Життя сповнене випадковостями, схоже на річку, що розлилася від дощів — бурхливу, повну баговиння, непроходиму, скажену, галасливу і стрімку.

Серце, віддане законам моралі — невичерпне джерело з чистою, прозорою, смачною, здоровою, для всього придатною, прекрасною, корисною, вільною від усього шкідливого, водою.

Якщо бажаєш бути добрим, перш за все вважай себе злим.

Краще докласти зусиль для того, щоб рідше доводилося зізнаватися в своїх помилках і частіше бути розумним, ніж зізнаватися в своїх помилках лише зрідка та частіше помилятися.

Приборкай свої пристрасті, або вони приборкають тебе. Не так соромся людської думки про себе, як бійся істини.

Якщо хочеш, щоб про тебе говорили добре, не говори лихого про інших.

Коли ти привчиш себе відгукуватися добре про сторонніх, намагайся поводитися бездоганно, тоді й їх думка про тебе буде прихильною.

Свобода — благо, неволя — лихо. Але вибір з-поміж них залежить від нас.

Там, де немає місця для свободи волі, не існує жодне з названих понять. Але дух панує над плоттю і над усім, що належить тілу, і не має свободи волі. Вольову людину не зможуть називати рабом.

Доля — похмура в'язниця для тіла і лихо для душі. Хто вільний тілом та невільник душею, той раб, і так само, хто ув’язнений тілесно, але вільний душею — той вільний.

Від тілесних пут природа звільняє смертю, як від бідності — багатством, але від пут духовних — одними чеснотами: знанням, навчанням і працею.

Якщо хочеш жити спокійно і весело, намагайся знайомитись тільки з добрими людьми. Добрими ж будуть вони для тебе тоді, коли ти займатимешся перевихованням тих, хто серед них стане охоче слухати тебе, і розійдешся з тими, хто тебе цурається, — разом з тими, хто відійде від тебе, відійдуть і пороки, і рабство — як з тими, хто залишиться, залишаться моральні чесноти і свобода.

Сором тому, хто робить солодкі напої з дару бджіл — меду, та водночас своїм розпусним життям робить гірким дар божий — розум.

Немає нікого, хто, кохаючись у грошах, задоволенні і славі, любив би і людей: їх любить лише той, хто любить доброчесність.

Хіба хотів би ти пливти на великому, красивому, прикрашеному позолотою кораблі — і потонути на ньому? Тому ж не бажай жити у великому, розкішному будинку, де будеш пригнічений горем.

Якщо нас запросили на обід, ми їмо те, чим нас частують, а якщо хто — небудь попросить у господаря подати йому рибу або тістечко — його назвуть невігласом. В житті тим часом ми вимагаємо від богів того, чого вони не можуть нам дати, вимагаємо при тому, отримавши від них дуже багато.

Безглуздо, коли люди пишаються тим, що від них не залежить. Перший каже: «Я кращий за тебе. У мене багато землі, а ти вмираєш з голоду». «Я колишній консул», — каже інший. «Я прокуратор», — чуєш від третього. «У мене кучеряве волосся», — хизується четвертий. Кінь тим часом не скаже коневі: «Я кращий за тебе, бо у мене багато корму, вдосталь вівса; моя вуздечка карбована золотом, і попона у мене барвиста», а лише: «Я найкращий, бо найшвидший».

Загалом, будь — яка тварина краща або гірша іншої виключно своїми чеснотами або недоліками. Невже лише люди не цінують моральних якостей? Невже ми повинні звертати увагу лише на волосся, вбрання та походження?..

Хворі незадоволені лікарем, коли він нічого не виписує їм, і думають, що він вважає їхнє становище безнадійним. Чому ж ми не поводимось так з філософом — не вважаємо, що він зневірився в нашому вишколі, якщо не дає нам ніяких порад?

Хто дужий тілом, може стерпіти і спеку, і холод. Так і той, хто здоровий душею, здатен витримати і гнів, і горе, і радість, й інші почуття.

Запитай себе чого ти хочеш: багатства чи щастя? Якщо багатства — знай, що воно не є благо та непідвладне тобі; якщо щастя — будь певен, що це благо й воно підпорядковане тобі. Перше доля позичає нам лише тимчасово, натомість наше щастя лише в наших руках.

Якщо ти побачиш підступну отруйну змію або скорпіона в ящику з прикрасами із слонової кості або золота, ти все ж не полюбиш їх і не захочеш володіти ними, хоча вони і поміщені у дорогий сховок, навпаки, будеш дивитися на них з острахом і огидою, як на отруйних тварин.

Так, коли ти зустрінеш людей багатих, щедро обдарованих долею, але розпусних, не зачудовуйся їх блискучою зовнішністю, а зневажай за їхні пороки.

Багатство не можна назвати добром, розкіш є відверте зло, так само, як ощадливість — хороша риса. Ощадливість веде до помірності і надбання істинних благ, багатство — до розкоші і нестриманості. Тому важко багатієві бути поміркованим, як людині скромній — розбагатіти.

Якщо твоя мати завагітніла чи народила тебе на кораблі, ти б не намагався через це стати його керманичем. Так і на землі тобі не варто жадати багатства. У першому випадку ти не маєш нічого спільного з кораблем, в останньому — з багатством. Спільним для тебе в обох випадках є розум. Якщо ж розум дала тобі природа і ти відчуваєш спорідненість з ним — вважай його своїм і піклуйся про нього.

Якби ти народився в Персії, то не хотів би жити в Греції, навпаки, ти бажав би жити щасливо у своїй вітчизні. Навіщо ж, народившись в бідності, ти намагаєшся розбагатіти і не хочеш жити щасливо, залишаючись тим, ким був раніше?..

