Polus Coeli, або Ялгобра Рутеніка. Украинский оригинал
Қосымшада ыңғайлырақҚосымшаны жүктеуге арналған QRRuStore · Samsung Galaxy Store
Huawei AppGallery · Xiaomi GetApps

автордың кітабын онлайн тегін оқу  Polus Coeli, або Ялгобра Рутеніка. Украинский оригинал

Артемий Ладознь

Polus Coeli, або Ялгобра Рутеніка

Украинский оригинал






18+

Оглавление

  1. Polus Coeli, або Ялгобра Рутеніка
  2. Римуючи передмовою бекґраундовою
  3. Упереджаючи епізод перший: «Йой, не-не…»
  4. Епізоди другий та третій: Теоруючи правом на зраду, Театруючи опціоном на самооману
  5. Епізод четвертий: Емануючи безцарність у головах як початок безкарності
  6. Епізоди п’ятий-шостий: Непщуючи часопростором сучліту
  7. Епізод сьомий: Ідучи морем всеуникання
  8. Кериґмова післямова
  9. Етернуючи етер, трансцендуючи злободення
  10. Меридіани як сценарії, паралелі як репрезентації
  11. Землекрай, полюси смисловибору та його незворотність як ризик дизлексії півкуль сумління
  12. Древо знання як древо життя, або Conscio ergo adsum
  13. Семантичний Тезаурус
  14. Ключ: Компас, Астролябія, Навігатор, Теле-/мікроскоп…
  15. Ялґобра Рутеніка
  16. Polus Caeli
  17. Абетка Русинська (говіркова, обыто-тямотна)

Polus Coeli, або Ялгобра Рутеніка

Зобралось було елітство

Злегка впитись, ще й злягтись—

Вшист зепсуто файним містом:

Ся вбрусило на Всесвіть!..

Вірте чи ні, а все почалось саме так: містечко постало Всесвітом, нехтуючи статуси столиць та розмаями континентів! Звісно, тим і скінчилось. Коли то взагалі сумісне з кінцем чогось… Гори понизились, доли піднялись: еліта пильних світу сього з «живих підручників» перетворилась на матеріал та ввідні дані, сировину й деревину, hyle & xylos, та мають шанс ожити через преображення, путь до себе, цілення до цілості…

Сакраментальна заповідь амбітному письменникові — писати лише у разі неспроможності «не коїти того з собою» (та читачем, що з ним кортить неодмінно поділитись чимсь невблаганно страшним, утім розрадою просякнутим) — доведеться переінакшити, адресуючи парафраз читачеві: як спроможетесь, не читайте цієї книги! Надто — її остатньої частини. То чим навіяно отой острах? Іронічно, задля осягнення того, доведеться… таки прочитати. Здаватиметься подекуди, що занурення дедалі важче, та й винагорода рясна не забариться! Тоді зобачить допитливий спостерігач, як фактажна лінія Меридіану Чарна града викриває наявність цілого простору понад Polis Celaniensis; самий же він із цятки сягає полюса, височіні світлої, всесвіту Рутеніки та її метафізичної Ялґобри. Фест же тезоіменний явить убрус свята справжнього, невідчужуваного, котре всередині кожного (званого), коли є ціле усередині всіх (обраних). Самозвані ж та самообрані матимуть нагоду для чи не остатньої рефлексії, безкровно-чорнильної покути, зцільнення замість «інтегральної» марноти, внутрішньо-зяючої чорноти…

Та ж ми не звірі, і воліємо скоротити спудейові труд, виокремивши основне-хоснівне: потрібною, конче потрібною є… бій-пря. Війна сутнісна, метафізична, сокровенна — як вихід з бійні громадянської. Джігад глибинний задля уникнення криваво-поверхневого, борня горня замість ницого нищення, détente як альтернатива атентатові. Так або ніяк; всі — або ніхто. Бо світом та віком сим правлять не карма (детектуйте у наступній грі, як згадаєте себе у минулій), не каузальність (спільноти інтерактивно-складніші за квантову динаміку), навіть не закони ньютонові, а взаємність — невблаганна та наймилостивіша. Аби виграти битву, потрібно не нарощувати ресурсну мобілізацію (то призведе до ескалаторної симетрії) а, навпаки, скорочувати, — переходом до іншої модальності. Дарувати буття, аби мати буття. Визнавати свободу, бо самим забракне: навколішкування клякне д-цабаня!

