувалось до чіткого відчуття своїх кордонів і доходило до мінімального розміру стиснення. Потім відбувався поштовх і… розрахунок закінчено! Перша думка — зараз задзвонить будильник, треба якомога швидше запобігти цьому! Рука тягнулася встигнути спрацювати на випередження й найчастіше вигравала поєдинок.

За відчуттями, такі залежні одне від одного відносини із будильником тривають все життя, і немає передумов до їх припинення. Точніше, навіть в голову не приходить, щось міняти в союзі Наталі та будильник, хоча б тому, що страх, який виникає напередодні дзвінка, після — «розрахунок закінчено», як ніби тут же збирає свої речі та йде, не прощаючись, в невідомому напрямку. Настає новий день, а в ньому завжди є про що подумати, окрім цього!

Сьогодні мало чим відрізнялося від учора. Провівши з речами на вихід короткочасний страх, Наталі щосили напружила пам'ять, яка ще не до кінця прокинулася, та намагалась зрозуміти, що за день сьогодні такий і які на нього плани? Завантаження в таких випадках було миттєвим, пам'ять працювала практично без збоїв, а коли щось таке і траплялося, бувало досить швидкого перезавантаження, у вигляді невеликого посилення концентрації, і все вставало на свої місця.

Виявилося, що сьогодні — загальносімейний вихідний і ще заздалегідь було вирішено йти на ковзанку. Ковзанка — один з пунктів списку, так званих, анті бажань Наталі. Не те, щоб в цей список входили бажання «навпаки», ні. Це були лише бажання тих, хто для неї близький у зв’язку родинності відносин, і виконувалися вони Наталі виключно тому, що ЦЕ хочуть ВОНИ. А без НИХ життя навіть не уявлялося.

Зрештою, не так вже й погано на ковзанці. Тим більш, у Наталі вже простежувалися особисті досягнення на цьому шляху. Починаючи з шнурівки ковзанів, що правда, із допомогою своїх чоловіків, і закінчуючи збільшенням відстані від траєкторії катання до бортика, — спостерігався не явний, але прогрес. Шнурки в'язалися так, що кров відмовлялася поступати до ніг, і після закінчення сеансу останні просто підкошувалися. А бортик вже відсунувся на відстань не просто витягнутої руки — до самих кінчиків пальців витягнутої руки! Чи то ще буде!

Та тільки все це такі крихти у порівнянні із тим, що починають випромінювати очі чоловіка та сина з того самого моменту, коли в сімейні плани ще тільки починає просочуватися заповітне слово — ковзанка! Наталі навіть здавалося, що в такі моменти вона бачить навколо своїх чоловіків ореол з усякими зірочками, салютиками та квіточками, що розпускаються на ґрунті радості. Точніше, здавалося тільки в перший раз. Тому що, одного разу, помітивши це відчуття і не повіривши в його реальність, Наталі вирішила повторити на біс, та й внесла до сімейної культурної програми черговий приємний захід для НИХ. Та, чи то уява її була на гідному рівні, чи то картинка дійсно була та була дуже яскрава, але з тих пір кожен раз, коли її хлопці раділи, вона бачила те, що й в перший раз. Чарівне різнобарвне видовище навколо них, споглядаючи яке, забувала про все на світі. І тим більше, про свій особистий список бажань.

Так, поряд зі списком анті бажань, був і інший. Список, який припадав пилом на задвірках свідомості та вкрай рідка витягувався. Зараз — рідка. Раніше ж, він постійно оновлювався. Бажання змінювалися, доповнювалися, викреслювалися і список не встигав покриватися пилом. Але з часом — вийшов з моди, а точніше, до нього припинили доходити руки, та список став потрапляти до них все рідше і рідше. Й все частіше і частіше за все лише для того, щоб бути обтрушеним від пилу та павутиння. Лише зрідка він переглядався і поповнювався новими пунктами, а потім благополучно забувався до наступного сеансу наведення чистоти. Та хіба не головне, що він, цей список, хоча б існував?..

