Оглавление

Класична наукова фантастика.

Оповідання та історії.

Федір Титарчук / Fedir Tytarchuk

Замість передмови та пояснення

Доброго Вам дня, шановний читачу цього збірника. Автор нижченаведених оповідань хотів би висловити Вам вдячність за те, що в наш час скролінгу та коротких мемів рідкий читач наважується навіть взяти книгу до рук, не кажучи вже про те, щоб її осилити, прочитати, осмислити та зробити почуте надбанням свого внутрішнього світу. Сподіваюся, що Ви саме такий.

Отже, про що ж ця книга?!

А в руках Ви тримаєте збірник творів переважно фантастичного спрямування. Чому переважно?! Справа в тому, що з певного часу рамки поняття фантастичного твору настільки розмилися, що, здається, фантастика постукала до нас у двері і стала частиною нашого повсякдення. То ще були 60–70-ті роки, розквіт того, що називають науковою фантастикою або просто «твердою». Тоді все було простіше, як видається автору. Але зараз, як, знову ж, впевнений автор — цікавіше.

Та не будемо заглиблюватися у історичні дебрі, повернемося до цього збірника. І так…

У збірник увійшли твори Федора Титарчука / Fedir Tytarchuk, які раніше не видавалися та не перекладалися.

У збірник увійшли як окремі оповідання з кількох циклів автора, таких, наприклад, як «Роблінги» чи «Креативне бюро його Світлості», так і окремі твори, не пов’язані між собою.

Твори насичені гумором, іронією, місцями навіть сарказмом, і тому при першому прочитанні можуть здатися більше розважальними, ніж такими, що несуть глибоку думку. Але повірте, як будь-який багатошаровий твір, за ширмою легкості та іронічності завжди можна розгледіти те, що цікавить і турбує автора.

Тематика цього збірника, як уже згадувалося раніше, — фантастика. Проте автор не обмежується лише цією тематикою. У його «арсеналі» є дитяча серія про дівчинку Аленку та Паровозики, що живуть у заклятому лісі… А також більш «гострі» твори, ближчі до арт-хаусу чи міського роману (як приклад — «Я дарую Вам презирство») і, сподіваємося, до них теж дійдуть руки для перекладу на інші мови з російської та української. І, повірте, цим «репертуар» автора не обмежується…

Зараз же Ви тримаєте його твори жанру фантастики, і, якщо є бажання, якщо Вам сподобалися оповідання, Ви можете написати автору, поділитися враженнями, а за бажанням навіть підтримати автора для перекладу його творів на інші мови. На жаль, правила цього видавництва не дозволяють розміщувати електронну адресу на початку книги (тільки у фінальній її частині), тому контакти Ви зможете знайти, перегорнувши книгу до кінця.

І так, щодо ілюстрацій… Видавництво просить вказувати авторство графічного матеріалу, використаного у книзі (такі правила), тож підкоряюся — усі зображення, використані в цій книзі, належать автору і виконані або ним самим, або за його проханням/завданням його дружиною та донькою. Посилання на їхні акаунти також наведені у фінальній частині книги.

А зараз, шановний читачу — вперед, читаємо та насолоджуємося!!!

З Циклу — «Креативне Бюро Його Святості»

Креативне Бюро Його Святості

— Привіт геніям креативу та жартів! — у приміщення ввалився довгоногий Алавур. Його напарник, невисокий, худорлявий, але дуже харизматичний Залібванг, лише махнув у відповідь, котячись у кріслі на колесах і потягуючи тягучий напій смоляного відтінку.

— Загар у тебе просто Пекельний! Тільки нимб посинів… — помітив він. — Як відпочинок?

— Відпочинок! — впав у своє крісло Алавур. — Про нього лишилися лише спогади.

— І? — ранок робочого дня у креативному відділі завжди починався нудно й сумно, тому Залібванг вимагав подробиць.

— Пляжі Преісподньої — райський куточок! — процитував він їхній спільний з Залібвангом твір, колись спеціально створений для реклами туристичного бізнесу в Преісподню.

— Невже так прекрасно, як на наших плакатах?

— Я б сказав, що наші плакати не відображають і сотої частки тих задоволень, які здатний надати туристу Ад.

— Ну, ти не плутай туризм із імміграцією! — засміявся Залібванг. — Сподіваюся, грішниці ще в пеклі не вимерли? — підморгнув колезі.