Між світлом буття та пітьмою небуття пролягає сіра зона іррелевантної невизначеності, область умовно-престижної нікчемності. Яскравість її строката ледь-кедь межує з глибиною. Індивідуальність її не має спільної части з особистістю та її спромогами, а відтак не вирізняється природою від натовпості. Як не ворогують її природна літеплота з кон’юнктурною пасіонарністю, ледве-що знайомою з візіонарністю. Тих, що обрали нікчемність, марно зголошувати до достоїнства: гідність вони вбачають у належності до елітно-уніформного, модньо-інклюзивного та ворожого до всього, що йме Основу.

Ця земля, з її політичними меридіанами та цивілізаційними паралелями, має своїх героїв. Та їх або забули, або не знають; їх або зраджено, або ж не народжено. Хто ж вони?

А чи не «вондурував» вельмишановний читач, з чого то філософи в нас не вельми у чести? Маю до того гіпотезу: бо зашановано в нас… сучліт. Саме так. Адже є, скажімо, неоліт, а є — СучЛіт. Зі своїми мамонтами та динозаврами, людиноподібними мавпами та хамелеонами, плазунами й одноклітинними, своєю компактною та по-ніцшеанську циклічною хронолоґією з одвічним повторенням коханих чорних міфів. Гаразд, вмовили: мітів, мютів, митів чи як там ще заманеться черговій комісії адаптувати грецьке слово mythos, хай їм грець! Ніколи ні Сковорода (хоч би його «сродна праця» передувала смітовій «невидимій руці»), ані Лариса Косач (попри потуги догодити «свідомій» матері) не посядуть чільного місця вперед сліпих «провідників» (та не кобзарів), аж допоки «інтегральний» націоналізм є останній бастіон «щирої» ідентифікації, приватно-правдивого ґештальту, еталоном для наслідування, апофатичним мірилом-правилом зради. Чого чи кого? Всіх — усіма. Адже побоювання здоймається не актами підступного інакомислення, а ще хоробрішою та хоробливішою схильністю до мислення як такого. Що воно не буває некритичнім, тож і епітет «творче» тут виступатиме не апологією, а радше обтяженням, додатковим «левериджем» сумління. Судом у собі. По кім цілінґаня, Цильу? Творчий єс — циж не смієш не мислити. Зрадив справжні питання та зрікся зусиль — відтак не можеш волати за «суцільну зраду». Наплював на мисль та сумління як ґранд-цінноти, відповідно стули пельку щодо цінностей, а заразом припини соромітницьке-безпековий ексГіБіціонізм під личиною патріотизації й боротьби з ГеБнею.

Навряд чи можна сучліт охрестити хрестом. Радше то карма. Приреченість філологів до відчуття покликання писати, журналістів — до заперечення необхідності знати будь-що за презумпції всезнання та всеправоти. Амбіції, нагнічені самою лиш фаховою належністю. Десь подібно до того, як релігійна чи регіональна ідентичності подекуди спонукають людей бути радикалами поверхневими, бунтівниками позасенсовними та хамами «інтеліґєнтстуйонцими» саме через інерцію, момент сили (а радше — знепотентовність до більшого) та успадкування концепції чи перцепції гідності як глузування з совісті й гідності інших, як унеможливлення Іншого-Гідного, як ототожнення інакшости з екзистенційною загрозою. Коли «від духовності нудить», і саме чистота розуму, а не нерозбірливість у стосунках, осміюється як чорнота. Коли біснування є сума існування.

Та побутує рід «мучеництва розуму», котрий вже точно не є ані хрестом, ані кармою. Швидше — самодіаґностуванням. Коли заклик плеснути склянку ворогові в обличчя, аби дочекатись реакції та довести тавтологічну ворожість, має ознаки ескалаторного самоствердження. Антецедент стає консеквентом, інваріантно-тотожно вдаючи ката жертвою.

