автордың кітабын онлайн тегін оқу  Психологя сексуальності

Зігмунд Фройд

Факт статевої потреби у людини і тварини біологи називають «статевим потягом». При цьому допускається аналогія з потягом до прийому їжі, зі станом голоду. Відповідного до слова «голод» поняття сексуального бажання в мові немає; наука послуговується словом «лібідо».

Загальноприйнята концепція містить цілком визначені уявлення про природу та властивості сексуального потягу. Передбачається, що в дитинстві його немає, що він з’являється приблизно до часу і у зв’язку з процесом статевого дозрівання, в пубертатний період, та виражається в прояві непереборної привабливості однієї статі до іншої, і її мета полягає у статевому з’єднанні або принаймні у таких діях, які ведуть до нього.

Однак у нас є підстави вбачати у таких припущеннях спотворене відображення дійсності; якщо придивитися до них уважніше, то вони виявляються сповненими помилок, неточностей та поверхневих висновків.

Введемо два терміни: особу, яка викликає сексуальний потяг, назвемо сексуальним об’єктом, а дію, на яку цей потяг штовхає, сексуальною метою; у такому випадку точний науковий досвід демонструє, що існує безліч відхилень, які стосуються як сексуального об’єкта, так і сексуальної мети, і що їх відповідність сексуальній нормі вимагає детального дослідження.

Загальноприйнята теорія статевого потягу більш за все відповідає поетичній казці про розділення людини на дві половини — чоловіка і жінку, — які прагнуть знову поєднатися в коханні, тому досить несподівано чути, що існують чоловіки, сексуальним об’єктом яких є не жінка, а чоловік; і жінки, для яких таким об’єктом є не чоловік, а жінка. Таких людей називають викривленосексуальними або, краще, інвертованими, а сам факт — інверсією. Чисельність таких осіб є значною, хоча точно встановити її досить важко.

А. ІНВЕРСІЯ

Поведінка інвертованих

Ці особи в різних ситуаціях поводяться по-різному:

а) вони абсолютно інвертовані, тобто їхній сексуальний об’єкт може бути тільки однієї з ними статі, і протилежна стать ніколи не може бути у них предметом статевого бажання, а залишає їх холодними або, навіть більше того, викликає у них статеву відразу. Такі чоловіки, відчуваючи відразу, виявляються неспроможними здійснити нормальний статевий акт або при його здійсненні не отримують ніякого задоволення;

б) вони амфігенно інвертовані (психосексуальні гермафродити), тобто їхній сексуальний об’єкт може належати як до однієї з ними, так і до іншої статі; інверсія, відповідно, позбавлена характеру винятковості;

в) вони випадково інвертовані, тобто за певних зовнішніх умов, серед яких на першому місці знаходяться недоступність нормального статевого об’єкту і наслідування, вони можуть обрати сексуальним об’єктом особу однієї з ними статі і в такому сексуальному акті отримати задоволення.

Інвертовані по-різному виявляють власне відношення до особливостей свого статевого потягу. Одні з них сприймають інверсію як належне, подібно до того, як нормальний сприймає прояв свого лібідо, та енергійно відстоюють її рівноправ’я разом з нормальним. Інші ж обурюються фактом її наявності та відчувають її як хворобливу нав’язливість.[1]

Інші особливості інверсії стосуються часових меж. Інверсія може існувати в індивіда здавна, наскільки вистачає його спогадів, або вона проявляється в нього лише у певний момент до чи після статевої зрілості.[2] Інвертованість може зберігатися все життя, може тимчасово зникнути або виникнути окремими епізодами на шляху нормального розвитку. Вона також може проявитися у пізньому віці після довгого періоду нормальної статевої діяльності. Спостерігалися також періодичні коливання між нормальним та інвертованим сексуальним об’єктом. Особливо цікаві випадки, в яких лібідо змінюється (в значенні інверсії) після того, як було набуто болісний досвід (статевий акт) з нормальним сексуальним об’єктом.

Такі різні варіанти відхилень загалом існують незалежно одне від одного. Відносно крайньої форми можна упевнено стверджувати, що інверсія існувала вже з досить раннього віку і що інвертовані цілком миряться зі своєю особливістю.

Багато авторів відмовилися б об’єднати в одну групу перераховані тут випадки й надали б перевагу тому, щоб підкреслити їх відмінність в межах цієї групи замість властивого їм всім загального; це залежить від їх пріоритетного погляду на інверсію. Однак, якими би не були вірними такі розподіли, все ж варто визнати, що існує безліч перехідних ступенів, отже, потрібна відповідна класифікація.