Краще спати, навіть зігнувшись, на малому ліжку і бути здоровим, ніж лежати на великому і бути хворим. Тож краще бідувати і бути веселим, ніж жити в розкоші, проте безрабісно.

Не бідність спричиняє наші сумні думки, а наші бажання, і не багатство розвіює наше почуття страху, а розум. Коли ж ти маєш розум, ти не станеш бажати для себе багатства чи нарікати на свою бідність.

Кінь не вихваляється, не пишається своєю стайнею, збруєю або попоною, птах — їжею або гніздом; обидва пишаються швидкістю ніг або крил. То ж і тобі варто пишатися не своїм столом, не вбранням, словом, зовнішніми благами, а своїм добрим серцем і благодійністю.

Між поняттями «щасливе життя» і «життя розкішне» чимала різниця. Перше засноване на стриманості, самовдосконаленні, порядку, пристойності і простоті, останнє — на надмірності, розкоші і відсутності будь — якого порядку та пристойності, внаслідок чого перше заслуговує на справедливу похвалу, тоді як друге — на осуд. Отже, якщо ти хочеш жити щасливо, не шукай похвал за розкішне життя.

Знай міру в будь — якій їжі та напоях, і задовольняй лише первинний потяг до їжі. Він виявляється в тому задоволенні, з яким ти їси. Тоді ти не їстимеш насилу, зможеш обійтися без вишуканих страв і пити із задоволенням будь — який напій.

Якщо влаштовуєш званий обід, він не мусить бути розкішними і при цьому нудними, а може бути веселим і простим, щоб, з одного боку, від догоджання тілу не страждала душа, а з іншого — щоб, потураючи чуттєвим насолодам, не залишати без уваги тіло, і тим зрештою не нашкодити йому: наслідком розкішного життя стають хвороби.

Піклуйся не про поживу тілесну, але про поживу духовну. Перша виходить назовні у випорожненнях — про неї одразу ж забувають, тоді як остання ніколи не псується, навіть після розлуки душі з тілом.

Під час обіду пам'ятай, що ти пригощаєш двох гостей: тіло і душу. Те, що ти даєш тілу, ти незабаром втратиш, але що даси душі — залишиться з тобою назавжди.

Частуючи гостей вишуканими стравами, не показуй в цей час свого гніву: розкішна трапеза, увійшовши в шлунок, незабаром виходить звідти, тоді як гнів, запавши в душу, залишається в ній надовго. Намагайся тому під впливом гніву не образити своїх гостей попри свою пишну учту, тому краще зустрічати їх скромно, але задовольнити своїм лагідним поводженням.

Під час бенкету зверни увагу, щоб прислужників було менше за гостей — нерозумно, якщо небагатьох гостей обслуговує чимало слуг.

Було б добре, якби ти взяв участь у виконанні своїх наказів, або ж обідав разом з тими рабами, на яких покладена та чи інша справа. Якщо тобі важко виконати це через брак часу, не забувай, принаймні, того, що сам ти пустий — за тебе працюють інші, ти їси — вони голодні, ти п'єш — вони спраглі, ти говориш — вони повинні мовчати, ти веселий — вони сумні … Тоді й ти сам, коли роздратуєшся, не вважатимеш себе ображеним, і не скривдиш того, хто розсердить тебе.

Сваритися і сперечатися загалом неввічливо, але особливо непристойно — в розмовах під час чаркування. Адже п'яному однаково не переконати тверезого, як тверезому не вмовити п'яного, а там, де переконувати марно, не варто витрачати усе своє красномовство.

У коників — стрибунців є голос, а у равликів його немає. Другі люблять вогкість, перші — тепло; других змушує вилізти з шкаралупи роса, перші прокидаються від пекучих променів сонця, і разом з його сходом заводять свої пісні. Тож якщо і ти хочеш бути людиною, яка говорить приємно і доречно, то не показуй свою душу під час учти, коли її вже окропила винна «роса», бо ж забрудниш її. Коли ж під час тихої розмови її зігріє своїм промінням розум, тоді нехай пролунає її голос, як голос пророка — нехай звучить вона голосом правди.

На того, з ким ти розмовляєш, дивись з трьох точок зору: вважай його або вищим за тебе у розумовому розвитку, або нижчим, або рівним тобі. Якщо він розумніший за тебе — слухай і слухайся його, якщо дурніший — сам дай йому пораду; якщо він рівний тобі розумом — погодься з ним. Пам'ятаючи це, ти ніколи не матимеш звички сперечатись.

Краще погодитися з істиною і відмовитися від хибної думки, ніж, коли погодився з хибною, зазнати поразки перед правдою.

Якщо шукаєш істину, не намагайся перемогти за будь — яку ціну; якщо правда в твоїх руках, перемога тобі й так забезпечена.

Правда перемагає самостійно, думка — з допомогою інших.

Краще жити з однією високодуховною людиною та бути спокійним і незалежним, ніж вести жалюгідне життя у численному товаристві.

Чого не бажаєш собі, не бажай і іншим; тобі не подобається бути рабом — не бери інших в рабство. Якщо ти не можеш обійтись без послуг рабів, ти, перш за все, і сам раб — як не уживаються одне з одним чесноти й пороки, так і свобода і рабство.

Як здоровий не захоче, щоб йому прислужували хворі або бачити хворими своїх домочадців, так шляхетна людина не дозволить собі вдатися до послуг рабів або жити під одним дахом з невільниками.[1]

Якщо хочеш бути вільним, добудь собі свободу сам.

Вільним же ти будеш тоді, коли відмовишся від своїх пристрастей. Адже і Арістіду, і Епамінонду, і Лікургу були дані гучні імена — «справедливий» — першому з них, «визволитель» — другому і «бог» — третьому — не за те, що вони були багаті і мали рабів, однак за те, що, самі вони жили бідно, проте, дарували Греції свободу.

