Оглавление

Частина І
Жовті троянди

А все розпочалося з кішки. Точніше, із вгодованого рудого кота з жовтими очиськами, що чекав мене на порозі.

— Ти звідки тут взявся?

Кіт поводився зухвало: скочив на крісло й розмістився на ньому, як у себе вдома.

— Тут без кави не обійтися, — я залишила непроханого гостя наодинці й зробила тактичний відступ, аби згодом повернутися із підкріпленням.

З кухні віяло холодом — вікно було розчинене навстіж. Так ось, як ти сюди потрапив! Все елементарно, Ватсон.

Я дістала чашку і повертіла її у руках. Дві ложки кави й ні грама цукру. На світі є речі, які не потребують домішок. Кава — одна із них.

На моїй полиці не знайти двох однакових філіжанок, кожна з них розцяцькована по-своєму. Міні-колекція недолугих жартів на керамічних стінках. А все тому, що дівчата з офісу не надто меткі на вигадки, коли мова йде про подарунки, чого не скажеш про їхнє вміння вигадувати історії. Але про це пізніше.

Обережно, щоб не зруйнувати пінку, я налила каву у чашку і повернулася до кімнати. Рудий нахаба бачив третій сон, тож я запхала войовничість до кишені й дала котиську спокій. Вмостилася на килимі, відкрила ноутбук і поринула у вир онлайн книг.

У двері постукали. Ще один незваний гість?

— Доброго вечора, ви кота тут не бачили? Рудий такий, пухнастий, — запитав незнайомець, щойно перед ним відчинились двері.

— Це він? — кивнула я на крісло. — Заскочив через вікно.

— Так ось де ти, Руді! А я шукаю, людям спати не даю, — хлопець підхопив нахабу і простягнув мені руку, — Віктор — ваш новий сусід. Проґавив його, поки розкладав речі. Мабуть, Руді нудно спостерігати за жонглюванням коробками, от і надумав прогулятися перед сном.

Я кивнула і зачинила двері.

У кімнаті на мене чекало розчарування. Кава охолола, а сюжет останніх сторінок виявився маячнею. Чортів кіт!

Защебетав дверний дзвінок. Я зціпила зуби, але відчинила. На порозі знову стояв сусід.

— Я чув, що коти відчувають добрих людей, тож нумо знайомитися.

Я зітхнула. Доведеться готувати каву ще й для сусіда.

— Здається, я знаю, чому Руді обрав вашу квартиру. Мій кіт — шалений кавоман, от і пронюхав, що тут найсмачніша кава у місті.

— Він встиг перевірити меню у всіх квартирах міста? Погано ж ви слідкуєте за своїм улюбленцем! — кольнула я хлопця, але той і не думав ображатися.

— Розпочав із вашої та, як бачимо, не прогадав. Котяча інтуїція!

Віктор виявився ще тим базікалом. Доки закипала вода, я дізналася всю історію його життя. А після слів: «Моя мама працює у вашій компанії. Ти знаєш Катерину Сергіївну?», — ледь не впала зі стільця.

О так, я її чудово знала! Це була справжнісінька відьма, яка обожнювала пити кров із домішками сліз. Ви думаєте, що її спалили б на вогнищі у тривожні часи середньовіччя? Як би не так! Вона б влилася до групи найзапекліших мисливців і нашіптувала: «Зверніть увагу на оту кралю. В її кишені завалялись сушені таргани й жменька полину. Точно відьма!» А все тому, що потенційна жертва вчора пройшла повз неї і не привіталася. Не знаю, чим я заслужила таке нещастя, але Катерина Сергіївна була моєю начальницею.

Про її хобі жбурлятися речами й виплескувати на підлеглих тонну істеричного лементу ходили легенди. Тож, можна сказати, що пані була легендарною. Як казковий змій чи гнилозубий троль.