«Заледве рожеволиций Аполлон почав розпускати по широкому й просторому виду земному золотаві звої свого пишного волосся, заледве дрібні різнопері пташки, ніби в арфи дзвонячи, ніжнотонною і медоплинною гармонією привітали рум’яну Аврору, що саме покинула м’яке ложе ревнивого свого мужа і з’явилася смертним очам поміж брам і кружґанків ламанчського обрію, як преславний рицар Дон Кіхот з Ламанчі, занехаявши розкішні пуховиці, спав на свого знакомитого коня Росинанта і рушив у дорогу вікодавньою і людославною рівниною Монтьєльською».
Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Частина перша
·
Мігель де Сервантес Сааведра