Якщо ти хочеш жити в міцно збудованому будинку, бери приклад з спартанця Лікурга. Так само, як він не оточував свого міста стінами, як вважав своїм захистом хороше життя своїх громадян (тому зумів назавжди зберегти свою свободу), так і ти не огороджуй свій будинок великими стінами, не став на них високих веж, і нехай живуть в ньому люди сильні своєю любов'ю, чесністю і братерським союзом — і зло не проникне туди, нехай на нього б напав цілий легіон гріхів.

Не прикрашай свій будинок картинами або живописом — нехай прикрасою йому слугує панування помірності. Перші — чужі для душі і лиш тимчасово радують погляд, друга ж зживається з душею і стане нетлінною, вічною окрасою твого дому.

Замість стад биків намагайся збирати у себе вдома натовпи друзів.

Вовк схожий з собакою, як підлесник, коханець дружини і утриманець[2] схожі один на одного. Стережись тому замість собак, які стережуть стадо, помилково впустити до будинку хижих вовків.

Людина, позбавлена смаку, намагається прикрасити свій будинок витворами із гіпсу, які засліплють очі на подив іншим, а людина з витонченим смаком і водночас обдарована любов'ю до інших, прикрашає свою душу ласкою і товариськістю.

Якщо замість того, щоб дивуватися великому, ти станеш дивуватися малому, ти заслужиш презирство, але, якщо знехтуєш малим — будеш користуватися глибокою повагою.

Немає нічого огиднішого за скупість, любов до задоволень і хвалькуватість, натомість немає нічого шляхетнішого за великодушність, лагідність, милосердя і бажання робити добро.

«Філософів,[3] які доводять, що хтивість суперечить людській природі, і, навпаки, доводять, що людській природі притаманне почуття справедливості, поміркованості і благородства, не люблять. Насправді, чому ж тоді душа радіє хоча б незначним задоволенням, насолоджується спокоєм — вживаючи вислів Епікура — і в той же час не відчуває радості від своїх благ, які такі величні?»» Природа наділила мене соромом, і я часто червонію, коли відчуваю, що говорю щось непристойне. Цей душевний порух не дозволяє мені повірити, що насолода — благо і має бути метою нашого життя».

Римлянки не розлучаються з Платоновою «Державою», адже в цьому творі він проповідує спільність дружин, але читаючи ці слова філософа, вони не розуміють їхнього змісту. Він зовсім не стверджує, що чоловік повинен одружитися і жити тільки зі своєю дружиною, а згодом дружини мають стати спільними, зовсім ні: він пропонує знищити цей вид шлюбу і ввести нову форму шлюбних обов’язків.[4] Загалом люди раді знайти виправдання своїм провинам, у той час як філософія вчить не простягати, не подумавши, навіть палець.

Чим рідші задоволення, тим вони приємніші.

Найприємніше може стати найбільш неприємним, варто тільки перейти межу.

Агриппин[5] справедливо заслуговує на похвалу за те, що, незважаючи на свої величезні заслуги, ніколи не вихваляв себе, ба більше, навіть червонів, коли його починали хвалити інші. У нього була звичка величати будь — яку прикрість, що трапилася з ним. Наприклад, якщо він захворів лихоманкою, він прославляв її, лаяли його — хвалив лайку, засуджували на заслання — благословляв вигнання. Одного разу, коли він хотів поснідати, йому принесли від імені Нерона наказ вирушати на заслання. «Отже, — сказав він, — доведеться нам снідати нам в Аріції …»

Діоген зневажливо ставився до будь — якої праці, яка приносить користь не духовному збагаченню, не душі, а тілу.

Як точні ваги не можна ні перевірити такими ж вагами, ні судити про ступінь їх точності за неточним вагам, так і справедливого суддю не зможуть судити справедливі люди, а суду несправедливих він не підлягає.

Пряме не потребує випрямлення; так справедливе не потребує виправлення.

Не суди інших, перш ніж в душі вважатимеш себе гідним посісти місце судді.

Якщо ти хочеш бути неупередженим суддею, розглядай не обвинувача або обвинуваченого, а саму справу.

Ти будеш бездоганним суддею, якщо твоє власне життя незаплямоване.

Краще стерпіти незаслужені образи від звинуваченого через свій справедливий вирок, ніж відчувати справедливі докори сумління через своє упереджене рішення.

Не можна судити про золото за каменем, з допомогою якого визначають золото; те ж доречно сказати і про суддю.

Соромно судді бути засудженим іншими.

Як немає нічого прямішого за пряму, так немає нікого справедливішого за справедливого.

Хто з нас не дивується вчинку спартанця Лікурга! Коли один з молодих громадян виколов йому око, народ видав винного, щоб Лікург міг покарати його на свій розсуд; але він відмовився від цього. Він зайнявся його вихованням, зробив з нього чесну людину і з'явився з ним до театру. «Ви видали мені його як мого кривдника і лиходія, — сказав він здивованим спартанцям, — а я повертаю його вам чесною і доброю людиною …»

Піттак, ображений одним чоловіком, міг покарати його, але відпустив зі словами: «Прощення — краще помсти». Перше властиво людям добрим, останнє — лихим.

Головна мета природи — утверджувати та зміцнювати в нас прагнення до прекрасного і корисного.

Тільки цілковитий паскудник і дурень може думати, ніби інші стануть зневажати його, якщо він не намагатиметься всіляко зашкодити своїм заклятим ворогам. Дійсно, ми ставимося з презирством до людини, яка не в змозі завдати шкоди іншим, але незрівнянно справедливіше заслуговує на це той, хто не може принести іншим користі.