Погляд на інверсію

Перше визначення інверсії містило припущення про те, що вона — вроджена ознака нервової дегенерації; це цілком відповідало тому факту, що спостерігачі-лікарі вперше стикнулися з інверсією у нервовохворих або у осіб, що справляли враження хворих. Така характеристика інверсії містить дві першопричини, які необхідно розглядати незалежно одна від одної: вродженість та дегенерацію.

Дегенерація

Стосовно дегенерації виникає питання щодо доречності застосування цього слова. Звичним явищем стало відносити до дегенерації усякі хворобливі прояви не травматичного або інфекційного походження. Класифікація дегенератів, розроблена Магнаном, дала можливість в абсолютних проявах нервової діяльності не виключати застосування поняття дегенерації. У зв’язку з цим можна спитати, який взагалі сенс і який новий зміст міститься в оцінці слова «дегенерація». Видається більш доцільним не говорити про дегенерації у таких випадках: 1) коли немає декількох важких відхилень від норми; 2) коли працездатність та життєздатність загалом не сильно постраждали.[3]

Численні факти вказують на те, що інвертовані не є дегенератами у прямому значенні цього слова:

1. Інверсія зустрічається в осіб, у яких не спостерігається ніяких інших серйозних відхилень від норми.

2. Також в осіб, працездатність яких не порушена і які відзначаються високим інтелектуальним розвитком та етичною культурою.[4]

3. Якщо відступити від лікарського досвіду і подивитись ширше, то можна навести наступні факти, які виключають погляд на інверсію як на ознаку дегенерації:

а) варто взяти до уваги, що у давніх народів на вищому щаблі їх культури інверсія була частим явищем, майже інститутом, який виконує важливі функції; б) вона надзвичайно розповсюджена у багатьох диких і примітивних народів, між тим як поняття «дегенерація» застосовується зазвичай до високої цивілізації (І. Блох). Навіть серед цивілізованих народів Європи клімат і раса мають найбільший вплив на розповсюдження інверсії та на відношення до неї.

Вродженість

Цілком зрозуміло, що вродженість приписують тільки першому, крайньому класу інвертованих на підставі запевнень цих осіб, що в жоден період їхнього життя в них не проявлялося ніяких інших нахилів у сексуальному потязі. Вже сам факт існування двох інших класів, особливо третього, складно поєднати з гіпотезою про вроджений характер інверсії. Тому захисники цієї теорії схильні відокремити групу абсолютно інвертованих від усіх інших, відмовившись від узагальнюючого погляду на інверсію. Інверсія, на їх думку, в цілій низці випадків має вроджений характер, а в деяких випадках вона могла б розвиватися в інший спосіб.

На противагу цій концепції існує інша, згідно з якою інверсія має набутий характер. Ця версія ґрунтується на наступному: 1) у більшості (а також в абсолютно) інвертованих можна виявити у ранньому періоді життя вплив емоційного сексуального враження, тривалим наслідком якого стає гомосексуальна схильність; 2) у багатьох інших можна вказати на зовнішні сприятливі та протидіючі впливи життя, які раніше чи пізніше призвели до фіксації інверсії (спілкування виключно з особами однієї статі, спільний військовий похід, утримання у в’язниці, небезпеки гетеросексуального спілкування, целібат (безшлюбність), статева слабкість тощо); 3) інверсія може бути зупинена за допомогою гіпнотичного навіювання, що було б дивним при вродженому її характері.

З цього кута зору можна взагалі піддавати сумнівам вроджений характер інверсії. Можна заперечити, що більш докладні опитування у випадках, які відносяться до вродженої інверсії, ймовірно, також відкрили б якесь переживання у ранньому дитинстві, яке визначило напрям лібідо; це переживання не збереглося лише в свідомій пам’яті особи, але при відповідному впливі можна викликати спогад про нього. На думку цих авторів, інверсію варто було б вважати окремим (одиничним) варіантом статевого потягу, що визначається деякими зовнішніми умовами життя.

Ця впевненість, очевидно, втрачає силу при запереченні того, що чимало людей, без сумніву, відчувають подібні ж сексуальні впливи (в ранній юності: спокушання, взаємний онанізм), не ставши внаслідок цього інвертованими або не ставши ними назавжди. Отже, виникає припущення, що альтернатива: вроджений або набутий характер — або недосконала, або не враховує умови набуття інверсії.

