Борис Байков

ГУМОРЕСКИ І НЕ ТІЛЬКИ

Різнобарвність життєвих сюрпризів

Супроводжує нас до кінця,

Сміх, любов і сімейні колізії

Ось про це все кніженція ця.

Якщо гумор — це ваша потреба,

А кохання весь час напада,

Тож придбати цю збірку вам треба,

Бо життя утіка, як вода.

КМІТЛИВИЙ УЧЕНЬ

(гумореска)

Був Миколка геть свавільний,

Розбишака і втікач.

Він в шибки влучав прицільно,

І казав, що винен мяч.

Вчивсь Микола той у школі,

Вже ходив у другий клас.

Знав урок? — З’являвся в школі.

Якщо ж ні — робив вже «пас».

Якось наш герой спромігся

Прогуляти аж два дні.

Казав неньці, що втомився,

Й бачив двійку уві сні.

— Ну скажи мені, Миколо,

Вчитель потім запитав, —

Чом не був два дні у школі?

Знов уроків не читав?

— Позавчора моя мамка

Якраз випрала штани.

Ну а вчора біг я ранком,

Бачу: знов висять вони.

Придивився — інший колір,

Ні! Це, певно, не мої!

Щось знайоме бачив в школі,

Глядь! — я в вашому дворі!

Вмить скумекав — безумовно,

Що й вам випрали штани.

Тож, мабуть, і ви, шановний,

були вчора вихідний!

ПОРА ЧАРІВНА

Знов прийшла пора чарівна

І прокинулась земля.

В лісі проліски, вербина,

Сніжні плями у полях.

А в деревах забуяли

Соки живлення — нектар.

Ось і сонечко заграло,

І віта зелений дар.

Нехай буде ще негода,

Та, як кажуть, то дарма,

Бо прокинулась природа,

І не вернеться зима.

Пахне вже весною в квітні,

Знову радість у серцях,

В незалежній Україні

Майорить народний стяг!

Нам й піввіку не минуло,

Як то кажуть, — ще дитя!

Попри це, усі відчули,

Як покращилось життя.

Ой весна — весна буяє!

Розквітає, наче врода!

Мирний поступ всіх вражає

Українського народу.

НЕ ДО СМІХУ

(гумореска)

Ти чого насупився, Іване? —

Так товариш близький його запитав,

Отже, бачу, і настрій поганий,

Може, трохи вночі недоспав?

Так тому, що зібравсь увілънити

Секретарку свою чарівну,

А, було, вже надумав кохати,

Так устрів у халепу одну.

Днями йду я з роботи додому.

Тільки й втримався ледь на ногах,

Бо побачив її, нашу Тому,

Тягне кошик важкий у руках.

Ну яким би я був джентльменом,

Щоб спокійно дивитись на це,

Кошик враз опинився у мене,

В Томці ж вдячність лягла на лице.

А коли привела в дім красивий,

Ще й пестливо мене обняла,

Поцілунок був дуже чутливий,

Я ж подумав: «Аванс вже дала»!

У наступні хвилини чекання

Я не бачив її лише мить,

Бо вона зачинилась у спальні,

Щоби згодом мене запросить.

Я ж в уяві палкого кохання

Час не гаяв — все з тіла убрав.

Залишилось з’єднатись в бажанні,

Обійняти єдину «май лав».

Раптом чую: «Заходь вже, коханий!»

Я ввійшов і в ту ж мить остовпів:

Бо стою у «костюмі Адама» —

За столом же — весь мій колектив!

Правда, треба віддати пошану:

Колектив мій мене зрозумів.

Бо почув лиш звертання: «Іване,

Спати рано іще, ти ж не пив!»

Ось така драматична вистава

Приключалась, Миколо зі мною.

— Тю, подумаєш, з ким не бувало.

Ти радій, що вернувсь з головою!

Я б з тобою погодивсь, Миколо.

Так! Без гумору тяжко прожити.

Але ж, знаєш, я був зовсім голий,

Тож й від гумору треба спочити.

МИЛАСЯ

У степу біля хати

Підростав я на волі,

Як не пестила мати,

Все ж зустрів свою долю.

Хоч не краля з косою,

І рука не тендітна,

Проте ходить босою,

Й до дорослих привітна.

А як з раночку встане,

Ще як півні співають,

Вийде з хати на ганок,

Мов те сонце з-за гаю.

Біле личко рум'яне,

Очі — промінь блакитний,

Губки — морква в сметані,

Шийка біла, тендітна.

Хоч дивись — задивляйся,

Так вже тягне до неї,

А як пройде Милася —

Що зоря над землею.

Кажуть, вправна ж то дівка,

Все літа, як метелик,

З ранку знов до корівки,

Вдень — готує вареник.

А як вечір прилине,

Ми підемо до гаю.

Щоб кохатися вільно

Досхочу у розмаю.