Якщо ти хочеш прийти до будь — кого з гнівом і погрозами, не забувай нагадати собі, що ти лагідний і не вчиниш жорстоко: тоді не доведеться ні каятися, ні боятися відповідальності.

Не слід забувати, що важко людині засвоїти якесь моральне правило і застосувати його до свого життя, якщо про нього йому постійно не торочать чи не нагадують щодня.

Нікій був таким працьовитим, що часто запитував своїх рабів, чи він мився або чи снідав.

Архімеда, в той час як він забувався над табличками для письма, раби силоміць забирали геть, щоб натерти йому тіло маслом, але він продовжував креслити геометричні фігури на своєму змащеному тілі.

Коли власника корабля, Лампіда, запитали, як спромігся він накопичити своє багатство, він відповів: «Велике багатство — легко, а от маленькі гроші — з великими труднощами».

Коли Піттак запитав мовчазного Солона за столом, чому він не говорить: чи тому, що не знаходить теми для розмови, чи через власну дурість, той відповів: «Жоден дурень не може мовчати за столом».

Намагайся завжди подбати заздалегідь про те, щоб загалом тобі нічого не втратити. Мовчати безпечніше, ніж говорити. Особливо не говори дурниць.

Маяки в гавані сяють яскравим вогнем навіть тоді, коли в них підкинуть лише дрібку хмизу, і приносять величезну користь кораблям, які поневіряються морями; так добра людина у важкий для держави час, особисто задовольняючись малим, може принести землякам велику користь.

Якщо ти хочеш керувати кораблем, ти повинен бути цілком обізнаним щодо обов'язків керманича. Аналогічно, якщо ти бажаєш бути главою держави, тобі необхідно володіти мистецтвом управління — інакше, в першому випадку, корабель піде на дно, а в другому спричиниш країні остаточного занепаду.

Маючи намір прикрасити дарами своє рідне місто — принеси, перш за все, в дар йому самого себе: свою лагідність, любов до справедливості і добре серце, найкоштовніший із дарів.

Якщо збудуєш у своєму рідному місті невисокі будівлі, але піднесеш його громадян — ти будеш його найбільшим благодійником. Нехай краще в низьких будинках живуть піднесені серця, ніж у високих будівлях гніздяться низькі, дріб’язкові душі.

Не прикрашай стін свого будинку Евбейським чи спартанським мармуром[6] — прикрась серця земляків та їх правителів плодами грецької просвіти: не каміння та дерево є опорою держави, а розум її громадян.

Якщо хочеш ти завести собі левів — тобі слід, звичайно, дбати не про красу їх кліток, але про здоров'я тварин; тож, якщо ти хочеш бути на чолі земляків, піклуйся не стільки про велич їхніх будинків, як про те, щоб всі їх мешканці мали мужню душу.

Як добрий конюх не дає корм лише сумирним коням і водночас не морить голодом неспокійних, а навпаки, годує однаково і тих, і інших (однак, буйних б'є сильніше, щоб вони дорівнялись до хороших), так розумний правитель намагається робити добро не лише хорошим громадянам, не знищуючи поганих, але дбає однаково про благо тих й інших, лише наставляє і суворіше ставиться до тих з них, хто діє всупереч розуму і законам.

Гусак не налякає інших гусей своїм ґелґотінням, вівця — беканням; так і тобі не слід боятися вигуків гамірного натовпу.

Як повинен ти бути глухим до безглуздих вимог з натовпу щодо твоєї власності, так само тобі слід відповідати відмовою на їх вимоги щодо чогось всупереч твоєї честі.

Те, що треба платити державі — плати завчасно, і від тебе ніколи не вимагатимуть чого не слід.

Щоб сонце зійшло, не потрібні ні молитви, ні заклинання — зовсім ні — воно раптом починає посилати свої промені на радість всім; так не чекай і ти ні оплесків, ні галасу, ні заохочень, щоб робити добро, — твори благі справи добровільно — і будеш любимим, як сонце.

Не на одному якорі стоїть корабель, не на одній лише надії ґрунтується життя.

Не йди туди, де неможливо пройти, не сподівайся на те, на що не можна сподіватися.

Коли у Фалеса запитали: «Що є спільного у всіх?» — він відповідав: «Надія», вона залишається навіть у тих, у кого не залишилось більше нічого.

Лікуй душу, а не тіло: краще смерть, ніж ганебне життя.

Піррон говорив, що між життям і смертю немає різниці. Коли його запитали, чому ж тоді він не вмирає, він відповів: «Саме тому, що життя і смерть — це одне і те ж».

Дивовижна і життєлюбна є наша натура, як каже Ксенофонт.[7] Немає нічого більш суперечливого, більш огидного, ніж наше тіло, і все ж ми любимо його і задовольняємо; якби нам потрібно було б доглядати за нашими близькими тільки п'ять днів, ми не погодилися б на це. Уявіть, як приємно вставати рано вранці і чистити іншому зуби або, коли він справить свої природні потреби, мити йому сідниці. Можна лише дивуватися, чому ми любимо те, що щодня вимагає стільки догляду, часто пов'язаного з чимось неприємним. Спершу я повинен набити свій «мішок», потім знову його спорожнити. Хіба існує щось більш гидке? — і все ж я повинен коритися богу, і я залишуся відданим йому і буду мити, годувати і одягати своє жалюгідне тіло. Коли я був молодшим, мені доводилося виконувати ще більше розпоряджень, але я виконував їх. Чому ж ви ремствуєте, коли природа забирає назад те тіло, яке вона ж нам дала?..

