автордың кітабынан сөз тіркестері  Intermezzo

Михайло Коцюбинський

Хто знає, що робиться там, де людина не може бачити…

Хто дасть менi втiху бути самотнiм? Смерть?
Сон?
Як я чекав їх часом!

Я утомився.
Мене втомили люди

Признаюсь — заздрю планетам: вони мають свої орбiти, i нiщо не стає їм на їхнiй дорозi. Тодi як на своїй я скрiзь i завжди стрiчаю людину.

Людей їдять пранці, нужда, горілка, а вони в темноті жеруть один одного. Як нам світить ще сонце і не погасне? Як можемо жити?

Так протікали дні мого intermezzо серед безлюддя, тиші і чистоти. І благословен я був між золотим сонцем й зеленою землею. Благословен був спокій моєї душі. З-під старої сторінки життя визирала нова і чиста — і невже я хотів би знати.

Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне.

Вітаю. Спочивай тихо під сонцем, ти така ж втомлена, земле, як я. Я теж пустив свою душу під чорний пар...

Я тут почуваю себе багатим, хоч нічого не маю. Бо поза всякими програмами й партіями — земля належить до мене.

йдемо серед поля. Три білих вівчарки і я. Тихий шепіт пливе перед нами, дихання молодих колосків збирається в блакитну пару.