Для того щоб змусити когось танцювати під свою дудку, потрібно, якнайперше, мати дудку. Та ще й свою.

А вийшло так, що ВОНА ще не встигла отямитися від власної загадковості, як вже мріяла про назву для нової книги.

«Розміри та прихильники» або ж «Розмір та прихильниці»?

Ось вона, харизма граматики!

Усього лиш… інший рід, інше число…

Та це була б вже зовсім інша книжка.

Так що…

Нехай кине в мене камінь та, яка ніколи не вдягала під брюки колготки з діркою…

Чому «Солом’яне танго»?

А «тому що»!

Звучить затишно і вишукано, а з сірником краще не наближатися…

Мій Боже, які ж кумедні, театрально-експериментальні зіткнення трапляються іноді в часі та просторі!

Ця історія, власне, не зовсім про те, як перетнулися в інтернеті стежини маркетолога й філософа, і що з цього вийшло…

Але…

Оскільки в однієї сторони в арсеналі були технології, методи, прийоми і «фішки», а в іншої — діалектика, онтологія, натурфілософія та гносеологія в одному флаконі, то зустрілися вони не на форумі або ж конференції, а на сайті знайомств…

І було зовсім несуттєво, скільки їм років — в сумі, і кожному окремо…

І було зовсім несуттєво, хто «постукав» першим, і чому вони не розбіглися після звичного «привіт-привіт, давай познайомимося, може, обміняємося телефонами…», як це часто трапляється…

І було геть несуттєво, чому в їх листуванні смайликів було чи не більше, ніж букв. Бо ж обидва вони прекрасно знали не лише всі літери, а навіть і розділові знаки…

Одним словом…

Були лише ВІН і ВОНА…

Все відбувалося вночі, і лиш іноді їм заважала філософія: адже ВІН постійно відволікався на свої статті…

А ВОНА в цей час писала чудернацькі «Оповідки про мага та його чарівну подружку», і ці оповідки, як їй здавалося, начебто нікому і не заважали…

А ще, крім всього цього, наближався Новий рік…

ЗНАЙОМСТВО

ВОНА: — Привіт! До тебе так і звертатися, як написано у профілі — «FURIOUS»?

ВІН: — Доброго вечора! Можна і просто — Олексій.

ВОНА: — А чому ж — «Шалений»?

ВІН: — Відповідь залежить від ступеню Вашої зацікавленості…

ВОНА: — Пропоную перейти на «ти», а потім я вже спробую визначити ступінь своєї зацікавленості. ОК?

ВІН: — Згоден. Це додасть легкості спілкуванню…

ВОНА: — Так-так, спілкування тут має бути саме таким — легким і корисним.

ВІН: — Безумовно.

ВОНА: — Тоді скажи мені, будь ласка, чому ж все, що смачне і приємне, — шкідливе (наприклад, цукерки, сигарети, майонез). А те, що корисне — практично не має смаку? Це лише приклад: я взагалі не про їжу, як ти, мабуть, розумієш.

ВІН: — Це ти як маркетолог, питаєш? Треба вивести новий продукт на ринок? Друга хвиля опитувань? Чи — як красива жінка?

ВОНА: — Якщо я скажу «як маркетолог», ти все одно не повіриш.

ВІН: — Чому? Дуже навіть повірю… Психологи і маркетологи навіть уві сні залишаються професіоналами.

ВОНА: — Це не заважає їм навіть уві сні залишатися красивими жінками.

ВІН: — Хороша самооцінка, Ді… Мені подобається…

ВОНА: — Ді? ОК… Я рада, що тобі подобається. Тільки це не самооцінка. Ти поставив альтернативний питання — або\або — і я обрала відповідь.

ВІН: — Ясно. Звісно ж, я бачу в тобі жінку, а не маркетолога…

ВОНА: — Прекрасно. Визнання в якості маркетолога я отримую в інших місцях. А ти чим займаєшся?

ВІН: — Важко пояснити у двох словах.

ВОНА: — Давай тоді не у двох… У профілі вказано, що ти — журналіст, письменник. І навіть філософ… Це спеціальність чи риса характеру?

ВІН: — І те, і інше… Крім усього іншого, ще й чоловік, якому ти подобаєшся…

ВОНА: — Хороша відповідь на питання «чим ти займаєшся»…

ВІН: — Ти хочеш з’ясувати — це стан, процес або дія?

ВОНА: — Звичайно, хочу… Якби не фраза «чоловік, якому ти подобаєшся», вже б почала комплексувати.