Ми любимо його, скажете ви. Але хіба цю саму любов, як я сказав вище, надала вам не та сама природа? Тепер вона говорить: «Віддай своє тіло»; воно не повинно більше обтяжувати тебе …

Молодий, вмираючи, нарікає на богів через те, що вмирає в розквіті років; старий — за те, що знемагає, коли йому вже пора на спочинок. І все ж, коли смерть постане віч — на — віч, його охоплює жага до життя, він посилає за лікарем і просить його використати всі сили, всю майстерність, щоб підняти його на ноги. Дивовижні створіння ці люди — не хочуть ані жити, ані померти!

Життю короткому, але чесному завжди віддавай перевагу над життям довгим, але ганебним.

Коли ми були дітьми, батьки доручили нас вихователю, який пильно стежив, щоб з нами не трапилося лиха. Ми виросли — і бог доручив охороняти нас вродженій у нас совісті. Не будемо ставитися з презирством до цієї сторожі, інакше і бог розгнівається на нас, і наша власна совість буде бачити в нас ворогів.

Багатством треба користуватися, як і деякими речами, не завжди однаково. Краще бажати всім надбати чеснот, а не багатства, яке дурням навіть шкідливе: з багатством збільшуються пороки, і, чим хто дурніший, тим більш гидко він поводиться, адже має можливість задовольняти більшість своїх бажань.

Чого не слід робити, того не роби навіть подумки.

Є люди, які щасливо прожили життя у бідності, що дуже зрідка буває з багатими і знатними. Чесна бідність має перевагу у тому, що жодна порядна людина не проміняє свою бідність на нажите нечесним шляхом багатство, якщо один лише син Неокла, Фемістокл — свого часу перший багач у Афінах, але бідний на якості моральні — стояв нижче Арістіда і Сократа. Але і його багатство зникло, і сам він забутий: разом зі смертю аморальної людини вмирає будь — який спогад про неї. У той час як чесному імені не загрожує забуття.

У зяті можна знайти сина; але у кого поганий зять, той втратив і свою дочку.

Перш ніж взятися за щось або сказати щось, уважно подумай про себе: того, що ти скажеш чи зробиш, вже не повернеш.

Чесній людині всюди жити безпечно.

Ворони викльовують очі трупу, очі, ні на що вже не придатні, підлабузники — ображають живих, викльовуючи очі їх душі.

Немає відмінностей між розсердженою мавпою і підлабузником, який погрожує тобі.

Дослухайся до тих, хто хоче дати тобі корисну пораду, однак не до тих, хто не може ані хвилини обійтися без лестощів. Перші бачать ясно, що корисно, другі звертають свою увагу виключно на те, щоб сподобатися тим, хто стоїть вище за положенням, і як тінь слідує за тілом, так вони погоджуються з усім, що скажуть інші.

Раднику слід звертати увагу в основному на те, чи є сором і поняття честі у тих, кому дає він поради: хто втратив сором, того марно виправляти.

Порада краще осуду: перша — м'яка, сповнена дружньої турботи, другий — жорстокий і образливий; перша виправляє винного, другий тільки обсипає його докорами.

Поділися своїм добром з подорожнім і незаможним: якщо ти не допоможеш жебракові, не допоможуть і тобі за потреби.

Коли морського розбійника буря викинула з корабля на берег, один чоловік одягнув його, привів до себе в будинок і дав йому все, чого він потребував. «В його особі я виявив милосердя не до людини, а до людства», — відповідав він на докори за допомогу лиходієві.

Потрібно дозволяти собі не всі задоволення, а лише ті, в яких немає нічого поганого.

Розумний бореться з пристрастю, дурень стає її рабом.

Пристрасть, немов приманка для всього, що варте імені пороку, приваблює сластолюбну душу і легко затягує її у прірву.

Намагайся сам вгамовувати свої пристрасті, але не дозволяй собі піддатися їм.

Раб той, хто не вміє володіти собою.

Виноград пускає від себе три пагони: пагін насолоди, пагін пияцтва і пагін нахабства.

Коли п'єш вино, не говори багато, покажи своє виховання, інакше в тобі заговорить твоя жовч.

П'яний той, хто випив більше трьох чарок; якщо ж він і тверезий, він все — таки переступив межу.

Кожного дня думай краще про Бога, ніж про їжу. Частіше думай про Бога, ніж дихай.

Якщо ти завжди будеш пам'ятати, що все, що ти робиш, таємно або явно бачить Бог — твої молитви будуть почуті і ти не згрішиш. Бог буде твоїм помічником.

Приємно дивитися з берега на море: так приємно і врятованому згадати про небезпеки, які він пережив.[8]

Закон має на меті дбати про життя людей, але він досягає мети лише тоді, коли вони самі бажають собі добра: лише на поміркованих людях показує він свою дію.

Хворого рятує лікар, скривдженого бере під свій захист закон.

Найкращі закони — найсправедливіші. Схвально поступатися закону, владі і розуму. Що протизаконне, те є ніщо.

Дуже легко знайти друга в щасті і надзвичайно важко — в горі.[9]

Дурнів виліковує від горя час, розумних — їх розум.

Розумний той, хто не тужить за тим, чого немає, а задоволений дійсним.

Коли Епіктета запитали, як можна помститись своєму ворогові, він відповів: «Намагатися зробити йому якомога більше добра».

Жодна розумна людина не повинна відмовлятися від влади; тільки зіпсована морально, вона здатна відмовитися від обов'язку допомогти нужденним, так само як ницо поступатися своїм місцем поганим людям: нерозумно бажати ліпше бути у поганому підпорядкуванні, ніж керувати добре самому.

Перший обов'язок вождя — нікого не зневажати, ніким не пишатись, а володарювати над усіма однаково.