— Цього добра там хоч відбавляй! — тягуча рідина а-ля смола виповзла з автомата і впала на дно чашки Алавура. — Розваги на будь-який смак! Узаконена проституція зі святими та старими дівами, сафарі на ізвергів або відбивні з язиків словоблудів! Всі десять гріхів у виконанні! Не життя, а солодкий райський сон!

— Тільки от нашої зарплати на пару тижнів раю вистачає! — ухмильнувся Залібванг.

— Не так уже й погано наше становище, — парирував Алавур. — Криза. Потік свіжих душ росте день від дня, на Землі взагалі не знаєш що твориться, так що нам скаржитися не на що…

— Це так, — погодився Залібванг. — Тут нещодавно, поки тебе не було, один із відділу розгляду скарг прихожан — тих, що скарги по ячейках, типу «на розгляд канцелярії Всевишнього», «на топку котлів», «шкідлива муть» та подібне, — пояснив, потягуючи другу чашку смолоподібної субстанції. — Раптом ледь не став батьком?

— Ну і що тут такого? — не зрозумів колега.

— Та ти зачекай, не перебивай! — відмахнувся Залібванг. — Приходить, значить, скарга по їхній лінії. Підносить благання якась прихожанка і каже щось на кшталт: «У мої палати увійшов небесний ангел і оволодів мною! Говорив, що син наш стане володарем світу…» І подібна нісенітниця. В іншій ситуації такі звернення відправили б на розтопку котлів у Преісподні, а тут новачок із того ж відділу розгледів у цьому ймовірну небезпеку потенційного прецеденту, який колись мав місце і призвів… Ну ти знаєш до чого?

— Та уж, довелося нам тоді попотіти з розкруткою «сина божого». Як на мене — результат вийшов відмінний!

— Ось і побачив цей молодий демон ймовірну небезпеку, та й переправив усе це «куди слід»!

— Та що ти?! — здивувався Алавур. — Не може бути, туди? — він показав кудись угору.

— Саме так! — підтвердив Залібванг. — А там, як розумієш, жартувати не люблять.

— Та уж, Єжов, Мюллер, Берія та й залізний Фелікс недарма їх тренували…

— А у них був вибір?

— Це вже інше, — спробував повернути розмову в початкове русло Алавур. — Що там із цим лже-батьком?

— Розшукали запитувану, допитали з пристрастю, через що вона одразу після повернення пішла до монастиря, повіривши в контакт із силами Аду, але ось папашу зловили…

— І?

— Ним виявився дрібний клерк із того ж відділу розгляду скарг. Скористався, так би мовити, службовим становищем. При розгляді скарг відбирав таких — набожних і дурнуватих бабусь із глухих сіл, вивчав їхній спосіб життя… — усміхався Залібванг, йому історія здавалася кумедною. — Ось так і виходило — вдень тихий непомітний клерк на третьорозрядній посаді второсортного відділу, а вночі — маніяк-спокусник.

— Ого! — здивувався Алавур. — Заборона на статеві стосунки з земними ще ніхто не відміняв! — підсумував він. — У свій час ми багато «хлебнули» від подібних інцидентів.

— Та якби він пішов лише по «Спокусі підопічних», то справа б на тому й закінчилася, — підморгнув Залібванг. — Але Служба Божевої Безпеки і Проізволу не може дозволити маратися через такі дрібниці. Тож хлопець пішов зовсім по іншій справі! — рідина в чашці закінчилася, і він із презирством швиркнув чашку на стіл. — Тут «Посягання на трон і ім’я Всевишнього» відчувається. Тож нашого маніяка підводять під вишку.

— Та уж, вишка — це покарання, якого я б і ворогу не побажав, — здригнувся Алавур. — Бути викинутим у світ людей, у цю прірву пристрастей, безладдя та свавілля…

— Та ще й бути зобов’язаним виконувати всі божі заповіді!

— Ну вже це вища міра несправедливості! — погодився Алавур. — І навіщо ми їх тільки тоді придумали?

— Так треба було, — знанням справи кивнув Залібванг. — Інакше концепція не складалася повністю.

— Тобі видніше, — погодився колега. — А з хлопцем що буде? Як думаєш, вдасться йому викрутитися? Чи… вниз?

— Цьому демону викрутитися у ангелів із СББіП? Та не сміши мене. Як тільки вони заполучать демона в свої лапи, так…

— Я от інколи думаю, що вже краще б демони в СББіП керували. З ними хоч домовитися можна.