Римуючи передмовою бекґраундовою

Перемикаючи клавіатуру межи «мовою найавтохтоннішою» й «лайкою окупантською» та помічаючи забагато непроханих паралелей, орґанізатори (хости, або гости) volens-nolens помічали присутність у меню текстового редактора (наразі не ліцензованого та й давно вже не апґрадованого) ще однієї з мов достатньо давніх, аби іґнорувати можливість використати таку заради кодифікації гостей. Отже, окрім імення власного (мабуть дещо піднесеного та стилізованого з метою сиґналізувати безупинного поступу вперед), кожен з наратовних отримає й нові імення — звісно, винятково задля «меддльування» у підступні пляни аґресора. (Пильний читач помітить, що ми дозволятимемо собі так само вільно перемикати між стандартами та «диялєктами» мови, давнішої за пракріті й настільки ж далекої від стандартизації, що втім не заважатиме суворим та безапеляційним вирокам численних комісій та інститутів нацпам’яті).

Коли ж бува комусь видаватиметься, що найменування нашого оповідання (див. Лексикон прикінцевий) відсилає до кодових імень Пауля Целана чи то пак Паула Коельа-урфатера-допотеріанського-магікореаліз/у/мА-клубного (перепрошуємо за франкову демотику купюрових взірців), то повсякчасність зазвичай відповідає на це непросте питання майстерніше за сучасність.


Отож, дійові особи:

Європєєнко (Гюбро-Жебрий), же також фігуруватиме як Рофе Леха («зціли-ся/ідол-для-себе/нарцис»); славетний тим, як спочатку надурив аґресора, «зворушивши» на декілька премій за відданість традиціям мовленнєво-мисленнєвого окупування та згодом, облишивши родину напризволяще, втік з окупованих земель задля поробляти євроремонт у колисці усіх прадавніх наративів.

Бойчишен (Вуйків), відомий відтепер як Бейт Сміхот-ве-Хохмот (або Самех ди Змарей): здобувши, як більшість несвідомих діячів, перший фах з окупантських літератури та мови (та згодом заперечуючи будь-який стосунок до такої не лишень себе, а й постатей на «ґ’штальт фон Тшехофф унд цу Тольстой»), свою роль вбачає у тім, аби розважати натовп редагуванням не вельми писемних письменників — конвертів з окупованого бекґраунду — й удавати первісно-цнотливу необізнаність щодо існування інших стандартів мовлення окрім дияспорсько-придихального, водночас розуміючи їдеял полікультуральності у сенсі перехідної північнозахідноеуропськости (себто, полону полонізмів як суми рідномов’я, а чи, на край, /йо/кунд-еровості із елементами замовчування реакції на таку та її різновиди з боку вочевидь акцидентальних нобелевських призерів як-от Юсеф «Бро» Бродський, котрий недогляд ще доведеться покомпенсувати ретельнішим відбором гостей).

Шерпа-Серпанкова (відтепер Кере-лоКтов): зайнята, ята, займана та обіймана-проята експериментами у ототожненні чуттєвості та рідноавтентичності, а втім ставиться до власних експериментів йокундне (зокрема — до практичних).

Нєпрімірєнцев (Мор Ейфо-Енпо) поклав життя на те, аби «мовою окупації» дорівняти будь-яку присутність у культурному просторі альтернативно-ліберального (щодо домінантного) дискурсу до загрози демократії (звісно, у версії того ж таки «все терплячого» мейнстрим-нарративу as befitting Intransigentsia).

Undrucklich-Entdrueckig (не отримав кодової назви, адже Дерх чи Драш пасують «му не краще за свої ейн-заперечення, навіть коли самий вбачає себе Urdruck): підсумок свого доробку, філософії та просвітницької місії висловив у заклику до всіх щирих патріотів продовжити «славетну леґацію» еміґрування у перших лавах, наводнення Заходу своєю присутністю та натхненного повчання звідти всіх «лохів», що мали необачність залишитись.