Пояснення інверсії

Ні положення, що інверсія вроджена, ні протилежне йому — що вона набувається, не пояснюють її сутності. По-перше, необхідно з’ясувати, що саме в ній врождене, якщо не брати до уваги загального пояснення появи людини на світ із вродженим статевим потягом до певного сексуального об’єкта. В іншому разі виникає запитання, чи достатньо різноманітних побічних впливів для пояснення виникнення інверсії без того, що в самому індивіді дещо не піддалося цим впливам. Заперечення останнього моменту, згідно із викладеним раніше, є недопустимим.

Введення бісексуальності

Для пояснення можливостей сексуальної інверсії з часів Франка Лідстона, К’єрнана й Шевальє наводять висловлювання, які містять нові суперечності із загальноприйнятою думкою. Відповідно до цієї думки, людина може бути або чоловіком, або жінкою. Проте в науці відомі випадки, в яких статеві ознаки видаються стертими, і через це важко визначити стать спочатку в області анатомії. Геніталії цих осіб поєднують в собі чоловічі й жіночі риси (гермафродитизм). У рідкісних випадках обидва статеві апарати розвинені (істинний гермафродитизм); здебільшого має місце подвійна потворність.

Насправді значення цих ненормальностей полягає в тому, що вони несподіваним чином полегшують розуміння норми. До певної міри анатомічний гермафродитизм насправді є нормою: у кожного нормально влаштованого чоловічого і жіночого індивіда наявні зачатки апарату іншої статі, які збереглися як рудиментарні органи без функції або як такі, що перетворилися та взяли на себе інші функції.

Гіпотеза, яка випливає з цих давно відомих анатомічних фактів, полягає в допущенні початкової бісексуальної схильності, яка перетворюється протягом розвитку в моносексуальність з незначними залишками іншої статі.

Досить природним було перенести цю думку в психічну царину і розуміти інверсію в різних її видах як вираз психічного гермафродитизму. Щоб вирішити питання, бракувало тільки постійного збігу інверсії з душевними і соматичними ознакми гермафродитизму.

Однак це очікування не справдилося. Залежність між передбачуваним психічним і легко доказовим анатомічним гермафродитизмом не є такою тісною. Часто в інвертованих спостерігається і зниження статевого потягу, і незначна анатомічна потворність органів. Це трапляється часто, але ні в якому разі не завжди або хоча б у більшості випадків. Таким чином, доводиться визнавати, що інверсія і соматичний гермафродитизм загалом не залежать один від одного.

Велике значення також надавалося так званим вторинним і третинним ознакам і підкреслювалось, що вони зустрічаються в інвертованих (Г. Елліс). І в цьому є значна частка правди, але не можна забувати, що вторинні й третинні статеві ознаки загалом зустрічаються досить часто в іншої статі та утворюють, таким чином, натяки на двостатевість, хоча сексуальний об’єкт не проявляє при цьому змін в плані інверсії.

Психічний гермафродитизм набув би тілесних форм, якби паралельно до інверсії сексуального об’єкта відбувалися принаймні зміни інших душевних властивостей, потягів та рис характеру в значенні типових для іншої статі. Однак детальну інверсію характеру можна зустріти з деякою регулярністю тільки в інвертованих жінок. У чоловіків з інверсією поєднується повна душевна мужність. Якщо наполягати на існуванні душевного гермафродитизму, то необхідно додати, що в його проявах в різних сферах помічається лише незначна протилежна обумовленість.

Те ж стосується і соматичної двостатевості: за Хальбаном, часткова потворність органів та вторинні статеві ознаки зустрічаються майже незалежно одне від одного.

Вчення про бісексуальність у примітивній формі сформульовано одним із захисників інвертованих чоловіків таким чином: жіночий мозок в чоловічому тілі. Однак нам невідомо риси «жіночого мозку». Заміна психологічної проблеми анатомічною рівною мірою нерозумна й невиправдана.

Крафт-Ебінг вважає, що бісексуальна схильність нагороджує індивіда як чоловічими і жіночими мозковими центрами, так і соматичними статевими органами. Ці центри розвиваються тільки в період настання статевої зрілості, більшою мірою під впливом незалежних від них за своєю будовою статевих залоз. Але до чоловічих і жіночих «центрів» можна застосувати те саме, що й до чоловічого і жіночого мозку, та, зокрема, навіть невідомо, чи варто нам припускати існування обмежених частин мозку («центрів») для статевих функцій, як, наприклад, для мовлення.