Збори на ковзанку проходили весело. Кожен збирав сам себе, а Наталі, крім самої себе, збирала всіх. Точніше, програвала ситуацію майбутньої події за участю всієї родини і намагалася вгадати, що може статися та що може знадобитися. Виходячи з припущень — діяла. Подумати про всіх, на її погляд, — це саме те, що відрізняє сімейну людину від вільної, відповідальну від не бажаючу обтяжувати себе зобов'язаннями, та, нарешті, люблячу від самозакоханої. І це саме те, від чого Наталі найбільше втомлювалася — від «подумати про всіх». Хоча спочатку, і достатньо довгий час, процес її навіть захоплював. Будь-яку майбутню подію бралося під мікроскоп, розкладалося на складові та піддавалося ретельному фільтруванню на важливі, середньо важливі і незначні. Виходячи зі ступені важливості, знову ж таки, діяла.

У реальності це виглядало так. Враховувалися погодні умови та їх можливі зміни, стан здоров'я кожного члена сім'ї та їх можливі зміни, апетит на момент зборів кожного та їх можливі зміни, ну і, звичайно ж, настрій кожного, в залежності від того, як у кожного пройшов робочий тиждень. Та їх можливі зміни… В результаті, якщо їхали далеко і на досить тривалий термін, речі не вміщувалися до багажника. Якщо близько і на короткий термін, в дамській сумочці обов'язково було щось не зовсім дамське, і це надавало їй безформність, а у багажнику все одно щось та містилося на будь-який цілком можливий непередбачений випадок. Найчастіше все ретельно продумане і приготоване в незайманому вигляді благополучно поверталося додому. Але хіба не краще, щоб воно не стало в нагоді, ніж знадобилося і не виявилося в наявності?..

Все б добре, та тільки згодом з'явилися тривожні сигнали. Час від часу, Наталі ловила себе на думці, що сімейне дозвілля стає не стільки радісним, скільки важким. Зафіксувавши цю зрадницьку думку вперше, одразу, не замислюючись, витягла із закутків душі свій список бажань, струсила пил, побіжно переглянула, посміхнулася, трохи помріяла про нездійсненне і… заховала назад. У цьому списку зберігалася явна загроза кількості уваги, яку необхідно, за її глибоким переконанням, приділяти родині, та й тим зірочкам-салютикам, які просто зачаровували! Чи є сенс з усіх цих пунктів, якщо вона, за великим рахунком, і так щаслива? Та й коли їх втілювати в життя? Нехай припадає пилом, поки є важливіші речі.

Сьогодні більш важливою річчю була поїздка на ковзанку. Погода задалася. Скрізь. І вдома, і за вікном. Вдома — загальна суєта і передчуття приємного. За вікном — мороз і сонце. Диктор по включеному для фону телевізору додав гарного настрою, запропонувавши своє бачення розвитку сьогоднішніх подій у вигляді гороскопу. Чоловікові та сину Наталі прогнозувалося майже одне й те ж, не дивлячись на діаметрально протилежні знаки зодіаку. На думку диктора, їм належало поліпшити світ, взявши участь в рятувальних операціях, що було одразу прийнято на віру і запропоновано перелік варіантів, якого плану операція це може бути, — порятунок з вогню, води або від рук терористів, — І в костюм якого супер героя їм краще переодягнутися.

Для Наталі гороскоп обіцяв не більш і не менш, а подорож у часі. При цьому спосіб пересування не озвучував, що, в свою чергу, захопило бурхливу сімейну фантазію до небувалих крутих віражив. Було очевидно, що без машини часу не обійтися. Але де її роздобути і як вона може виглядати — загадка, тому саме в цьому напрямку фантазія і дала собі волю. Варіанти пропонувалися, як не позбавлені здорового глузду, так і настільки абсурдні, що навіть фантастикою їх назвати складно. Від банального — сконструювати або надрукувати на 3-д принтері, до майже ноу-хау — ввести в гіпнотичний стан найрозумнішого члена сім'ї з метою підгледити на задвірках підсвідомості секретні креслення, або просто викрасти з сусідньої галактики…

Все йшло своєю звичною чергою, та нічого не порушувало ідилії. Задзвонив телефон Наталі. У пориві загальних веселощів, не звертаючи уваги на ім'я абонента, що висвітилось, вона автоматично провела пальцем по екрану:

— Слухаю Вас!