ВІН: — Не треба. Чоловікові пасує розум… Жінці — вміння бути Жінкою… Розкажи трохи про себе, якщо не проти?

ВОНА: — Про розум, який пасує чоловікові, — згодна. Щодо всього іншого — можна посперечатися… Але сперечатися не буду, побуду трошки «блондинкою» з дурненькими блакитними очима. Але в одному я переконана на 100 %: вміння жінки бути жінкою формується під впливом чоловіка…

Про себе… Так само, купа страшних слів — маркетинг, піар, копірайтинг і т. ін. Зараз «відпочиваю», не з власного бажання. Звільнилася з роботи… Ринок праці «мовчить». Думаю, до кінця січня можна сидіти спокійно.

Люблю камерні театри, класичну музику, ходжу на фітнес… Ну ж бо, тепер розкажи про себе!

ВІН: — Доведеться розповідати фрагментами… Маю прийти до тями…

ВОНА: — ОК, приходь до тями…

ВІН: — Мерсі, Ді…

 

Пауза…

 

ВОНА: — Зайнятий? Я готова отримати перший «фрагмент» навіть завтра. Це не натяк, а просто можливість делікатно завершити розмову (якщо ти цього бажаєш).

ВІН: — Ді, я, все одно працюю ще.

ВОНА: — Пишеш філософський трактат?

ВІН: — Майже… Так що все ОК. Я радий тобі. Якщо буду валитися з ніг — так і напишу, що йду спати…

ВОНА: — Зрозуміло. Мені навіть подобається бути серед всієї цієї твоєї філософії та інших новорічних фестивалів і карнавалів…

ВІН: — А я не люблю такі фактоїдні чинники.

ВОНА: — О, це вище мого «дівчачого» розуміння.

ВІН: — Фактоїди — це штучно створені події. Соррі.

ВОНА: — Правда? Ніколи б не подумала!

ВІН: — Не хотів здаватися нескромним…

ВОНА: — Але тобі вдалося…

ВІН: — Моє каяття. У майбутньому постараюся залишатися в рамках легкого листування в чаті.

ВОНА: — Каяття приймається. Цього разу. Залишаймося в рамках.

ВІН: — Добре… Соціологію скасовуємо. Вмикаємо виключно біологію…

ВОНА: — Біологію? Я знову чогось не розумію в твоїх дефініціях?

ВІН: — Я маю на увазі відсутність в листуванні професійного й соціального «навантаження». Нехай у нас буде розмова… людей, а не спеціалістів.

ВОНА: — Якщо «людей», то соціального лушпиння не позбутися.

Пропоную відкинути професійне.

ВІН: — Добре, Ді. Домовимось саме про такі правила…

ВОНА: — Ну власне… Ми не граємо в ігри, правила яких не знаємо.

ВІН: — А даремно.

ВОНА: — Може й даремно… Я пропоную на сьогодні попрощатися — все ж таки, вже пізно… Мені було ду-уже приємно потеревенити з тобою. Буду чекати на тебе завтра — приходь!

ВІН: — Добре. На добраніч. Дуже радий, що ти є.

ВОНА: — До завтра?

ВІН — До завтра…

 

Пауза…

А тим часом…

ЛІТО В ХУТРЯНИХ ШКАРПЕТКАХ

Оповідки про мага та його чарівну подружку

* * *

Маг не любив борщ. І те, що подружка мага не вміла його готувати, було не мінусом, а плюсом.

Виявляється, класичний мінус легко перетворюється на плюс, якщо за це перетворення відповідає маг, який не любить борщ.

Вони грали в таку гру: я не готую, бо ти не любиш, а я не люблю, тому що ти не готуєш.

І обидва любили салат олів’є.

* * *

— Що ти бачиш за цими дверима? — запитав він

— Пил, павутиння і багато старих покинутих речей… А ти?

— А я бачу таємницю…

— Це тому, що ти — маг?

— Це тому, що я не бачу павутини…

* * *

— Слухай, начаклуй, щоб все було добре? Допоможи нам, а? — І вона потерлася носом об його жорсткі вуса.

— Та не питання, — відповів він…

* * *

— Ти говориш так, тому що ти маг і відрізняєшся від інших? — серйозно запитала подружка.

— А хто ж не відрізняється від інших? — розсміявся він.

* * *

— Тоді я попрошу тебе зайти до кімнати ніжно, — сказала вона.