Дві версії все ж залишаються актуальними після всіх цих роздумів: перша — для пояснення інверсії необхідно брати до уваги бісексуальну схильність, але нам лише невідомо, у чому, окрім її анатомічної форми, полягає цей нахил, і друга — йдеться тут про порушення, які стосуються розвитку статевого потягу.[5]

Сексуальний об’єкт інвертованих

Теорія психічного гермафродитизму передбачає, що сексуальний об’єкт інвертованих є протилежним до об’єкта нормального. Інвертований чоловік не може встояти перед чарівністю чоловічих тілесних і душевних принад, він відчуває себе жінкою і шукає чоловіка.

І хоча це вірно стосовно цілої низки інвертованих, однак далеко не загальна ознака інверсії. Не підлягає ніяким сумнівам, що більша частина інвертованих чоловіків зберігає психічний характер мужності, має відносно небагато вторинних ознак іншої статі і в своєму сексуальному об’єкті шукає, по суті, жіночі психічні риси. Якби було інакше, то залишилось би незрозумілим, для чого існує чоловіча проституція, яка пропонує себе інвертованим, — тепер, як і в давнину, — копіює у всіх зовнішніх формах одяг і манери жіноцтва; адже таке наслідування мало б ображати ідеал інвертованих. Для греків, у яких серед інвертованих зустрічаються наймужніші чоловіки, було очевидним, що не мужній характер хлопчика, а тілесне наближення його до жіночого типу, так само як і його жіночі душевні властивості — скромність, стриманість, потреба в сторонній допомозі й порадах — розпалювали в чоловіка кохання. Як тільки хлопчик дорослішав, він переставав бути сексуальним об’єктом для чоловіка і сам починав цікавитися хлопчиками. Відповідно, сексуальним об’єктом в цьому, як і в багатьох інших випадках, виявляється не належність до однієї статі, а поєднання різних статевих ознак, компроміс між душевним прагненням до чоловіка і жінки при збереженні умови мужності тіла (геніталій), так би мовити, відображення власної бісексуальної природи.[6]

Більш визначеними є відносини у жінок, де активно інвертовані особливо часто мають соматичні й душевні ознаки чоловіка і вимагають жіночності від своїх сексуальних об’єктів, хоч і тут, при ближчому знайомстві, може виявитися більша розмаїтість стосунків.

Сексуальна мета інвертованих

Важливий факт, про який не можна забувати, полягає в тому, що сексуальні прагнення (цілі) при інверсіях ні в якому разі не можна називати однорідними. У чоловіків статеве спілкування per anum[7] далеко не завжди співпадає з інверсією; мастурбація також часто являє собою єдину мету, і обмеження сексуальної мети — аж до самих тільки виявів почуттів — зустрічаються тут навіть частіше, ніж в гетеросексуальному коханні. І в жінок сексуальні цілі інвертованих різнорідні; особлива перевага, як видно, надається дотикам слизової оболонки рота.

Висновки

Хоч ми поки не можемо дати задовільного пояснення утворенню інверсії, однак, аналізуючи наявний матеріал, помічаємо, що в результаті дослідження доходимо до думки, яка може стати для нас більш значущою, ніж вирішення поставленого вище завдання. Зазначимо, що ми уявляли собі зв’язок сексуального потягу із сексуальним об’єктом занадто тісним. Досвід із випадками, які вважаються ненормальними, доводить, що між сексуальним потягом і сексуальним об’єктом існує спайка, яку можливо, і це становить небезпеку, не помітити через одноманітність нормальних форм, в яких потяг неначе приносить із собою від народження й об’єкт. Це заставляє нас послабити в наших судженнях зв’язок між потягом і об’єктом. Виникнення статевого потягу спочатку, імовірно, не залежить від об’єкта і від його принад.

Б. ТВАРИНИ І НЕЗРІЛІ У СТАТЕВОМУ ВІДНОШЕННІ ОСОБИ ЯК СЕКСУАЛЬНІ ОБ’ЄКТИ

У той час як особи, сексуальний об’єкт яких не належить до відповідної норми (протилежної) статі, тобто інвертовані, сприймаються спостерігачем як група індивідів, що знаходиться в інших відносинах, можливо, навіть в повноцінних. Випадки, коли сексуальними об’єктами обираються незрілі в статевому плані особи (діти), видаються одиничними відхиленнями. Тільки зрідка сексуальними об’єктами стають виключно діти; частіше вони виконують цю роль, коли індивід став лінивим та імпотентом і не може певної миті під час імпульсивного (невідкладного) потягу оволодіти бажаним об’єктом. Усе ж той факт, що статевий потяг допускає стільки відхилень і таке приниження свого об’єкта, проливає світло на його природу; голод, набагато сильніше прив’язаний до свого об’єкта, допустив би таке лише у виняткових обставинах. Така ж заувага стосується і статевого акту з тваринами, який зовсім нерідко відбувається серед сільського населення, причому сексуальна привабливість долає межі виду.

