А Прокiп йому:
— Пане, оддайте за мене дiвчину!
— Добре, бери, Прокопе! Я не бороню. Повiнчайтесь, та й живiть собi любенько.
— А панi? — каже Прокiп.
Пан зiтхнув i задумався, а далi й каже:
— Iдiть за мною! Вiзьми її за руку, Прокопе!
Сам пiшов у кiмнати, а Прокiп веде мене за ним, стискаючи мою руку.
— Любо! — сказав пан, — я оце до тебе молодих привiв. Чи вподобаєш?
А тут у кiмнатi панiв, панiй!.. I полковник помiж усiма, неначе той iндик переяславський, походжає та все потроху пирхає.
Наша сидить у крiслечку. Зирнула на нас i одвернулась. Усмiх веселий простиг, гнiвно на пана згляне й питає:
— Що се таке?
Прокiп кланяється, просить.
— Я вже позволив, — каже пан, — не борони й ти, моя кохана. Дав нам господь щастя, — нехай i вони щасливi будуть!
Кіру не тіркелу пікір қалдыру үшін