— Доброго дня! Ваш рукопис схвалено, ми готові його видати, Вам необхідно під'їхати до редакції найближчим часом, — повідомляв незнайомий голос в слухавці.

— Який рукопис? Про що йде мова? — Наталі, намагаючись швидко зміркувати, щоб це могло позначати, все ще посміхалася і знизувала плечима.

— Ваш рукопис, Ви ж Лариса?

Все одразу стало зрозумілим:

— Ви просто помилилися, перевірте, будь ласка, номер!

Відключаючи телефон, Наталі на частки секунди відчула дивні симптоми, ймовірно, окрім інших, властиві алергічної реакції на пил. Не інакше, як Список Бажань, труснувши старовиною та пилом, дав взнаки, видавши на-гора один з його пунктів. Наталі дійсно дуже давно мріяла написати книгу. І ця, одна з найгарніших та улюблених її мрій, одного разу навіть почала втілюватися в життя. Якось в одній точці зійшлися всі необхідні складові — Ідея, заснована на реальних подіях, цілий вагон вільного часу та дивовижна рішучість, спрямована на результат. Наталі придбала великий та товстий зошит, листи якого поступово заповнювалися текстом, що ряснів закреслення. Складалося враження, що все виходило і книзі — бути! На кожного героя составлено анкету, та сюжет, продуманий на рівні зав'язки, розвивався сам по собі, у міру збільшення кількості списаних аркушів. Головна героїня працювала в школі, у колективі якої почалися непорозуміння, пов'язані з появою нового директора — химерного самодура, люблячого шоу і свята. На черговому добровільно-примусовому заході, по типу корпоративу без особливого приводу, директор, зважаючи на своє спортивне минуле та під впливом енної кількості спиртного, розподіляє вчителів на дві команди та змушує грати в волейбол. Героїня виявляється в тандемі з директором, а на протилежному кінці сітки — її колишній, що до сих пір живить до неї почуття. Виникають осліплюючі ревнощі. Колишній, переповнений злістю, робить подачу м'яча з усієї сили, що тільки має, потрапляє в голову директору, той падає та… швидка, що не дуже-то і швидко прибула, констатує смерть…

Загалом, головна героїня борсалася в клубку подій, що на неї звалилися. Та Наталі залишалося вирішити, чию анкету поповнити клеймом — лиходій. Все йшло до прийняття цього рішення. Наполегливість, з якою Наталі долала порожні сторінки зошита, виробляла в приємної кількості адреналін, а той надавав життю смак і сенс одночасно.

Творча ейфорія обіцяла бути тривалою, але обіцянки своєї не стримала, покинувши Наталі відразу ж після першої критики, яка обрушилася не заплановано, що сніг на голову. Критиком виступив давній друг з соціальної мережі, літературної думки якого Наталі мала всі підстави довіряти. Вона вирішила поділитися з ним тим уривком з народженого твору, який, на її погляд, більш ніж вдався, але виключно тому, що друг поставив конкретне питання: «Чим ти зараз займаєшся?» У відповідь Наталі відправила шматочок від того, що наповнювало змістом її життя останні кілька тижнів. Відправила в надії на вихваляння, на отримання заслуженої премії у вигляді мало не якогось літературного Оскара, і з завмиранням серця чекала відповідь, смакуючи, наскільки ж великим буде захоплення її творчістю! Але відповідь була настільки несподіваною, що очам, своїм очам, які читали першу рецензію на своє літературне дітище, було відмовлено у вірі. Замість міфічного Оскара і оди Слави друг відверто посміювався над усім, що було дорого Наталі в цьому невеличкому уривку твору, який з’являлося на світ за її допомогою. Ім'я героїні, сенс і спосіб сказаного викликали у цензора сміх, який плавно перейшов у відверту критику. Швидше за все, вона, критика, була доречною, але різала по живому навіть не правдою, а просто манерою подачі. Чи треба говорити, що після цього ейфорія, показавши свою вразливу сутність, просто пішла геть, залишивши після себе порожнечу і біль втрати?

