автордың кітабын онлайн тегін оқу Трускавецька сповідь
Олег Пустовой
Трускавецька сповідь
Події в повісті відбуваються в курортному містечку Трускавець. Він і Вона, маючи за спиною важкий багаж сімейних відносин, випадково зустрічаються на курорті. Зустріч переростає в курортний роман, зав'язуються стосунки.
«Тільки любов може порятувати нас від смерті. Там де закінчується любов, починається «безглуздя світу». І я не думаю, що тоді на «обрії» ще може «що-небудь» залишитись. Крім порожнечі, звичайно. Вона вабить, вона кличе, вона притягує — як нам чинити опір у цей «пост любовний» час?»
Юрій Андрухович «Приверзія»
Частина перша
«Вона»
1
Того року видалася чудова тепла осінь. Особливо у вересні. Вересень — взагалі дуже красивий і дуже лагідний місяць. Але того року він був особливо ніжним. І, коли трапилась нагода поїхати з подругами до затишного курортного містечка на два тижні, вона подумала, декілька хвилин, і сказала сама собі: «А чом би й ні?» — Гроші, відкладені на подарунок синові, залишились. А ще отримала відпускні і зарплатню. До речі, іноді те, що затримали зарплатню грає на руку, як було і цього разу. Тож, чому б ні? Є нагода відпочити — то потрібно її використати. Тим більше, що була змога, їхати самій, без сім'ї. Вперше в житті! Хоча декілька днів назад Вона лишень повернулася з гарної подорожі по Україні. Довелося побачити багато чарівних куточків рідної землі. Дуже сподобалася ріка Південний Буг. Вона була велика і красива та багата на рибу і раки. Від рибних базарів вона шаленіла. Риба, раки, креветки — це її продуктова стихія. Ще була Одеса, Затока, а далі був Крим. Крим в її спогадах залишився дійсно райським куточком. Крим вона полюбила усім серцем. Це було дуже щиро: кримські гори, кримські вина, кримське повітря, а особливо море. В море вона закохалась з першого погляду, як і багато інших відпочиваючих.
Та, повернувшись до рідної домівки, відчула себе занадто змученою. Отримавши приємні спогади від моря, де вона любувалась на сяйво місячної доріжки, сидячи на теплому камінні, зігрітому ще в день, на похилому тихому березі і, слухаючи приваблюючий плескіт хвиль, Вона залишалась зовсім незадоволеною останньою сторінкою свого сімейного життя. Дуже хотілось залишитись самій. Особливо без чоловіка. Забути сімейні чвари, дрібні уколи, звинувачення, які в останній час набирали все більших обертів. Від чого відстань між ними, з кожним днем ставала все більшою і більшою. Спочатку це виглядало краплинкою. Невеличка краплинка між двох людей, які колись кохали одне одного. З часом ця краплиночка стала перевтілюватись в озерце. І, ось, ці двоє вже на різних її берегах. А чим далі — тим більшає відстань між берегів, озеро чуттєво глибшає і стає холоднішим. На разі стає зовсім холодним гірським озером. «Але більшість сімей так живуть», — згодом думала Вона, як і раніше чемно виконуючи свої жіночі обов'язки. — «Буває і гірше. Треба просто на це все не звертати уваги. Просто жити, як радить чоловік». А він казав так: «В мене своє життя — в тебе своє». Хоча на справді було інакше. Його життя дійсно було «його життям»: весь час він десь на роботі, для неї часу зовсім не вистачало, не було про що розмовляти, порадитись. «Я змучений», — казав він і йшов до свого кабінету, засівши там до пізньої ночі за улюблений комп’ютер.
І трапляється така можливість! Вона збирає валізи, ставить до свідомості чоловіка, який щиро погоджується і відпускає її на лікування до трускавецького раю: підлікуватись, попити водички, відпочити.
Так ось! Вересень був дуже чудовий. Красива місцевість. Гори Карпати були зовсім близько. Здалека вони здавались дуже гарні: якісь мохнаті і кольорові від осіннього пензлика природи. Осінь, взагалі, дуже гарно пофарбувала кущі і дерева. Це був дивовижний кольоровий простір: кольори лагідно стелились від світлої охри до умбри. «А тут, дійсно чудово», — подумала Вона і вдихнула в себе повні легені свіжого: чистого і прозорого повітря. Подивившись, вивчаючим поглядом, на багатоповерхову будівлю санаторію «Рубін», Вона щиро посміхнулась і перевела зір на блакитно-синє небо, зненацька подумавши про себе: «Ось тут я і знайду свій спокій.»
На розміщення і організаційні питання пішло десь хвилин тридцять, а потім був маленький відпочинок в «ластівчиному гніздечку». Так лагідно подруги назвали ці дві кімнатки — кутові і на останньому поверсі, які дістались їм для відпочинку і лікування в санаторії «Рубін». Під час післяобіднього чаювання ділились з подругами своїми поглядами на життя і різні життєві речі, розповідаючи деякі цікаві історії.
Девчёнки, а давайте вечером пойдём на танцы? — сказала старша із подруг, запитуючи «колежанок» кмітливим досвідченим поглядом. В Трускавцях вона була не в перше і подруги призначили її своїм гідом, бо самі міста зовсім не знали, а просиджувати вечори в «гніздечку» не було ніякого сенсу.
Идём! — Викрикнули вони одностайно і дружно у відповідь. Коли йшли на танці до палацу культури «Мир», було вже темно. Щоб швидше потрапити туди, довелось іти навпростець, якоюсь вузенькою стежиною, яка зовсім не освітлювалась. Вони йшли і весело розмовляли, час від часу, натикаючись на якісь камінчики, спотикаючись чи, провалюючись в маленькі ямки. «Холера ясна, хоч би один ліхтарик був, — подумала Вона. — Чи довго ще йти».
...