— Крамольні думки тебе відвідують! — розгнівався оратором Залібванг. — А між тим усі наші думки й вчинки, можливо, задокументовані в Небесній канцелярії.

— А якщо навіть і так, то нічого крамольного я не говорив, — поправився Алавур. — Для протоколу, — він викрикнув кудись угору, видаючи попутно хихикаючі звуки. — Були часи, коли службою керували демони… І справлялися…

— Ну ти тут взагалі загнув… — відмахнувся від нього Залібванг, проте без будь-яких побоювань.

— А знаєш, які в Преісподні чертовки?! — закинувши руки за голову, поринув у солодкі спогади Алавур. — Стрункі ніжки, пружні відкриті сідниці, доглянуті копитця. А очі! Очіще повні вогню!! Не порівняти з нашими нимбованими блідими пеганками з волошковими очима.

— Це на любителя! — не погодився Залібванг. — Комусь і вигадану святість подавай…

— Ну, уж точно не тобі! — хлопнув по плечу Алавур. — Хто з нас був одружений на бісівці?

Історія подружнього життя з вогненноокою Жарін для Залібванга була болючою темою, незважаючи на те, що минуло вже понад два роки. Їхня пристрасть тривала недовго, але залишила животрепетну рану на серці Залібванга. Врешті-решт Жарін пішла до куратора їхнього департаменту, з яким її на одному з вечорів познайомив Залібванг.

— Ну да ладно, — усвідомивши свою помилку, виправляв ситуацію Алавур. — Поки мене не було, що тут нового сталося?

Залібванг, втративши бажання жартувати та ділитися плітками, перейшов до роботи:

— Згідно з даними аналітичного відділу, рейтинг Його Святості, він же Всевишній, впав нижче червоної лінії. Усі без винятку релігії та ідеології втрачають вплив серед пастви. «Пряники» на кшталт раю чи комунізму, обіцянки вічного покарання або відсутність грошей у їхньому світі вже не ведуть людей до Бога. Світ стає безбожним і котиться у гріховність.

— О! Як істину відкрив! — усміхнувся Алавур. — Рейтинг Його Святості падає вже протягом кількох століть. Життєвий цикл цієї цивілізації перейшов стадію насичення і котиться по схилу, перебуваючи на стадії занепаду.

— І там, нагорі, вирішили, — Залібванг вказав пальцем у стелю настільки многозначно, що Алавур замовк на півслові. — Вирішили, що напівзаходами вже не обійтися.

— Це як же не обійтися? — здивувався Алавур. — Може, нову релігію?

— Не піде! — відрізав Залібванг. — Пам’ятаєш, як ми з тобою колись розробляли перші примітивні релігії?!

— А то! — засміявся Алавур. — Усі ці поклоніння сонцю та танці навколо тотема чи вогнища. Так, були часи. Нас просто несло тоді… Ми тільки приступили, після старої команди… І роботи було багато.

— Людство тоді було роз’єднане — це факт. Під кожне плем’я своя релігія, свої вірування, свої святині…

— Але, признай, ми тоді й філили багато. Кальки на шанування сонця та божества ночі…

— Часу і сил бракувало, — погодився Залібванг. — А дослідники там, на Землі, тепер голову ламають, як так сталося, що у роз’єднаних племенах, ніколи не мали контакту між собою, настільки схожі вірування та перекази?

— Шукають прародичів. Самі вигадують легенди… Нам би в них вчитися треба. — жартував Алавур.

— Ну так просили ж стажера і помічника з новопредставлених у свій час… Не склалося.

— А як забавно з олімпійцями у нас вийшло! — засміявся Алавур, поринувши у спогади.

— Та перепили ми тоді, — ця тема Залібвангу була не надто приємна. — Перепили, а проект горів. Терміново потрібно було народжувальне культурне суспільство спрямувати в потрібне русло…

— Ну ось і створили культ шанувальників вина, жіночої краси та…

— І жертвоприношень! — жорстко пожартував Залібванг.

— Ну якщо головний біль після похмілля на несвіже м’ясо списували, — нагадав партнер. — І чия тоді була фраза: «Та гори воно все вогнем!»?

— Так, кумедно вийшло. І що цікаво, ідею з першого разу і Рада підмахнула.

— Ми ж з однієї вечірки тоді поверталися. В одному руслі мислили… — згадав Алавур. — Мені більше запам’яталася битва за атеїзм. Два роки йшов спор, чи не підорве це віру в Його Святість? Чи не відведе вбік? Чи не перехопить владу Бісівське Відріп’я?

