автордың кітабын онлайн тегін оқу Життєві усмішки
Олег Пустовой
Життєві усмішки
В даний збірник увійшло дев’ять оповідань на мисливську і життєву тематику.
«Перехресний вогонь» — два старих дідуся вирішили пополювати на диких качок, а в решті постріляли свійських.
«Невдале полювання» — як товариство мисливців влучило в одного зайчика і, як їм прийшлося по чесному його поділити.
«У засідці» — два мисливці вийшли вночі на засідку полювати лиса, який тягав по селу курей і з ними вийшла курйозна пригода.
«На рибалці» — історія про азартну рибалку, яка скінчилася не так, як бажалось.
«Гарна риба линок» — перша весняна рибалка на лина підносить неочікуваний сюрприз, який став уроком на подальше життя.
«Дятел шкідник» — як дятел помішав мисливцю кабана поцілити.
«Подарунок від зайця» — після вдалого полювання на зайця по дорозі до села мисливцю трапляється заяча схованка, з якої мисливця чекав невдалий сюрприз.
«Шляхетний Філя» — розповідь про розумного кота, який здивував свою господиню на день її народження.
Перехресний вогонь
Коли я був ще зовсім маленьким хлопчиною, то разом з моєю сестричкою дуже любили розповіді нашого бадьорого дідуся. Особливо взимку, коли чарівниця-зима засніжить безжалісними хуртовинами низенькі сільські хатки-мазанки, а на вулиці намете такі дивовижні пагорби, що вони, мов могутня Говерла, підіймались над маленькими хатками села Гольма, які щільними рядами розкинулись широкими левадами в долині невеличкої річки Кодими. В такі часи дідусь завше залишався начебто не при справах і був радий побавитись з онуками, сидячи в теплій хаті, натопленій соломою, очеретом та засушеними брикетами з коровяків. Він насправді дуже любив з нами бавитись.
Саме такого зимового дня, коли дідусь палив у печі та мимохідь забавлявся з нами, ми з сестричкою і насілися на нього, випрошуючи цікаве оповідання чи казочку. Недовго думаючи, дідусь згадав для нас, щоб ви думали? Ні, не казочку і не оповідання, а дійсну бувальщину. Бувальщина не бувальщина, а самий правдивий мисливський випадок.
Сталося це саме тоді, коли дідусь наш ходив ще без штанців, а батька мого ще навіть у планах не передбачалось. То можете собі уявити: коли це було? Тоді ще притока Кодими, нині малесенька річечка з назвою Батіжок, що текла повз нашу садибу, подекуди була широка та чиста і тільки деінде невеличкими ділянками зеленіли очерет та осока. Тоді на нашому Батіжку було дичини усякої видимо-невидимо, що і за рік не порахуєш. Тут тобі і фазани по долині бігали, як нині пацюки снують, а крижні літали зграями, неначе горобці на сучасному гармані. А що вже казати про гусей та качок, які подібно дощовим хмарам закривали над річкою небо, коли зголоднілий шуліка, чи степовий орел, вилітали впіймати собі на обід якогось бекасика. Тоді, навіть лебеді, царська птиця, пливли по широкій дзеркальній поверхні чистої води, як зараз чорні лисухи плавають. А в ті часи лисух і зовсім за мисливську птицю не вважали. Отже, можете вірити, чи ні, але саме в ту сиву давнину і відбулася ця історична подія.
Як розказував мій дідусь, то було під кінець літа, чи навіть на початку осені, тоді ще дідусь мого дідуся був дуже охочим до полювання. Батько ж мого дідуся був заможний господар: мав собі невеличкого млиночка, ковалював потрохи, теслярував, бджілок розводив, кроликів, худобу домашню мав та птицю різну. Було на сім'ю декілька гектарів добротної землі, де і працював з синами старшими та доньками з раннього ранку до пізнього вечора. А дід мого дідуся порався по господарству біля оселі. Він годував худобу, прибирав біля неї та жартував з онуками та невісткою. Але одного дня, коли сама матінка-природа гарно цьому посприяла і подарувала затишний та сонячний день, вже не занадто жаркий, але і не скажеш, що холодний, як раз в пору оксамитового сезону, бо павутиння павуки по заплітали, що з далеку воно здавалось велетенськими дротами. Саме о
...