З естетичних міркувань з’являється бажання приписати це душевнохворим, як і інші важкі випадки збоченого статевого потягу, але це неправильно. Досвід демонструє, що в останніх не спостерігається якихось особливих сексуальних відхилень у порівнянні зі здоровими людьми. Так, сексуальні зловживання дітьми з моторошною частотою зустрічаються серед вчителів і няньок просто тому, що для них створено для цього найбільш сприятливі умови. У душевнохворих зустрічаються відповідні відхилення тільки в посиленій формі, або, що має особливе значення, воно стало домінуючим і зайняло місце нормального сексуального задоволення.

Це співвіднесення сексуальних змін, вдало виставлене за шкалою «здоров’я — душевна хвороба», змушує замислитись. Мені здається, подібний факт вказує на те, що прагнення статевого життя відноситься до таких, які в межах норми гірше за все коряться вищим проявам духовної діяльності. Хто у будь-якому відношенні є психічно нестабільним в соціальному і психічному сенсі, той, що випливає з мого досвіду, завжди є таким самим в своєму сексуальному житті. Однак є багато ненормальних в сексуальному житті, але які за усіма іншими критеріями відповідають звичайній людині, що не відстає в інтелектуальному розвитку, проте їх слабким місцем є сексуальність. Як на загальному результаті роздумів, зупинимося на тому, що під впливом численних умов у величезної кількості індивідів рід і цінність сексуального об’єкта відступають на другий план. Істотним і постійним в статевому потягу є щось інше.[8]

Нормальною сексуальною метою вважається з’єднання геніталій в акті, що називається коїтус, який веде до позбавлення сексуальної напруги і до тимчасового згасання сексуального бажання (задоволення, аналогічне насиченню при голоді). І все ж уже за нормального сексуального процесу можна помітити елементи, розвиток яких приводить до відхилень, які були описані як перверсії. Попередньою сексуальною метою вважаються відомі проміжні процеси (що лежать на шляху до злягання), пов’язані зі ставленням до сексуального об’єкта — обмацування та розглядання його. Ці дії, з одного боку, самі собою дають насолоду, з іншого — підвищують збудження, яке має тривати до досягнення сексуальної мети. Один певний дотик з їх числа, взаємний дотик слизових оболонок губ, що перетворився на поцілунок у багатьох народів (у тому числі і високоцивілізованих), отримав велику сексуальну цінність, хоча задіяні при цьому частини тіла не відносяться до статевого апарату, а являють собою вхід до травного каналу. Усе це — моменти, які дозволяють встановити зв’язок між перверсією та нормальним сексуальним життям і які можна використовувати для класифікації перверсій. Перверсії являють собою або: а) вихід за анатомічні межі частин тіла, призначених для статевого возз’єднання, або б) зупинку на проміжних відносинах до сексуального об’єкта, які, як правило, швидко закінчуються на шляху до остаточної мети.

А) ВИХІД ЗА АНАТОМІЧНІ МЕЖІ

Переоцінка сексуального об’єкта

Психічна оцінка, яку отримує сексуальний об’єкт, як бажану мету сексуального лікування в найрідкісніших випадках обмежується його геніталіями, а розповсюджується на все його тіло й має тенденцію охопити всі відчуття, джерелом яких є сексуальний об’єкт. Та сама переоцінка переноситься в психічну сферу й проявляється як логічне засліплення (слабкість судження) по відношенню до душевних проявів і досконалості сексуального об’єкта, а також як готовність підкоритися й повірити всім його судженням. Довірливість кохання стає, таким чином, важливим, якщо не першим джерелом авторитета.[9]

Саме ця сексуальна оцінка так погано гармоніює з обмеженнями сексуальної мети з’єднанням одних тільки геніталій і сприяє тому, що інші частини тіла обираються за сексуальну мету.[10]

Значення моменту сексуальної переоцінки краще за все вивчати в чоловіка, любовне життя якого стало доступним для дослідження, між тим як любовне життя жінки, почасти внаслідок перегинів у вихованні, почасти через конвенційну скритність і невідвертість жінок, занурене ще в непроникну темряву.[11]