— Баталія була ще та, — погодився Залібванг. — Німбовані з піною у рота відстоювали святість і непогрішність Його Святості, копитна бісота навпаки — вимагала змін і свобод для земної пастви…

— І отримали ми те, що отримали — компроміс, який не влаштував нікого, але був реалізований строго за інструкцією і тому дав найнепередбачуваніші результати.

— Ну, це як водиться! — погодився Залібванг. — Пам’ятаєш, як в інструкції допустили неточність щодо кількості пальців для хресного осінення…

— Через дрібну помилку на Землі війна спалахнула. Тож нова релігія не котирується?

— Не-а… — ехидно всміхнувся Залібванг. — Аналітичний відділ стверджує, що у населення Землі сформувався стійкий імунітет до різного роду релігійних і ідеологічних навчань. Поклоніння «золотому гаманцю», зрозуміло, не в рахунок, бо не возвеличує Його Святість.

— Тоді концепт — добробут пов’язаний із вірою в Його Святість…

— Гроші — це прерогатива того, чие ім’я не вимовляється…

— Тоді пророка чи святого їм!

— Останній з пророків закінчив свої дні у психлікарні…

— А якщо регіональна війна заради віри?

— Та вже з п’яток таких запустили. Воюють, а результат той самий…

Якось непомітно, від звичайної балаканини вони перейшли до обговорення робочих питань.

— Соціальний потрясіння…

— Було. Відродження задумувалося зовсім інакше…

— І що?

— Застаріла система впала і дала шлях тому, що призвело до падіння віри і, як наслідок, Його позицій. Тож соціальними потрясіннями більше не балуємося. Табу.

— Тоді культурна революція?

— Було. З останнього — сексуальна…

— Та уж… — Алавур згадав, як демони радісно потирали свої волосаті лапи, слухаючи результати цієї активності. Тоді, кажуть, Його Святість навіть своїх креативщиків запідозрив у змові з бісами і самим… Чиє ім’я тут намагалися не згадувати.

— Криза світогляду!

— Та увесь світ зараз єдина криза. Одним більше, одним менше — ніхто й не помітить…

— Нову псевдо-релігію?

— Із старими не знаємо що робити. Та й із новопосталими боротися трапляється.

— Природний катаклізм?

— Якщо такий і буде, то з катастрофічними наслідками. Тут усе йде до…

— Ти про зачистку говориш?

— Про неї саму! — усміхнувся Залібванг. — І якщо ми тут не знайдемо рішення, то все нею й закінчиться.

Остання зачистка, яка увійшла в багато релігій як Всесвітній потоп, була реакцією на втрату контролю над ситуацією. Хтось готовий був посперечатися з таким рішенням, але прийняте Там не обговорювалося.

— Ти це серйозно? — не вірив своїм вухам Алавур.

— Серйозніше не буває, — підтвердив Залібванг. — Інформація по найнадійніших каналах.

Алавур прекрасно знав усі ці канали. Чергова секретарка в одному з департаментів, яка пробовталася за пікантних обставин. Алавур інколи підозрював, що за кількістю похітливих похідень Залібвангу більше підходило б місце десь у бісівських пенатах, але народжений «в світлі», він залишався нимбованим і служив у креативному відділі Його Святості.

Зачистка проводилася не вперше, і щоразу приводила до зміни балансу сил як всередині ієрархії, так і між силами нимбованих та бісівських. Останні постійно намагалися перехопити увагу Його Святості, а якщо й узагалі не посягнути на трон. Багато спеціалістів, затребуваних у присутності світу, населеної достатньою кількістю людей, ставали непотрібними й у найкращому разі сиділи на мінімальних окладах, очікуючи зміни ситуації, а то й просто звільнялися в один день. До таких відділів належав і креативний — знаряддя Його Святості, мозок і джерело ідей, які в інших умовах просто нікому не були потрібні. Минулого разу Алавур і його напарник якось пережили це, перечекали, від нудьги навіть придумали шахи й грали в них до втрати свідомості, але що буде цього разу — їм було невідомо.