Якщо філософ впаде під тягарем, то він швидко і вправно встане на ноги, як борець в палестрі.[10]

Закон природи був, є і буде один: явища в ній не можуть відбуватися інакше, ніж відбуваються тепер. Змінам, переходам з одного стану в інший піддаються не тільки люди і всі інші живі істоти на землі, а й боги. У змінах, переходах з одного стану в інший беруть участь навіть чотири стихії: земля перетворюється на воду, вода — на повітря, останнє зрештою стає ефіром. Перетворення відбувається в одному порядку: нижнє стає верхнім (Теорія Геракліта).

Хто намагається вникнути в це і дійти переконання, що необхідно підкорятися законам природи, той проживе своє життя в мирі та спокої.

Хто не задоволений теперішнім своїм становищем, не задоволений тим, що дала йому доля, той не знає життя, але хто мужньо витримує це, тверезо дивиться на світ — воістину розумна людина.

Все служить світові і кориться йому — і суша, і море, і сонце, й інші зірки, і рослини, і тварини. Йому ж служить і наше тіло; від нього залежать наші хвороби і здоров'я, наша молодість, старість і всі зміни, що з нами відбуваються. Тому потрібно, щоб і те, що нам підвладне — наш розум — не вів з ним одноосібної боротьби: душа світу вище, досконаліше за нашу. Керуючи разом з іншим і нами, вона піклується про нас краще від нас самих. До того ж, шалена боротьба з нею не буде успішною і не принесе нам нічого, крім сліз і страждань.

Задоволення собою — як коротка і весела дорога, має в собі багато приємного і нічого важкого.

Укріплюй в собі почуття задоволення своєю долею: з цією зброєю ти непереможний.

Немає нічого дорожчого за правду. Вибір друзів не вільний від захоплень, завдяки чому затьмарюється, темніє світле ім'я правди.

Правда безсмертна і вічна. Вона не чарує красою, яка поступово блякне, не забирає можливість говорити вільно, спираючись на нашу правоту, навпаки, дає нам те, що справедливо і законно, відокремлюючи його від несправедливого, викриваючи останнє.

Промова смілива, але безладна — неначе тупий меч.

Природа дала людям один язик і два вуха, щоб ми більше слухали інших, ніж говорили самі.

У природі насправді немає нічого приємного або неприємного — все справа звички.

Вибирай собі найкраще життя — звичка зробить його приємним для тебе.

Намагайся залишити після себе дітей краще освічених, ніж багатих: надії освічених більш завидні, ніж багатих невігласів.

Дочка не належить батькові.

Краще залишити дітям у спадок чисте ім'я, ніж багатство.

Строгість батька — чудові ліки: в них більше солодкого, ніж гіркого.

В горі потрібно закликати на допомогу розум, як хорошого лікаря.

Виховання, як і золото, дорого цінують всюди.

Хто занурений в заняття філософією, займається пізнанням буття Бога.

З усіх творінь найпрекрасніше — людина, яка одержала прекрасне виховання.

Уникай дружби поганих людей і ворожнечі хороших. У нещасті пізнається друг і викривається ворог.

Присутнім друзям роби добро, відсутніх — поминай добрим словом.

Хто нікого не любить, нехай знає, що і він не відчує нічиєї любові.

Лікарем своїм і другом вибирай не тих, з ким приємно проводити час, а тих, хто може принести тобі найбільше користі.

Якщо хочеш жити, не знаючи печалі, вважай майбутнє минулим.

Оминай пристрасті,[11] але не тим, що будеш байдужим як нерозумна тварина, або безтурботним, як дурні, зовсім не так, шукай розради в горі, як людина, яка дотримується моральних правил — в своєму розумі.

Того душа найменш вразлива до горя, хто бореться з ним не шкодуючи сил — той найбільш мужній як серед державців, так і звичайних громадян.

Дурень, відчувши щастя, стає ще дурнішим, немов від вина.

Заздрість — ворог щасливих.

Пам'ятай, що таке є людина, і будеш байдужим до всього того, що відбувається навколо.

Для благополучного плавання потрібен хороший керманич і попутний вітер; щоб бути щасливим — розум і вміння.

Щастя, як осінні плоди, слід зривати вчасно.

Дурний той, хто не задоволений тим, що відбувається за законами природи.

З волі Бога деякі речі — в наших силах, інші — ні. Нам Він дав найкраще, найпрекрасніше, те завдяки чому Він сам блаженний, — чуттєве пізнання. Якщо ним користуватися розумно, воно принесе нам свободу, щастя, радість та силу духу. Воно ж поєднує в собі поняття про справедливість, закон і поміркованість, взагалі про будь — яку чесноту. Над усім іншим Бог не дав нам влади. Ми повинні тому слухатися Бога і, знаючи, що кому належить, всіма силами прагнути до того, над чим маємо владу, те ж, що поза нашими силами — залишити на волю Провидіння і, якщо від нас заберуть наших дітей, позбавлять батьківщини або життя, — витримати все з веселим серцем.

Коли один юний хвалько сказав в театрі, що він розумний, тому що розмовляв з багатьма філософами, Епіктет зауважив: «Ось і у мене багато знайомих багатіїв, а все ж я не багатий!»

Він же казав: «Не слід людині з філософським поглядом на світ промовляти до невігласів, як тверезому — до гурту п'яних».

Коли Епіктета запитали: «Яка людина багата?» — він відповідав: «Задоволена собою».

Коли Ксантиппа дорікнула своєму чоловікові, Сократу, за те, що він бідно приймає своїх друзів, він сказав: «Якщо вони люблять нас, вони не звернуть на це уваги; якщо ж вони не прихильні до нас, нам не слід турбуватися про них».