Сексуальне використання слизової оболонки рота і губ

Застосування рота як сексуального органу вважається перверсією, якщо губи (язик) однієї особи торкаються геніталій іншої, але не в тому випадку, якщо слизові оболонки губ обох осіб торкаються одна одної. В останньому виключенні — наближення до норми. Кому огидні інші прийоми перверсій, що практикуються, ймовірно, з доісторичних часів людства, той піддається при цьому явному відчуттю огиди, яке не допускає його прийняти таку сексуальну мету. Але межа цієї огиди досить часто є умовною; хто пристрасно цілує губи красивої дівчини, той, можливо, тільки з відразою зможе скористатися її зубною щіткою, хоча немає жодних підстав припускати, що порожнина його власного рота, яка йому не огидна, чистіша за рот дівчини. Тут увага приділяється моменту відрази, який заважає лібідозній переоцінці сексуального об’єкта, але, тим не менш, долається лібідо. У відразі хочуть бачити одну з сил, яка привела до обмеження сексуальної мети. Зазвичай вплив цих обмежуючих сил до геніталій не доходить. Але не піддається сумніву і те, що й геніталії іншої статі самі по собі можуть бути предметом відрази і що така поведінка складає характерну рису всіх істеричних хворих (особливо жінок). Сила сексуального потягу охоче проявляється в подоланні цієї відрази (див. нижче).

Сексуальне використання заднього проходу

Ще виразніше, ніж у попередньому випадку, стає ясно при використанні заднього проходу, що саме відраза накладає тавро перверсії на цю сексуальну мету. Але мені не хотілося, щоб моє зауваження про відому пристрасть витлумачували як виправдання цієї огиди, бо ця частина тіла призначена для виділень і пов’язана з найогиднішим — з екскрементами. Таке виправдання не є більш переконливим, ніж те, яким користуються істеричні дівчата для пояснення своєї огиди до чоловічих геніталій: вони призначені для сечовипускання.

Сексуальне значення слизової оболонки заднього проходу абсолютно не обмежується спілкуванням між чоловіками, перевага, яка їй надається не є чимось характерним для інвертованих почуттів. Навпаки, мабуть, педерастія у чоловіка завдячує своїм значенням аналогії з актом з жінкою, між тим як під час зносин інвертованих сексуальною метою скоріше за все є взаємна мастурбація.

Значення інших частин тіла

Розповсюдження сексуальної мети на інші частини тіла не є в усіх своїх відхиленнях чимось принципово новим, нічого не додає до наших знань про статевий потяг, який в цьому проявляє лише свій намір оволодіти сексуальним об’єктом у всіх напрямах. Але поряд із сексуальною переоцінкою при анатомічному виході за межі статевих органів виявляється другий момент, який із загальноприйнятої точки зору здається дивним. Певні частини тіла — слизова оболонка рота і заднього проходу, які завжди трапляються в цих прийомах, неначе претендують, щоб на них самих дивилися як на геніталії й відповідно до них ставилися. Ми ще побачимо, що це домагання виправдане розвитком сексуального потягу і що в симптоматиці деяких хворобливих станів воно здійснюється.

Невідповідне заміщення сексуального об’єкта — фетишизм

Зовсім особливе враження справляють ті випадки, в яких нормальний сексуальний об’єкт заміщений іншим, що має до нього відношення, але абсолютно непридатний для служіння нормальній сексуальній меті. Згідно з принципами класифікації статевих відхилень нам варто було б згадати про цю вкрай цікаву групу відхилень статевого потягу вже при відступах від норми по відношенню до сексуального об’єкта, але ми відклали це до моменту нашого знайомства із сексуальною переоцінкою, від якої залежать ці явища, пов’язані з відмовою від сексуальної мети.

Замісником сексуального об’єкта стає частина тіла, загалом мало придатна для сексуальних цілей (нога, волосся), або неживий об’єкт, який має відношення до сексуальної особи, скоріше до її сексуальності (частина сукні, біла білизна). Цей замісник цілком правильно прирівнюється до фетиша, в якому дикун втілює свого бога.

Перехід до випадків фетишизму з відмовою від нормальної або збоченої сексуальної мети становлять випадки, в яких обов’язковою є наявність фетишистської умови в сексуальному об’єкті задля досягнення сексуальної мети (певний колір волосся, сукня, навіть тілесні недоліки). Жодне відхилення сексуального потягу, що межує з патологічним, не має такого права на наш інтерес, як це, завдяки дивацтву спричинених ним явищ. Відоме зниження прагнення до нормальної сексуальної мети є, очевидно, необхідною передумовою для всіх випадків (екзекуторна (виконавча) слабкість сексуального апарату).[12] Зв’язок з нормальним об’єктом здійснюється за допомогою психологічно необхідної переоцінки сексуального об’єкта, яка неминуче переноситься на все, що асоціативно з ним пов’єязане. Відомий ступінь такого фетишизму завжди притаманний нормальному коханню, особливо в тих стадіях закоханості, в яких нормальна сексуальна мета видається недосяжною або її досягнення неможливе.