За деякий час друг — критик та цензор, в одній із розмов, чомусь згадав про письменницькі потуги Наталі та запитав про долю книги, уривок з якої він колись був удостоєний честі прочитати? На якій стадії написання та чи потрібна порада? Ніякої іронії і максимум зацікавленості. Тільки що могла відповісти Наталі, адже її письменницький досвід благополучно був відправлений збирати пил до все того же Списика Бажань?..

… «Дивно, до чого мені ці стародавні спогади зараз?» — думала Наталі. Але помилковий дзвінок, що збудив їх, хоч і здався не зовсім випадковим, дуже швидко і без жалю сам пішов з розумового процесу. Сім'ю чекало задоволення на льоду, ну а Наталі задоволення від задоволення сім'ї. До чого зараз ворушити те, що колись так болісно зачепило самолюбство? Не сьогодні!

І Наталі, ненадовго затримавши погляд на подвійному портреті, що прикрашає стіну їх спальні, та показує, як чоловік зворушливо тулить до неї свою голову. Помилувалася творінням художника і, немов заручившись підтримкою, активно продовжила перервані збори.

Дорога в заданому напрямку зазвичай приносила радість. Наталі взагалі не була знайома із нудьгою під час шляху. Чоловік в ролі водія виступав гарантом безпеки. Його досвід, культура водіння і філософський водійський темперамент — відмінна запорука успіху в дорозі, а тому, відкинувши зайве занепокоєння, Наталі завжди отримувала задоволення від руху. Коли боятися нема чого, можна проводити час з користю, що зазвичай і робилося. Іноді користь полягала саме в обмірковуванні будь-якої життєвої ситуації. Рівномірність і м'якість їзди діяли медитативне і направляли думки в потрібне русло. Рішення або приходило, або чекало на підході. А іноді, махаючи ручкою, повідомляло про повну свою відсутність, що теж рахувалось за результат.

Але найчастіше під час шляху сім'я розважалася. Співала або грала — вони самі розробили та успішно впровадили у життя практично ексклюзивні дорожні ігри. Наприклад, «Знайди відповідь по радіо». Саме в неї зараз і грали. Сенс в тому, щоб поставити запитання та отримати відповідь, включаючи радіо на випадкової хвилі. Питання підходили будь-які, а відповіді могли виявитися чіткими і категоричними, або вимагати розгадки і додаткового осмислення. Не дивлячись на те, що потрібне не завжди знаходилося з першої спроби, всім було весело і цікаво. Як зараз, наприклад.

— А давайте дізнаємося, що на вечерю у англійської королеви!?

Клац по радіо:

— Він несхожий на тебе, він несхожий на мене, звичайнісінький хлопчина, тільки темна шкіра…

— Що робити, якщо на кінчик носа сіла бджола?

Клац:

— Прошу, не йди, побудь зі мною, моя примха…

— А давайте перевіримо, чи співпаде з гороскопом!? — запропонував син.

— Мамо, будь готова! Я питаю… Радіо, передбач, нам, чоловікам в цій машині, майбутнє, що їх сьогодні чекає на ковзанці?

Клац:

Просто музика…

Знову клац:

Реклама: лід за смаком — І кожному з нас є, що розповісти.

— Ухтишка, а звідки вони знають, що ми на ковзанку? Але їсти лід ми ж не збираємося!?

— … Киліковський коньяк.

Це всього лише реклама коньяку, точніше — спонсора програми, що віщає в ефірі.

— Мам, а тебе що очікує?

Клац, і Могилевська душевно заспівала:

— Ну це вже ні в які ворота не лізе, — засмутилася Наталі, — що за день сьогодні? Боже, якщо ти хочеш мені щось сказати, скажи ЦЕ відкритим текстом!..

Пісня, яка щойно стала відповіддю на поставлене сином питання, в черговий раз повернула Наталі до горищних пилу, серед якої зберігався заповітний списочок з усіма справами на випадок, якщо раптом так трапиться — І час буде, і тягар турбот про сім'ю трохи зменшиться, то можна буде зробити хоч щось для душі. Але збутися їм Наталі не давала шансу, годуючи обіцянками і вселяючи примарну надію на майбутнє.

