автордың кітабын онлайн тегін оқу Цар Соловей
Степан Руданський
Цар Соловей
(казка)
Твори Степана Руданського вражають різноманітністю тем і жанрів. В історії української літератури поет відомий як автор гуморесок (приказок, як називав їх сам співомовець), пісень (ліричних віршів, частина яких стала народною), балад, казкових байок, історичних поем та перекладів російських, західнослов’янських і античних поезій. Говорячи про значення поезій Руданського, Іван Франко підкреслював, що він відноситься до найбільш талановитих українських поетів, що з’явилися на літературній ниві по смерті Шевченка.
Поема «Цар-Соловей» написана у формі казки. Сам автор дав їй таке ж жанрове визначення. В цьому творі Руданський висвітлює образ мудрого правителя, який своїми мудрими повчаннями нагадує нам Володимира Мономаха, а його сини — князів руських, між якими без упину тривали міжусобиці.
Був собі журавель куций,
Хвіст закарлючив,
Наносив сінця
Повні ясельця.
Червона шапочка,
Красная казочка.
Чи казати, чи ні?
Часть перша
I
За горами, за морями
Єсть велике царство:
Могучого Соловея
Сильне государство.
І в тім царстві круту гору
Річка підмиває;
Над горою Соловея
Пишний палац сяє.
Стіль — шкляная, в діамантах,
Стіни — криштальові,
Скрізь підлога золотая,
Двері — брильянтові.
У палаці на високім
Золотім помості
Стоїть престол Соловея
З слонової кості.
І на нім лежить держава,
Скіпетр і корона,
І шайки правдиві висять
На вагах закона.
І брилює царський палац,
Грає, як зірниця,
А навколо розвинулась
Пишная столиця.
І столиця вся обмита
Крепкими мурами,
І ті мури замикають
Дві залізних брами.
І від мідної дороги
З брами, як віднога,
Йде до самого палацу
Срібная дорога.
І землі ж мав Соловей-цар —
Боже, твоя воле!
На полудень степ тягнувся,
На опівніч — поле.
І як степ той, так і поле
Упирали в море;
На заході цілу землю
Розділяли гори.
І на північ від тих горів
Землю пущі вкрили,
На полудень росла травка
І джерела били.
І щасливо царював він:
Ворогів не було;
На заході було тихо,
Ніби сном заснуло;
З опівночі і з полудня
Брилювало море,
Да й з восходу йому було
Не велике горе.
Хоч Канчук, царевич сильний,
По степу шатався,
Но і той із Соловейком
Воювать боявся.