Тра Прадаса (буде знаний як Таур Пардес: на одміну від книгарів ніцнетямущих, хоч плутає бринзов-будзем попри заявлене рідноріччя, бодай замислюється над речами тонкими та малохимерними, що з них кепкувати кепське; не раче-бо мирночолий чолов’яга подібної ржини, на відміну від феркертів смислу та первертнів (sic!) розуму, курфюрстів штучності й еорлів стебу, кмітливих тіунів Кліки та гонорових закупів клюбних чеснот).

Присутня також діва Кліть (Ткель улаПарес), що, за версією Езруха (Езра ди Кльуш-крайот), періодично розквітає та звітує за причини в повіршованих модусах, котрі можна зчитати по-сороміцькому, а можливо — цілком без еківоків. Те саме, як видається, стосуватиметься й її пойменування.

Зрештою, вимальовується також участь декого або декількох аґоністів, що вони, наче постать о трьох головах, а чи гай, що не розпорошується на окремішні деревця, губляться поміж споріднених імен: Ляк Вададей-Докумара (Дакик дійШіва), Лабко Дряг-Дранг (аль-муМудресе) та Драй Лубок (Бе’ел Лейб). Навіть припускаючи теоретичну неспорідненість бодай двох із перелічених, їхнє унікальне та індивідуальне існування дещо суперечить правилам диференціації ринкової, або сприйманої, вартості на фазі «червоно-океанічного» перенасичення ринку сурогатами, окрім хіба же випадків «жорсткого бандлінґу», а чи то ледь прихованого емулювання брендів. Так чи так, ми надали їм кодових імен, що стануть у пригоді на період пошуку гідних сегментів та ніш. Себто — і то стосується решти — на шляху кропіткого та тривалого шукання справжніх питань, що не передбачають (терплять, дарують) буцімто-відповідей.

Дещо непрямо, по-через характери півхарактерників, присутній там само є Шатан (aka Негустан). А у версіях редукування поезій до римовки «мовою не окупантською» — й Ратлер (Reichlos, або Кеб Хаблот).

Головними героями, цілком артикульовано та дещо підспудно, виступатимуть Целанів дух (не обов’язково персональний) та сучлітів подув. Останній, зокрема, репрезентовано Елітістю, чи Елітощами.

Сутності підлягатимуть викриттю…

Спершу відмовімось од використання кліше на кшталт «прочиняти» та «виснувати» — сього джентльменського набору гуманітарія, що покликаний слугувати ознакою належності та знаком якості у клюбі необов’язкових гуманітаріїв — ґєніїв недомислення та недобудови, що шукають наслідувати Леонардо бодай у цім театрі тіней, подіб, симптомів.

Додатковою ж конвенцією, такою собі лемою та гіпотезою, що потребуватиме доведення та може виявитись однією з центральних теорем дискурсу, буде наступна. Схожість найбільш придатних чи менш доречних термінів з «окупантськими» (надалі се та інше вживатиметься без лапок) еквівалентами не тотожно окупації чи колаборації, не вимагає міграції чи концептуального вигнання-пересуву-фільтрації, і може саме по собі виявитись жаданою руїною небезпечної ілюзії, що явить життя для справжніх альтернатив та їхнього різноманіття або взаємодії як запоруки їх самопідсиленого буття.

Упереджаючи епізод перший: «Йой, не-не…»

Зліт розпочався інтерв’юванням Бойківа (аж ніяк не Бойкова! тож випадок Львова заметімо під килимок) з новою надією на порозуміння Сходу з Заходом (варіант на «-ід-» лунає однаково небезсумнівно), а саме із кобзарем Європєєнком. Чому ж — «кобзарем»? Якщо вірити доповідачеві, навіть прочитавши кубокілометр сучліту мовою неокупантською, однаково не спромігся не те що забалакати нев — навіть почати розуміти її. Аж доки не грянули події не такі віддалені, коли гідність забила ключем та струмом настільки потужним, що окупантські бригади ремонтників мали клопіт, накладаючи муфти на горло пісні та заплати на шляхопроводи свідомості.

...