Хоча було таке — намагалася втілювати. Не все, але багато чого. Ось тільки пробуючи на життєздатність той чи інший потенційний інтерес, спалахувала, створювала деякий рух у вибраному напрямку, виконувала певний шлях і впиралася в стінку. Кожен раз алгоритм був однаковий — Інтерес, просування, стіна. Остання виникала, як результат боротьби між часом для сім'ї та часом для себе.

Траплялося це не відразу. Особистий час зі старту активно йшов до наступу, показував всі свої переваги, намагаючись завести союзників, і створював ілюзію можливості здобути перемогу. Але противник завжди опинявся трішечки хитрішим. Йшов на поводу, усипляючи пильність, та в усьому погоджувався, захоплено плескаючи в долоні, але тільки за для того, щоб в найнесподіваніший момент з переможним ревом укласти на лопатки!

На ділі це виглядало так. Наталі, чимось захоплюючись, ділилася враженнями зі своїми, ті охоче підтримували, навіть переймалися ідеєю і злегка заздрили блиску в її очах. Але потім, крок за кроком, починали перетягувати ковдру на себе, вимагаючи уваги та участі Наталі, саме в ті моменти, які вона намагалася присвятити своєму захопленню. Наталі ще деякий час вела подвійну гру, догоджаючи захопленню та приділяючи необхідну увагу, але не витримувала довго і просто здувалась, в черговий раз приходячи до висновку, що неможливо поєднати непоєднуване…

З танцями, а саме про них з подачі радіо і прийшов спогад, сталося майже так саме. Наталі захоплювали латиноамериканські танці, породжуючи в ній бурхливий емоційний сплеск. Рвучка пристрасть темпераментних натур, видаючи па під життєстверджуючі мелодії, пробуджувала відчуття причетності до таких самих. Почувши заповітні ритми, тіло подавало нетерплячі сигнали, просячись на танцпол тут і зараз. Хотілося віддаватися рухам, йдучи на поводу у відчуттів. Що вже гріха приховувати — хотілося жити — І цим все сказано!

І отже, був період в житті, коли Наталі з головою поринула в давно звабливий світ рухів під звуки латинос!

Сталося це, як втім, згодом і закінчилося, вельми несподівано.

«Як все просто, виявляється!» — думала Наталі, коли одного разу, по дорозі з дитячого садочку, відвівши сина і повертаючись назад, на одному з під'їздів поблизу розташованих будинків, розгледіла новеньку вивіску.

«Ось тут, в цьому самому будинку, так-так, прямо тут, в цьому під'їзді, відкрилася не якась там, а для всіх вікових категорій, школа танців», — свідчила вивіска! Здавалося, всі люди, що проходили повз, почули, як ефектно, від нахлинуло хвилювання, забилося її серце! Побачили землю, що йде з-під її ніг від невіри в те, що відбувається! І може, це саме перехожі, помітивши, щось незвичайне в поведінці Наталі, не дали їй впасти від припливу щастя, що так раптом нахлинуло, — хто знає…

Але вона встояла, хоч світ в той момент точно похитнувся! Досить швидко впоравшись з нападами «не може бути» і «як це мило, проте», Наталі рішуче, не даючи шансів реальності передумати і зникнути, увійшла в свою, раптом матеріалізовану, мрію.

«Як же все просто, виявляється!» — не припиняла дивуватися Наталі, вивідуючи все необхідне — розклад, вартість, умови, і купуючи абонемент на цілий місяць відвідувань. У той же день зробила марш-кидок по місту в пошуках необхідних для занять приладь. Найскладніше далися пошуки жіночих чешок 41-го розміру. Наталі була щасливою власницею саме цього розміру. Вельми рідкісний, але все-таки існуючий екземпляр, знайшовся найостаннішим зі списку вже ближче до вечора на іншому кінці міста.