Сказати, що Алавур і Залібванг були на хорошому рахунку у Його Святості, було б перебільшенням. Як креативні істоти, часом балуючись забороненими препаратами, підтримуючи зв’язки з ворожим табором, приймаючи від нього подарунки й навіть маючи статеві зв’язки з представницями протилежної статі з бісівського роду, вони не відповідали всім параметрам тієї святині, що була записана у всіх основоположних документах канцелярії Його Святості. І поки вони висували нестандартні ідеї, поки втілювали їх у життя, їм багато прощалося. Часом вони оступалися, грішили, розголошували секрети, перелюбодіяли й зривають терміни. Їх часто не схвалювали, їхній поведінці ставили вину, їх боялися за можливість чергового фінту з рекомендаціями на виконання тієї чи іншої програми. Пара пророків, що побували на Землі за їхньою рознарядкою, після цього сильно загрожували їх травмувати, і тому рішенням Його Святості їм заборонили навіть наближатися до Алавура і Залібванга.

Їх не любили, як не люблять неординарних кар’єристів, які вносять плутанину в налагоджене життя болота канцелярії Його Святості. Бісів на них збирали детальні досьє, шукали способи захопити, підкупити, скомпрометувати, очорнити й забруднити — лише б ті проводили певну політику. Одного разу навіть піднімалося питання про введення у групу рівноважної кількості бісів, щоб… Але Його Святість своїм рішенням відкинув ці спроби, поставивши на вид тому, чие ім’я тут не вимовляється…

Так склалося, що Його Святість з певних лише йому зрозумілих причин ставився до креативщиків покровительськи, але не все було однозначно, очевидно бажаючи мати під рукою хоча б когось, хто може здивувати його чимось новим, внести різноманіття і підняти хвилю у тому самому болоті канцелярії.

У випадку ж зачистки, коли прийматимуться рішення про долю багатьох, швидше за все всі питання по сотнях тисяч службовців, великих і малих, буде передано на розгляд відділу персоналу, і ті в першу чергу розрахуються з ними. Алавур і Залібванг колись необережно включили у проект створення церкви на Землі виконання персональників. Ті впоралися, поклали тисячі своїх адептів і люто ненавиділи креативщиків. Після звільнення, з корою всього, ними одразу займеться СББіП. Залібванг якось умудрився мати стосунки з дочками їхнього незмінного керівника, і той давно б задавив Залібванга власними руками, якби… А тут така можливість…

Залібванг здригнувся, уявивши ті безстрасні блакитні очі…

«Ні, ну все! — взяв себе в руки він. — Зачистці не бути! Потрібне рішення!»

— І коли потрібна відповідь? — наче прочитав його думки Алавур.

— Сьогодні! — прошепотів той.

— Як це сьогодні?! — здивуванню не було меж. — А рік-два на збір інформації, стільки ж на її обробку… Провести тести, щільні проєкти, відпрацювати теорію… Підготувати презентацію? Коли все це робити?

— Тут усе набагато простіше, — гірко усміхнувся Залібванг. — Їм просто потрібна ідея. Хоч якась ідея, що може врятувати ситуацію. Якщо сьогодні до четвертої такої не знайдеться — все пропало. Кажуть, Його Святість втомився від людства. Втомився від їхніх дрібних інтрижок. Від непослуху, від спотворення його слова, від усього…

— Випороти…

— Порки вже не діють. Ти й сам це прекрасно знаєш… Тому…

— Тому ми повинні видати на гора ідею…

— І врятувати людство! — помпезно промовив Залібванг. — Є ідеї?

***

— Класика?! Так? — перешіптувалися Алавур і Залібванг, стоячи біля стіни в залі засідань.

— Звичайно! — погоджувався другий.

За їхнім досвідом, креативні ідеї, що вибухали атмосферу їхнього відділу на довгі години, як правило, не були зрозумілі «косноязичними і нетверезо мислячими» (цитата) суб’єктами у кріслах із людської шкіри. Переконати їх у тому, що сексуальна революція дасть плоди лише через кілька століть, а не зараз, як того вимагали, або пояснити причину низки невдач із проектами реакційного націоналізму, їм просто ніколи не вдавалося. Тому завжди «рулила» улюблена класика — давно перевірені і всім зрозумілі шаблони, що з кожним разом давали все більше осічок, але від того не переставали слугувати в головах відповідальних осіб еталоном добросовісної та якісної ідеї.

— Та ти сьогодні просто красень! — ущипнула за сідницю Залібванга Жарін. — Я вже думаю, чи не повернутися до тебе?! — підморгнула вона, примруживши свої вогняні очі. І, погойдувавши пружними сідницями, обтягнутими тонкою спідницею з новомодного матеріалу, привезеного із Землі, пішла в бік зібраної групи «сильних світу цього».

