автордың кітабын онлайн тегін оқу Голос кохання
Наталія Cтарченко
Голос кохання
Роман «Голос кохання» Наталії Старченко порадує читачів цікавою історією двох сердець, які зуміли знайти і відчути одне одного. Не завадили їм ані відстань, ані безліч інших перепон…. Адже на світі нема нічого прекраснішого за любов. Саме вона надихає до життя, зцілює та допомагає віднайти справжнє щастя. Роман Наталії Старченко «Голос кохання» можна читати та скачати у форматі epub, fb2, pdf. Також на сайті є можливість читати і скачати такі твори Наталії Старченко, як «Маленька історія із життя першокурсниці», «Цікаві оповідки для малюків від 5-ти до 105-ти», «Советы красотки Светы», Коли стежки зводить сама Доля», «Домовуня Дуня. Чудеса трапляються».
I
— Який у тебе ніжний, лагідний голос… Дівчинко моя, я щасливий, що тебе знайшов… Ти — моя розрада… Я так стомився від сірого повсякдення, у якому стільки клопотів та неприємнощів, де ніхто на світі мене не розуміє. Але тепер є ти, і все буде інакше…
Алінка слухає свого співрозмовника та мліє від його слів. Дівчині безмірно приємно, вона почувається щасливою. А серце тріпоче: «Це ВІН, це саме ВІН…»
— Коли ми побачимося, моя принцесо? Лишень скажи — і я відразу примчу. Мій автомобіль хороший та швидкий. Я повезу тебе у Київ, на морське узбережжя, до гірських вершин — куди захочеш.
— Як? А ти хіба не працюєш?
— Скажімо, я маю невеличкий магазинчик. І мій прибуток дає змогу влаштувати приємний вік-енд, коли захочеться. То коли я можу по тебе приїхати, красунечко?
— Ніколи… Ну що ти, батьки нікуди мене не відпустять. Та я й сама не хочу. Хтозна як далеко, та ще й із незнайомим чоловіком.
— Чого це незнайомим? Дівчинко моя, вже два тижні поспіль я щодня тобі телефоную. І чудово уявляю свою принцесу: кароока мініатюрна красунечка із довгими косами.
— Так, правда. Але ж це я сама тобі розповіла…
— Ну не можу ж я тобі говорити про все інше… Спочатку нам треба побачитися, а потім одружитися. А вже потім і поговоримо про решту…
— Ану припини, безсовісний!
— Все-все, вибачте, пані. То коли мені приїхати? Навіть якщо ти не хочеш чи не можеш бути зі мною, я примчу у твоє місто, просто подивитися на свою принцесу. Тому краще домовимося про зустріч, щоб я не розпитував, де тебе знайти…
— Ну все, бувай, хтось прийшов, мабуть, мама від сусідки повернулася.
— Дівчинко моя, я наберу тебе завтра о восьмій вечора. Ми про все домовимося. А ти поки що налаштовуйся, нам неодмінно треба побачитися.
Аліна вимкнула телефон і чимдуж побігла відчиняти двері. Мама тримає у руках пучок щавлю.
— Борщу зеленого завтра приготуємо… Зраночку по сметану на базар сходжу. Тобі хтось дзвонив, що із телефоном носишся?
II
Дівчина швиденько очистила список вхідних дзвінків. Вона так і не зберегла номер Богдана. Та й навіщо? Захоче — набере… Аліна ще жодного разу навіть не маякнула своєму телефонному кавалерові.
— Та із Оксанкою говорили, — почервоніла дівчина.
— Ну і як там вона поживає? Щось ти від мене приховуєш, донечко.
— Нормально… Не приховую я нічого, — Аліна похилила голову і опустила очі.
— Не ображайся. Тобі я вірю, ти у мене дівчинка серйозна. Просто тітонька Віра он розповідала, що із цими мобілками стільки усіляких шахрайств. То гроші у людей видурюють, то вводять в оману, щоб потім викрасти і на органи здати, або й іще гірше…
— Не переймайся, матусю. Все буде гаразд. Мені ж не п’ять років, я не дозволю себе образити.