А на завтра — вже перше заняття, яке успішно відбулося та й поклало початок досить насиченої, хоч і не надто тривалої, танцювальної феєрії в житті Наталі. По-іншому це і назвати складно. Зашкалююча енергетика від маси відкриттів про світ танців тай про саму собі, істотно розширили її уявлення про життя. Одне з таких відкриттів — той факт, що латинос можна танцювати і без партнера. Якби знати це раніше… Справа в тому, що зріст Наталі відповідав розміру ноги і ще в юності успішно поселив в ній впевненість, ніби хлопці вище, ніж вона на зріст, такими дурницями, як танці, займатися не будуть, а це позначає, що не бачити їй, точніше не випробувати на собі всі принади сальси, румби або бочати. З тих пір, хоч комплекси з приводу краси своєї висоти були практично пережиті і майже забуті, в існування партнера по танцю якось все ж таки слабко вірилося. Але зараз — так, так — це і є відкриття — виявилося, що партнер не дуже-то й потрібний, а кайфувати від рухів під ритми танців чудово можливо і без нього, ось адже як все просто насправді…

Наталі загрузла у солодких спогадах, перебираючи в деталях відчуття. Здавалося, кожна клітинка відтворила в пам'яті мандраж, що охопив її перед новорічним виступом, який готувала їх група, так би мовити, для своїх, з огляду на те, що для широкої публіки виставляти себе напоказ було зарано, але результатами рівня «новачок» похвалитися вже хотілося.

Це був перший багатообіцяючий виступ, але він ввів Наталі в повний ступор не раніше і не пізніше, а в самий невідповідний момент — коли номер з її участю вже оголошено і музика зазвучала. Мозок знав всі рухи на зубок, але тіло відмовлялося їх відтворювати. Тривожні симптоми почали проявлятися ще раніше, на останніх репетиціях, з кожним разом наростаючі і турбуючи, а на концерті захопили остаточно і повністю. Незвичайне, треба сказати, відчуття — в голові навіть найменший рух чітко виконується, а руки-ноги протестуючи, виходять з підпорядкування. Виступ Наталі успішно провалила.

Ні, ну щось, звичайно, під час танцю вона робила, ворушилася і навіть потрапляла в такт, але це було не зовсім те, про що хотілося розповісти світу. Почуття, що переповнювали, так і не вирвалися назовні, покірливе застрягши в тілі, яке хоч і вийшло переможцем, але радості від цього не відчувало. А ось глядачі були милосердні та хвалили Наталі за досягнуті успіхи, щиро дивуючись стрімкості їх досягнення — всього пару місяців занять і вже концерт — треба ж таке!

Тільки з того моменту щось пішло не так. Хоч знаючі люди і стверджували — те, що трапилося з відчуттями на першому виступі — звичайна практика, що потрібен час, щоб навчитися ділитися своїми почуттями через танець, і треба дати шанс тому, що рветься зсередини назовні знайти лазівку для виходу, а це обов'язково трапиться, просто треба почекати…

Цікавість до латини у Наталі не згасла, ні. Просто на шляху до танцполу почали траплятися різного роду перешкоди. То ексклюзивні чешки загубляться (а без них ну ні як!), то по дорозі на тренування машина окропить, то живіт невчасно скрутить. А одного разу, рухаючись в напрямку студії, Наталі абсолютно випадково та дуже із задоволенням зустріла ні кого-небудь, а колишніх однокласників, риси яких вже стиралися з пам'яті від давності останнього спілкування, в зв'язку з чим, не замислюючись, дала згоду на «посидіти у кафешці» замість запланованої дози фізичного навантаження, і чому згодом, звичайно ж, дивувалася, але ні краплі не шкодувала. Поступово, крок за кроком, танці стали здавати позиції на користь більш актуальних справ. Та й вдома ледь приховували радість, якщо Наталі робила вибір між танцями і справами домашніми на користь останніх…

Загалом, захоплення зійшло нанівець в силу множинних обставин, що раптом трапилися після новорічного дебюту Наталі.

 

— Мама, ну мам, повернися!

Наталі прокинулася від натовпу спогадів завдяки наполегливості сина — він вже тряс її за плече, після того, як початкові, більш прості методи повернення до реальності, не дали бажаного результату.

Чоловік шукав місце для паркування неподалік від ковзанки, а час сеансу невблаганно наближався.

