— Це мама дала, — казав я, частуючи товариша шматочком цукру.
— А моя мати отаких — о пирогів напекла! — розводив руками Ванько. — Та смачні—пресмачні!
— А нам не приніс! — з докором мовив я.
— Бо я їх зразу ж з’їдаю, — зітхав Ванько. — Бо мати каже, щоб я більше їв…
— Дивіться, які мені мати нашила, — хвастався він червоними латками на ліктях. — Вона мені каже: «Скидай, Ванько, сорочку, я тобі полатаю…»
На коні й під конем
·
Анатолій Дімаров