Залібванг тяжко ковтнув. Його охопила спека. Спогад про минуле, про гарячі ночі та дні ревних мук знову нагадав про себе. «Що не говори, а чортівки набагато привабливіші за нимбонових!» — помітив він про себе, усвідомлюючи, що реагує сексуально, що ніяк не личить представнику його виду, виду нимбонових. «Але що робити?! — заспокоював він себе. — Працюючи над людським матеріалом, створюючи для них програми, що мають привести до певних результатів, волею чи неволею доводиться занурюватися в їхній світ, приєднуватися до соціуму і пропускати через себе всі установки, якими люди керуються, приймаючи рішення». Це пояснення їх вже не раз рятувало, коли піднімалося питання про асоціальну поведінку, розбори п’яних загулів, спілкування з бесівським потомством і запити на тестове спілкування з душами щойно померлих. Його Святість не те щоб покривав їх, ні, він був незадоволений, мабуть, навіть більше ніж хто-небудь, але поки був результат і воля Його Святості, їм все сходило з рук.

— Не втрачай голову! — не менш зачаровано проводила поглядом Жарін і Алавур. Ходили чутки, що й він встиг потрапити до списку її шанувальників, але ця тема ніколи не піднімалася в присутності Залібванга, який мучився з нею близько року.

Відбиваючи повільний дріб доглянутими копитами, час від часу підкреслюючи свою граціозність рухом хвоста з пухнастою пензликом на кінці, вона підійшла до компанії демонів і нимбонових, непомітно провела рукою по спині одного з них і практично одразу вступила в спілкування.

— Добре, хай буде класика! — не відриваючи від неї погляду, пробурмотів Залібванг, хоча йому дуже хотілося запропонувати свій варіант, який обов’язково був би відкинутий. Він це знав. Прекрасно знав, але щось всередині не давало спокою, вимагало зробити щось на знак протесту.

— Ось і прекрасно! — похлопав того по плечу Алавур. Їхнє місцезнаходження осторонь, поза групою «сильних світу цього», було цілком зрозумілим. Як молодші спеціалісти, вони не мали тих регалій, що й члени Ради. Але завдяки своєму становищу і особливому ставленню Його Святості до відділу креативу, вони виступали на Раді як радники та головні розробники. Двозначність свого положення вони прекрасно розуміли, і ця двозначність впливала на ставлення членів Ради, змушених ділити одне приміщення з умовно допущеними. Через це ставлення до креативщиків тут було не те щоб прохолодним, але досить натягнутим. Еліта не бажала бачити в своїх рядах кого-небудь, хто… Але їх змушували. І своє приховане роздратування цим фактом члени Ради, зрозуміло, виливали у дрібних пакостях проти саме креативщиків.

Приміщення в одному з найвищих будинків, розташоване у скляному пентхаусі, з якого відкривався чудовий вид на оточуючий його Рай, на горизонті закритий клубами диму, що йшов з лежачого нижче й далі пресловутого Аду, наповнилося присутністю Його Святості. Ніхто не міг похвалитися, що коли-небудь бачив Його Святість на власні очі, але його присутність відчувалася миттєво. Миттєво доброчинна й прощаюча присутність викликала трепет у кожного, і всі присутні, кинувши свої справи та клопоти, поспішили зайняти місця за загальним овальним столом. Гнівити Його Святість було собі дорожче, адже критерії оцінки і логіки Всевишнього кардинально відрізнялися від будь-яких відомих і часто були просто незбагненні.

— Пропоную почати, — запропонував Його Святість. Звісно, ніхто з присутніх не почув жодного звуку, слова народжувалися у їхніх головах. Це була одна з тих причин, через які члени Ради недолюблювали Залібванга та Алавура — при загальній присутності Його Святість мав змогу звертатися вибірково до тих, кого вважав компетентними в тій чи іншій справі, не повідомляючи інших. Звичайно, кожен одразу починав підозрювати найгірше і відчувати себе ущемленим. Сердитися й докоряти Його Святість не мало сенсу — так вони могли прямо вилетіти з Ради, а повернути свою образу креативщикам — завжди будь ласка.

— Причина нашої зустрічі ні для кого не секрет. Але щоб ми всі розуміли, про що йтиметься, і ні в кого не виникло сумнівів у необхідності прийняття радикальних заходів, прошу начальника аналітичного відділу зачитати короткий доповідь про стан справ на Землі та рівень ке