Заповіт
Поки в парламенті буржуй,
То сухарі, Вкраїно, жуй!
Бо казнокради і злодюги
Пітніють, «бідні», від напруги.
Усе їм — мало, мало, мало,
Зжирають наші «хліб і сало».
Ця керівна, поглянь, орава
Гребе все зліва в нас і справа,
Віддайте все, поки живі,
Вони ж, либонь, лиш центрові!
Не ти господар в своїй хаті,
А буржуїни ці пихаті.
Віддай дружину і себе,
Й твою земельку загребе!
По світу пустять старцювати
Ці вітчизняні супостати!
Продай їм голос, як завжди,
І не докличешся сюди.
Що до людської їм біди?
«Під три чорти із нею йди!»
Підеш, згорьований, в запій?
Ти все одно для них «не свій»!
Згадають все — війну і сором,
Страхатимуть голодомором,
Грузин вплетуть і москалів…
Про тебе лиш не буде слів.
Про тих, хто вижив в ту війну,
Вітчизну відродив одну,
Пересадив їх в «Мерседес»,
Пустив у владу до небес.
Тепер — черв’як ти, він — Герой!
Електорат у нього — той!
Тож мовчки рийтеся в гною,
«Я — пан, де хочу, там стою!»
Що скажеш правнукам своїм?
Як продававсь за гречку їм?!.
А потім лаявся й стогнав,
Мовляв, не зловлю більше гав…
За петельки готовивсь брать —
Знов «загодила» стара «рать».
Вкусив огризок ковбаси…
За кого голос віддаси?
За «благодійника» лукаво,
Мораль поправши, совість, право,
Забувши Бога і батьків…
Хотів такого, не хотів,
Позволив нечисті гнилій
Установити власний стрій,
Сміятись з пращурів твоїх
Для них прикольно, а не гріх!..
Віддай пальто, піджак продай,
Але ніде не забувай,
Що ти — не бидло і не хам,
Батьків, дітей, дружину, храм
Не проміняєш на крупу,
За чиюсь «істину» тупу,
Аби не сором було жить
За ту слабку, продажну мить.
Усьому є ціна своя
Під звуки гімну Кобзаря.
Мутанти, давлячись ікрою,
Із року в рік пливуть рікою,
Їх зупинити б — та, на жаль,
Тобі обіцяна «медаль»,
Золоті гори і свобода…
Та ні — погана там погода.
Любов’ю Неньку охопить,
І гасла хочуть, а де нить?
Що в вишиванках, що без них,
Побільше б баксів для крутих!
Їм заважає мріять мова,
Тут атмосфера — нездорова,
Тож верещать лжепатріоти,
Не зрозуміть, хто «за», хто — «проти».
Начхать вам, знаємо, панове,
І на колишнє все, й на нове,
Рахунок за «бугром», в Женеві…
«Хатинка» і сади вишневі…
Служить закону в «Незалежній»,
Тризубом Неньку вгородить…
Усе в вас в силі протилежній —
Капшук «зеленими» набить!
Думка за думкою — тривожна,
Відкат за землю і з доріг…
Бо ми ж — держава!!! Нам все можна!!!
А ти — господар? Ти ж не зміг!
Слуга забув кому слугує,
Усе рубає вже з плеча,
Лишень під вибори воркує,
Сховавши звичного меча.
«Господар» ставши вмить вівцею,
Чекає доброго царя,
Як хворий — диво-панацею,
А вимагають — хабаря!
Віддай за довідку й квартиру,
І за життя не поскупись…
Не йди до них без нашатиру,
Твої царі, давай, «гордись»!!!
Пір у чуму їм «закатати» —
Простіше простого нема!
Гульнуть міністри й депутати…
Що їм якась людська «чума»?!
Село, розорене роками,
Залиті пивом біль і срам…
«Слуга народу» добре втямив,
Що ще не все поцупив сам.
Ще ж годувальниця-землиця
І денно й нощно їм «свербить»,
В солодких снах вона їм сниться,
В поміщики, мабуть, кортить!
Нащадки нам поставлять знак,
Та не простять «заслуг» однак!
Зростить народ собі героя,
Не упадем, як впала Троя,
І заживемо, як колись,
Щоб мрії кожного збулись.
Я не тому йду в депутати,
Аби мене могли читати,
А хочу послужить народу,
А не буржуям на догоду!
Я — тут, із вами живу, вдома,
Мені ця істина відома,
Є постраждать за що! А вам
Не остогид такий «бедлам»?!
Повернем правдоньку святу,
Не схибим з курсу і в сльоту!
Не пройдуть хай царі-магнати,
Пора їх зупинить давно,
І з головної Ради гнати,
Повірте, спільно нам дано!
Наш край чудовий повернути
В народні руки мерщій слід,
Ми ж з вами, люди, не банкрути
І маєм славний родовід.
Тож вибиратись швидше треба
Із віроломної пітьми,
Благословення просим в Неба,
Ми — не раби. Раби — не ми!
Зійди з колін, козацький сину,
Ти — вільний вітер, й не один,
Я на підмогу тобі лину,
Бо як і ти, народний син.
Минуться в нас злочинні клани,
Змете таких народний гнів,
Бо світлі в нас із вами плани,
Без тріскотливих блудних слів.
Людцям не варто забувати —
Куди збираєтесь тікать,
Коли здасте свої мандати,
Прийде до вас народна рать?!
Пружина ж трісне колись, звісно,
Якщо її перетиснуть,
Задумайтеся нині й прісно,
І про людську, й свою майбуть!
Нам підсумок відомий далі,
Який очікує кінець,
З народом зробим кроки вдалі,
Вам пророкуючи «капець»!
Що, драпанете на Канари?
Готове все заздалегідь?
Ви іншим готували нари?
Тож там свої місця займіть!
Закони ж рівні всім і всюди,
І продається не усе,
Пора вже вийти із облуди,
Що нам прийдешнє й принесе!
Ще схаменутися не пізно,
Вандалів зупиніть своїх,
Попереджаємо всіх грізно,
Як кажуть, курям не на сміх.
Віддайтесь Богу, заклинаю,
Згадайте звичаї старі,
Відкрийте очі, я — прощаю,
Й прощення це — на вівтарі!..