Патологічним випадок стає лише тоді, коли прагнення до фетишу зафіксувалось занадто сильно і зайняло місце нормальної мети; далі, коли фетиш втрачає зв’язок з певною особою, він стає єдиним сексуальним об’єктом. Такими загалом є умови переходу поки ще варіацій статевого потягу в патологічні відхилення.

Як вперше стверджував Біне, а згодом було доведено численними фактами, на виборі фетиша позначається безперервний вплив сприйнятого, переважно в ранньому дитинстві, сексуального враження, що можна порівняти з відомою вірністю в коханні нормальної людини («On revient toujours à ses premiers amours»[13]). Таке походження особливо ясне у випадках, коли вибір сексуального об’єкта обумовлений тільки фетишем. До питання про значення сексуальних вражень у ранньому дитинстві ми ще повернемося.[14]

В інших випадках до заміщення об’єкта фетишем призводить низка символічних асоціацій, більшою мірою неусвідомлених. Виникнення таких асоціацій не завжди можна впевнено пояснити. Нога являє собою давній сексуальний символ вже в міфах,[15] хутро зобов’язує своєю роллю фетиша асоціації з волоссям на mons Veneris (горбі Венери); однак і така символіка, очевидно, не залежить від сексуальних переживань дитинства.[16]

Б) ФІКСАЦІЇ ПОПЕРЕДНІХ СЕКСУАЛЬНИХ ЦІЛЕЙ

Виникнення нових намірів

Усі зовнішні і внутрішні умови, що створюють перепони або віддаляють досягнення нормальної сексуальної мети (імпотенція, дорожнеча сексуального об’єкта, небезпека статевого акту) підтримують, зрозуміло, схильність до зупинки на підготовчих актах й утворенні з них нових сексуальних цілей, які можуть зайняти місце нормальних. При найближчому розгляді завжди виявляється, що, мабуть, найбільш дивні з цих нових цілей все ж намічаються вже за нормального сексуального процесу.

Обмацування і розглядання

Певна доля обмацування для людини є необхідною, принаймні, для досягнення нормальної сексуальної мети. Також загальновідомо, яким джерелом насолоди, з одного боку, і яким джерелом нової енергії, — з іншого, стає шкіра завдяки відчуттям, отриманим від дотику сексуального об’єкта. Тому затримка на обмацуванні, за умови, що статевий акт розвивається далі, навряд чи може бути зарахована до перверсій.

Те саме і з розгляданням, яке зводиться насамкінець до обмацування. Зорове враження відбувається таким чином, який найчастіше супроводжує лібідозне збудження й на проходження якого — якщо такий телеологічний підхід допускається — розраховує природний відбір, направляючи розвиток сексуального об’єкта в естетичний план. Прогресуюче разом з культурою прикривання тіла пробуджує сексуальне зацікавлення, яке прагне до того, щоб оголенням заборонених частин доповнити для себе сексуальний об’єкт; але таке зацікавлення може бути повернене у мистецькі цілі («сублімоване»), якщо вдається відвернути його інтерес від геніталій і направити на тіло в цілому. Зосередження на цій проміжній сексуальній меті — підкресленого сексуального розглядання[17] — властиве певною мірою більшості нормальних людей, воно дає можливість направити певну частину свого лібідо на вищі мистецькі цілі. І навпаки, пристрасть до підглядання стає перверсією: а) якщо вона обмежується виключно геніталіями, б) якщо вона пов’язана з подоланням почуття огиди (voyeurs: підглядання при функції виділення), в) якщо вона, замість підготовки до досягнення нормальної сексуальної мети, витісняє її. Останнє яскраво виражене в ексгібіціоністів, які, якщо мені дозволено буде судити на підставі одного випадку, показують свої геніталії для того, щоб в нагороду отримати можливість побачити геніталії інших.[18]

При перверсії, прагнення якої — розглядання й демонстрація себе, проявляється досить дивна особливість, яку ми проаналізуємо в наступному відхиленні. Сексуальна мета виражається при цьому двома способами або формами: активною і пасивною.

Силою, що протистоїть пристрасті до підглядання й іноді навіть перемагає її, є сором (як раніше огида).