Цар Македонський Архелай запрошував Сократа до свого двору, щоб дати йому можливість жити заможно; але той сказав передати йому, що в Афінах на обол[12] можна купити чотири хеніки борошна, що ж стосується води, то її там вдосталь. «Якщо моїх коштів, — говорив Сократ, — мало для мене, але я особисто відповідний їм — отже, і вони саме як на мене. Хіба ти не помічаєш, що роль Едіпа — царя актор Пол відігравав не менш гучним та приємним голосом, ніж роль Едіпа — вигнанця і жебрака на пагорбі Колона? А хіба філософ повинен бути гірше Пола і не грати чесно кожну роль, призначену йому Богом?[13] Чи не слід йому брати приклад з Одіссея, який і в лахмітті тримав себе анітрохи не нижче, ніж у пишній царській порфірі?»

Чи не однаково мені, з атомів або гомеомерів, з вогню чи із землі складається матерія всесвіту?[14] Чи не досить знати сутність добра і зла, міру любові і ненависті, потягу і відрази, та користуючись ними як мірилом, влаштувати своє життя?.. Отже, не слід заглиблюватися в суть проблем, які нам не по силах? Деякі з них ледве й піддаються вирішенню людським розумом; але якби навіть хтось і збагнув їх цілком, що здобув би він з того, що розгадав їх? Чи не можна тому сказати, що ті, хто вважають це необхідною поживою філософського розуму, займаються дрібницями? З іншого боку, чи заслуговує уваги і порада дельфійського оракула: пізнай самого себе? Заслуговує. У чому ж її сенс? Якби танцюристу в хорі порадили заглибитися в себе, хіба він звернув би увагу на цю пораду?

Хто така людина? — сама душа з тілом — ходячим трупом.

Епіктет радив знаходити спосіб погоджуватися з усім і водночас стримувати свої пристрасті, перетворити їх на свідомий вибір, старатися, щоб вони не нашкодили суспільству, ніде не втратити через них свою гідність, завжди стримувати свої бажання і не піддаватись любові ні до чого, що нам не підвладне. Тут мова не про дрібниці, а про те, чи бути нам розумними, чи ні.

Філософ Епіктет сказав, як я чув від Фаворіна,[15] що більшість тих, хто «філософують» — філософи лише на словах, а не на ділі. Ще різкіше той висловлюється у тексті Арріана про Епіктета — «Роздуми».

Одного разу він побачив чоловіка нахабного, брутального, розпусного, зухвалого, гострого на язик, який піклується про все, крім свого морального вдосконалення. Коли він дізнався, що той займається філософією, вивчає фізику, бере уроки діалектики, взагалі любить і цікавиться багатьма подібними науками, він закликав у свідки богів і людей, та став голосно докоряти йому: «Дурню, навіщо накопичуєш ти все це? Подивися спершу, чи чистий твій посуд: якщо ти вкладаєш філософію в дурні мрії, вона пропаде, і, коли згниє, перетвориться на ядучу сечу або на щось іще гірше …». Сказано дійсно різко, але цілком справедливо. Геніальний філософ хотів сказати цим, що, якщо науку і філософію влити в негідника, зіпсовану морально людину, неначе в брудний немитий посуд — вони зіпсуються, почнуть гнити і перетворяться на сечу чи на те, що гірше й сечі.

Той же Епіктет, як також розповідав мені Фаворин, стверджував, що немає нічого мерзеннішого і жахливішого за два пороки — нетерплячість і непоміркованість, коли ми не витримуємо образ, не залишаємося байдужими до них, коли нам слід було потерпіти, або не утримуємося від речей і пристрастей, від яких повинні були втриматися.

Хто закарбував у своєму серці два ці слова і буде пам'ятати їх, щоб управляти і володіти собою — той рідко буде помилятись і проживе цілком щасливо. Ці два слова: терпіння і стриманість.

… Стоїк … вийняв зі свого клунка п'яту книгу «Роздумів» філософа Епіктета,[16] упорядкованих Арріаном, які містять в собі вчення, подібне до вчення Зенона і Хрісіппа. У цьому творі, написаному, звичайно, грецькою, ми читаємо: розумові уявлення — «фантазми» філософів, які душа сприймає відразу ж за першого погляду на речі, залежать не від нашої волі, вони зовсім не довільні — і неначе силоміць вриваються в людський розум. Але узгодження розуму зі сприйняттям, завдяки якому ми пізнаємо, сприймаємо розумові уявлення — в наших руках, як наслідок вільної діяльності людського розуму. Тому, коли лунає якийсь страшний звук або з неба, або від падіння чогось, чи раптово приходить несподівана звістка про якусь небезпеку, зрештою, що завгодно в цьому сенсі — воно неодмінно змушує тремтіти, лякатися. Боїться дечого і душа філософа, не тому, що вона бачить в цьому явищі щось жахливе, але під впливом швидких, несвідомих душевних порухів, які випереджають судження розуму і свідомості. Але зрештою філософ не сприймає душею цих страшних фантазій розуму, навпаки, не погоджується з ними, заперечує їх, не вважає їх жахливими. Тому, кажуть, різниця між дурнем і розумним у тому, що те, що здається дурню під впливом першого враження страшним і неприємним, продовжує здаватися таким же.

Склавши собі уявлення про нього як про щось дійсно страшне, він погоджується з цим і своїм розумом, тоді як розумний, змінившись ненадовго, лиш на мить, зовні, на обличчі, не підпорядковує розум сприйняттю, не змінює своїх переконань, як і раніше дотримується тієї ж думки, яку завжди мав про такі явища, тобто вважає їх анітрохи не страшними, а лячними тільки своєю оманливою зовнішністю і порожнім страхом. Ця думка, запозичена з вчення стоїків, знайшла собі послідовника в особі філософа Епіктета, як ми бачимо з тієї книги, про яку вже згадували вище.

