Тут було тихо й затишно, сосни мирно шуміли, погойдуючи коронами з приреченою упокореністю. Я ступав по устеленій глицею землі, і ноги мені інколи підверталися — наступав на сховані шишки. Зрештою, вийшов до скель, ось і вона. Голова Чацького, я бачив висунутий прискалок — невелику площинку над кам'яною прірвою. Дуелянти ставали на краях виступу, і кожен, навіть легко поранений, падав на розкидане в долині каміння й неодмінно знаходив там смерть. Річка внизу була сталево-непорушна, і не видно біля неї ні душі; навкруг чаїлася насторожена тиша — мені раптом морозець продер поза шкірою
Три листки за вікном
·
ВалерійШевчук