Він зайшов. Якби хтось чужий побачив, як він заходить, то навряд чи подумав би, що людина увійшла якось по-особливому.

Але вона була впевнена, що він зайшов «ніжно», тому що просила його саме про це.

* * *

— А хіба мурахи схожі на людей? — запитала подружка мага.

— Ну хіба ти схожа на мурашку? Подивися сама.

Вона подивилася в дзеркало і віднайшла деяку подібність.

* * *

— Ти замерзла?

— Ага… Дивне якесь літо…

— Нічого, і у цього літа «в шерстяних шкарпетках» буде своя історія…

ПРОДОВЖЕННЯ ЗНАЙОМСТВА

ВОНА: — Привіт, Алекс! Як справи? Що новенького сьогодні?

ВІН: — Привіт, Ді. Так все та ж робота… А ти як сьогодні прожила свій день вродливої жінки?

ВОНА: — У мене був день не так вродливої жінки, як жінки безробітної. Пошук вакансій, візит до батьків, шопінг…

ВІН: — А зараз чим займаєшся? Чим займається красива жінка після того, як їй довелося трохи забути про те, що вона — красива жінка?

ВОНА: — Нічого подібного!!! Я ні на хвилину не забуваю про те, що я — красива жінка. Тобі ж подобається моя самооцінка?

ВІН: — дуже!

ВОНА: — Зараз копирсаюся вдома і перевіряю пошту — комп’ютер висне кожні 10 хвилин.

ВІН: — Буває… Мабуть, у тебе Windows… Може, варто подумати про Apple — максимальна відповідність краси техніки та краси її господині. Про надійність говорити не варто: надійність жінок — не привід для оптимізму.

ВОНА: — Як песимістично звучить. Краса та надійність — таке поєднання тільки в жінки можна зустріти. У техніці — ніколи.

ВІН: — Ді, ти будеш перша, хто, можливо, зможе це довести.

ВОНА: — У плані техніки — легко! А щодо іншого… я взагалі намагаюся ніколи нікому нічого не доводити.

ВІН: — Ніколи і нікому? Не може бути. Ти ж маркетолог…

ВОНА: — Так-так, особливо, якщо питання стосується краси і надійності. Може, поговоримо про твій видатний розум? Це може бути цікавішим, ніж моя надійність.

ВІН: — With pleasure.

ВОНА: — Як ти думаєш, чи можуть співіснувати в чоловікові розум і надійність? Чи дорівнює надійність вірності? Надійність в чоловікові і надійність в жінці — чи це одне й те саме? Розумні чоловіки — як і всі інші — люблять очима? Чи все ж таки мізками?

Чи не надто багато питань я ставлю?

ВІН: — Надто… Але питання цікаві… У відповідях буде багато суб'єктивності, але… спробуємо…

Розум і надійність співіснувати можуть. І навіть повинні. Вони не поєднуються, якщо ми плутаємо розум і хитрість.

Ще краще, коли є мудрість, яку ти позначила як якість чоловіка, якого ти хочеш зустріти тут.

Надійність і вірність — це здатність утримувати обраний напрям, не збиваючись зі шляху. Так що це близькі поняття.

Надійність чоловіка і надійність жінки — це прояви загальнолюдської надійності.

Чоловіки люблять очима, але розумні, при цьому, ще й продумують наслідки.

Тебе влаштовує інтерв'ю?

ВОНА: — Інтерв'ю — супер! Сперечатися ПОКИ не буду, якщо питання сьогодні ставлю я. Відповіді, як на мене, надто вже позбавлені суб’єктивності. Тому не можу не попросити навести приклади з життя або щось із класиків для ілюстрації всього вищесказаного.

ВІН: — Надто позбавлені суб’єктивності — значить правдиві?

ВОНА: — Надто позбавлені суб’єктивності — значить надто абстрактні… У відповідях — мало ТЕБЕ.

ВІН: — Ми поки що «осягали істину», а вона позбавлена персональності… До того ж… Ти не забула, що я — філософ?

ВОНА: — Як можна про це забути? Я це відчуваю в кожному рядку! І навіть між рядків!

ВІН: — Мені подобається, коли ти випускаєш назовні свою емоційність.

ВОНА: — Я її випускаю дозовано. Ти можеш оцінити керовану емоційність? Чи це занадто далеко від філософії?

ВІН: — Звичайно. Якщо тільки вона керована логікою, а не іншою, більш сильною, емоцією. Наприклад, ми схильні впадати в ілюзію контролю, коли боїмося почуттів. Але це буде вже не контрол