Коли мова про користь тварин і запитують нашу думку, можна чинити і не завжди у згоді з почуттям розумност

Ти кажеш, що перестав намагатися покращити свій стан, що зажив знову, як раніше, і не помічаєш, щоб тобі погіршало від цього? Неправда, тобі стало набагато гірше, і втратив ти чимало. Раніше бажання твої були чисті, помисли чесні і вчинки добрі. Ти читав мудрі книги і радів від таких людей, як Сократ і Діоген. Тепер же ти радієш зі своїми приятелями, які зводять тебе з розпусними жінками; читаєш розпусні книжки; і розмови, і справи твої ганебні. Ти втратив найголовніше: ти перестав любити добро і правду. Невже ти думаєш, що втрати бувають тільки матеріальні? Ні, є втрати гірші — втрати духовні. Втрачаються і чисті помисли, і хороші бажання, і добра поведінка; і людям, які втратили все це, завжди буває кепсько. Ти не бачиш цього зараз, тому що заблукав; але був час, коли ти боявся одного тільки — коли б не перестати правильно мислити, говорити і діяти. Ти сам себе обікрав.

Схаменися, нещасний друже мій, і врятуй себе від самого себе. Адже ти допоміг би мені, якби зі мною сталося якесь нещастя? Чому ж ти не зарадиш самому собі? Адже для цього тобі не потрібно нікого ні в'язати, ні бити, ні вбивати, — тобі треба тільки одуматися, поговорити з самим собою.

До себе ж справді дослухаєшся більш охоче, ніж до інших; прислухайся ж до голосу своєї совісті і свого розуму. Заглянь уважно в самого себе: подивися на своє життя і без всякого штурхання сміливо осуди в ньому те, що здається негідним. Не говори, що в тебе немає сил, не чини, як легкодухі плавці, що не борються проти течії річки і дозволяють віднести себе в море. Пам'ятай, що керувати розумом дуже легко: варто тільки побажати жити краще — і розум виправиться. Якщо ж ти будеш продовжувати жити так, як живеш тепер, то зовсім втратиш розум і станеш гірше за тварин.

Яка вигода від доброчесного життя? — питаєш ти. Так хіба не велика вигода: порядок замість безладу, чесність замість безчестя, стриманість замість розпусти, шанування своєї душі замість зубожіння її!

Схаменися ж і спаси свою душу!

Даремно, друже мій, ти падаєш духом і сумніваєшся в Богові.

Коли ми бачимо якусь річ — творіння людське, то ми розуміємо, що витвір цей зроблено людиною. Конче так само і весь світ, очевидно, має свого Творця. Початок всіх початків, причину всіх причин. Батька світу матеріального та духовного ми називаємо Богом.

Людина, яка розуміє те, що відбувається навколо неї в Божому світі, якщо тільки вона здатна до вдячності, буде постійно дякувати Богові за усе те добро видимого світу, яким оточені люди. Тільки нерозумна людина не розуміє блага всього того, що знаходиться навколо неї, і не вихваляє Бога, який настільки добре і мудро влаштував світ.

І справді, куди ми не подивимось, все, що бачимо навколо себе і в нас самих, все змушує нас приклонитися перед всемогутнім Богом. Як мудро, наприклад, влаштовано людське тіло чоловіка і жінки, від взаємного потягу яких з’являється потомство! Воістину ніколи не перестанеш дивуватися устрою життя всього живого — і людей, і тварин, і рослин. Але людині, крім того життя, яке дане рослинам і тваринам, дане ще інше, якого немає ні у рослин, ні у тварин.

Люди і тварини влаштовані по — різному, тому що у них і призначення різне.

Домашні тварини служать людині: одні допомагають їй обробляти землю, інші дають молоко, решта служить хто як може і як призначено Богом. Але тварини виконують своє призначення, справляють свої потреби і при цьому зовсім не розуміють того, що відбувається у світі, Людині ж дарована здатність осягати навколишнє, розуміти, що для чого робиться, і бачити Бога в Його творіннях.

Людина, як і тварини, повинна піклуватися і про потреби свого тіла, але найголовніше вона повинна робити і все те, що судилося лише людині і що відрізняє її від тварини. І тому людині ганебно задовольнятися лише своїм тваринним життям і забувати про людське — розумне і духовне життя. Людина повинна чинити так, як вказують їй совість і розум її. Намагайся ж, друже, щоб ти не помер раніше, ніж виконаєш твоє призначення.

Мені, як людині, дано знати, хто я такий, для чого я народився і навіщо потрібен мені мій розум. Виявляється, що я отримав найкращі духовні здібності: розуміння, мужність, смиренність. А з ними — яке мені діло до того, що може зі мною трапитись? Хто зможе розсердити або збентежити мене? Нічого не може стати тягарем для мене, і ні про що зовнішнє я не стану шкодувати, ані журитися через нього. Навпаки: що б зі мною не трапилося, я збережу лиш те, що належить моїй душі.

Зрозумій це і ти, подивись гарно на свої вміння і здібності і скажи подумки: «Пошли мені, Господи, все, що Ти хочеш! Ти дав мені такі настанови, завдяки яким я зможу впоратися з будь — якими випадковостями».

А ти замість цього постійно боїшся, щоб не сталося з тобою того або іншого, скаржишся і плачеш, коли з тобою трапляється те, чого тобі не хочеться, і нарікаєш на долю. Доля ж так влаштувала тебе, що ти можеш зрозуміти сенс життя і якщо захочеш терпіти і любити, то ніхто не в силах завадити тобі в цьому. І що ж виявляється? Ти отримав такі високі і могутні душевні здібності, і, незважаючи на це, ти не використовуєш їх у своєму житті. Ти втрачаєш час, плачеш, стогнеш і або зовсім не думаєш про Бога, або дорікаєш Йому.

Знай же, що у тебе є все необхідне для того, щоб жити розумно, доброчесно і бути вище за тварин.