А насправді на душі у дівчини — ой як неспокійно. Хтозна, що там задумав Богдан. Невже і справді він саме з таких ото нелюдів? Ні, не може бути. Вона б відчула, обов’язково відчула б. У неповних вісімнадцять усім так здається. Але що ти відчуєш, що зрозумієш, коли нема ніякого досвіду спілкування із особами протилежної статі, коли тільки й умієш, що малювати простим олівцем ескізи модних зачісок. Може, колись Аліна дійсно стане елітним перукарем, матиме власний салон краси. Але поки що вона — просто мрійниця. Вступити до коледжу, де навчають азам перукарської майстерності, у дівчини уже вийшло. Втім, це й не дивно, то лишень звичайне ПТУ, облагороджене красивою назвою. Але до здійснення мети ще — як до неба рачки.
Аліні зовсім не хочеться бути звичайнісіньким перукарем, працювати на тітку Олю чи дядька Василя. Вона мріє дати можливість людям розкривати та підкреслювати свою красу за допомогою зачісок. У її салоні краси будуть власні правила, спрямовані на те, аби клієнти (точніше, гості) почували себе затишно. Але це станеться ще не скоро… Спочатку треба закінчити коледж, аби зрозуміти, що до чого та набути досвіду. А вже потім…
— Доню, ходи-но сюди, — кличе мама із кухні, — давай повечеряємо. Я он картопельки підсмажила.
— Мамусю, и ж знаєш, я так пізно не їм. Хіба що трохи зеленого чаю без цукру, а ще краще — просто водиці.
— Ти ж і так худесенька, нічого бачити!
— Я не тому. І взагалі, це для здоров’я шкідливо.
— Ну як хочеш, сонечко. Нехай буде так. Посидь зі мною. Як там твоя Оксанка?
— Та нічого. Задоволена своєю роботою. Про навчання й чути не хоче. І мені радить влаштуватися продавчинею. Вакансій, мовляв, повнісінько.
— А ти що?
— Про інше я мрію. А як не вийде, може, колись і доведеться стати її колегою.
— Усе в тебе вийде, он побачиш, донечко. Я у тебе вірю.
— Ой, мамуню, як буде, так і буде. Ти ж сама казала: усе, що Бог дає, - на краще.
— На краще…
— А як ти думаєш, можна закохатися по телефону?
— По телефону? Як це? Щось я тебе не розумію.
— Ну от не бачила ти ніколи в житті людину, а потім почала спілкуватися із нею, розмовляти. І полюбила.
— Запросто. Ти ж можеш собі що завгодно вигадати про нього чи про неї, повіриш, що так воно і є насправді, от і покохаєш. Краще побільше спілкуйся із друзями, щось ти останнім часом постійно дома тільки сидиш, от усілякі дурниці в голову й лізуть. В кого це такого ти закохалася?
— Та я не про себе, мамуню, це так, просто…
— Дивись, доню… Я у твоєму віці вже з татком була знайома. Так з ним весело було, цікаво. У молодості сам Бог велів радіти життю, закохуватися. Потім уже не те. Стаєш більш прискіпливим до інших, та й до себе самого також.
— Аж не віриться….Нарешті ти хоч щось хороше про тата сказала…
— Алінко, та ти сама подивись, що він виробляє! От і зараз десь із своїми друзяками пиво чи, може, який інший шмурдяк розпиває. Раніше хіба ж таким він був? Хоч до рани прикладай. І вислухає, і допоможе, і взагалі… Золоті руки! Поглянь, оці дубові кріселка для кухні сам колись змайстрував. Краса! А зараз що? Слюсар у ЖЕКу, повернеться додому, пообідає та й бігом до телевізора. Поки вечеряти не покличу.
— Ну ти ж його все одно любиш?
— Яка там любов! Воно, знаєш, якось уже й не до того. Аби тільки у тебе все гаразд було, ось про що думається. Та й у нього, батька твого, хай усе гаразд буде. Він же теж мені рідним став.
— Оце ж і є кохання, мамуню… Просто зріле.
...