«Геть спогади, що було — не повернеш, а що могло бути…», — на це Наталі мала вагомий аргумент, в деякому роді, навіть — її життєвий девіз.

«Історія не знає умовного способу!»

Кому належало висловлювання, вона не пам'ятала, але це не заважало не тільки ним користуватися при будь-якому зручному випадку, але і періодично вдаватися до вираження, як до єдиного порятунку. Дійсно, який сенс припускати, як могли повести себе ті чи інші події, ходи ти інакше, ніж вчинив, якщо все вже зроблено?

Варіантів розвитку будь-якої ситуації, коли її ще немає, як такої, безліч. Можна дати волю фантазії, нескінченно довго уявляючи картинки з майбутнього, перебираючи, насолоджуючись вибором і припускаючи результат. Але якщо картинка почала набувати новий статус — статус теперішнього часу, а простими словами — подія почала відбуватися — самий час терміново зібратися та бути готовим діяти рішуче! Адже саме в цей момент в залік йдуть тільки дії, які скасувати, доповнити, або поміняти на інші в наслідок навряд чи буде можливим. Що зроблено, те зроблено! Історію не перепишеш, хіба що зміниш до неї ставлення та вилучиш уроку.

Наталі принципово ніколи не шкодувала про те, що трапилося, навіть якщо воно викликало нестерпний біль. В особливо гострі больові напади давала волю сльозам, або навіть риданням, і занурювалася з головою в саможалість, але лише до певного моменту — невеликого просвітління, який рано чи пізно обов'язково наступав.

Коли потік сліз тимчасово прикручується, а ридання зменшують гучність — саме час, поки не прийшла друга хвиля, включати в себе філософа, психолога і реаліста одночасно та повільно, але вірно витягати саму себе з нападу безнадійності. Сльозами горю не допоможеш, а життя, не дивлячись ні на що, триває, і воно чудове!

Сьогоднішні спогади, що звалилися на її голову, хоч і не належали до розряду сумних, а всього лише викликали легкий смуток, так саме були піддані психолого-філософської обробці, притиснуті до стінки питанням в лоб — для чого ви трапилися? — та відпущені на свободу, на жаль, без отримання потрібної відповіді. Наталі оптимістично припустила, що відповідь прийде сама собою, головне — вчасно поставити питання.

В такому райдужному настрої вступила вона на лід, шлях до якого сьогодні супроводжувався численними невеликими дивацтвами, об'єднаними однією тематикою — списком її бажань. Список немов ожив і намагався щось повідомити Наталі, подаючи сигнали і невиразно натякаючи. Ось тільки на що? Та що потрібно зрозуміти? Хіба час зараз думати? Якщо ось так відразу взяти й зайнятися цією енергетично витратною справою, то сеанс на ковзанах буде безнадійно провалено і, замість радісно палаючих очей своїх хлопців, вона отримає розчарований тьмяний їх погляд, спустошення і деяке почуття провини. Напевно, отримає.

Перевіряти припущення якось не спало на думку. Складний аналітичний процес обмірковування Наталі відклала на потім. Наприклад, на «перед сном». Звісно, якщо в процесі не заснути, то є шанс зловити цікаву думку за шкірку й мусолити її до переможного кінця, поки та не піддасться і не почне сприяти розумінню.

 

У колі цієї сім'ї, втім, як і в цьому місті, Наталі жила відносно недовго — років шість-сім. Перш, ніж зважитися на глобальні зміни, вона тягнула своє існування в одному з південних містечок країни, в умовах безлічі слабо вирішуваних сімейних проблем. Проблеми ці, як вважала Наталі, виникали виключно через невміння вибирати чоловіка, що підходить саме їй. А невміння це, в свою чергу, корінням йшло в далеке дитинство, в якому батьки готували її до ролі дружини, як до єдино можливої жіночої ролі, але при цьому, геть забули вкласти в голову одну просту істину про те, що чоловіка можна і потрібно вибирати відразу з певними якостями, адже в разі відсутності бажаних якостей, прищепити або розвинути їх з часом, без його участі, буде практично неможливо.

Наламавши купу дров у вигляді розпаду одного шлюбу та другого, щ