Садизм і мазохізм

Схильність заподіювати біль сексуальному об’єкту і протилежна їй — переживати муки, ці найчастіші й найбільш значимі перверсії, Крафт-Ебінг (Krafft-Ebing) називає в обох її формах, активною и пасивною, садизмом і мазохізмом. Інші автори надають перевагу більш вузькому позначенню — алголагнія, яке підкреслює насолоду від болю, жорстокість, між тим як обрана Крафт-Ебінгом назва на перший план всуває усякого роду приниження та покірність.

Коріння активної алголагнії, садизму в межах нормального, легко довести. Сексуальність більшості чоловіків містить домішки агресії, схильності до насильницького подолання, біологічне значення якого полягає, ймовірно, в необхідності подолати опір сексуального об’єкта ще й іншим шляхом, не лише за допомогою актів залицяння. Садизм у такому випадку відповідав би сексуальному потягу, який став самостійним, перебільшеним, висунутим завдяки зміщенню на головне місце агресивному компоненту.

Поняття садизму, в звичайному значенні цього слова, коливається між активною і насильницькою констеляцією до сексуального об’єкта та винятковою нерозривністю задоволення із підкоренням і терзанням сексуального об’єкта. Строго кажучи, тільки останній випадок має право називатися перверсією.

Так само термін «мазохізм» охоплює всі пасивні установки на сексуальне життя і на сексуальний об’єкт, крайнім вираженням яких є нерозривність задоволення з випробуванням фізичним і душевним болем з боку свого сексуального об’єкта. Мазохізм як перверсія, очевидно, далі, ніж протилежний йому садизм, відійшов від нормальної сексуальної мети; можна лише припускати в тому, з’являється він в якийсь момент первинно або завжди розвивається [трансформується] із садизму. Часто мазохізм є тільки продовженням садизму, зверненого на власну особистість, яка при цьому тимчасово заміщує сексуальний об’єкт. Дослідження екстремальних випадків мазохістської перверсії наштовхує на думку про сукупний вплив великої кількості факторів, які перебільшують і фіксують початкову пасивну сексуальну установку (комплекс кастрації, усвідомлення провини).

Біль, який долається при цьому, уподібнюється до відрази і сорому та чинить опір лібідо.

Садизм і мазохізм займають особливе місце серед перверсій, оскільки в їх основу покладено протилежність активність/пасивність, що належить до найзагальніших рис сексуального життя.

Історія культури людства, поза всяким сумнівом, доводить, що жорстокість і статевий потяг пов’язані найтіснішим чином, але для пояснення цього зв’язку вчені не пішли далі розкриття агресивної складової лібідо. На думку одних авторів, агресивність, що домішується до сексуального потягу, є власне залишком канібальських бажань, тобто в ній бере участь апарат оволодівання, що слугує задоволенню іншої, онтогенетично старшої великої потреби.[19] Висловлювалася також думка, що будь-який біль сам по собі містить можливість відчувати насолоду. Вдовольнімося тим, що пояснення цієї перверсії жодним чином не може вважатися задовільним і що при цьому кілька душевних прагнень можуть з’єднуватися для одного ефекту.

Найбільш вражаюча особливість цієї перверсії полягає у тому, що її пасивна та активна форми завжди разом зустрічаються в однієї і тієї ж особи. Хто отримує задоволення, завдаючи іншим біль під час статевого контакту, той також здатний відчувати насолоду від болю, який заподіюється йому статевими відносинами. Садист завжди одночасно і мазохіст, хоча активна або пасивна сторона перверсії у нього може бути сильніше виражена і являти собою переважаючу сексуальну діяльність.

Ми бачимо, таким чином, що деякі з перверсій завжди зустрічаються як пари протилежностей, і цьому необхідно приписати велике теоретичне значення, беручи до уваги матеріал, який буде викладено нижче.[20] Далі цілком очевидно, що існування пари протилежності садизм — мазохізм не можна пояснити безпосередньо і лише додаванням агресивності. Натомість з’являється бажання пов’язати ці одночасно існуючі протилежності з протилежністю чоловіче — жіноче, що входить в основу бісексуальності, значення якої в психоаналізі зводиться до протилежності між активним і пасивним.

Відхилення і хвороба

Лікарі, які вперше вивчали перверсії в різко виражених випадках і за особливих умов, були, зрозуміло, схильні приписати їм характер хвороби або дегенерації, подібно інверсії. Однак в даному випадку легше, ніж в попередньому, визнати такий погляд неправильним. Результати щоденних спостережень дозволяють говорити про те, що більшість цих порушень, принаймні найменш тяжкі з них, являють собою відсутність сексуальної складової частини життя здорової людини, яка ставиться до них так, як і до інших інтимних речей. Там, де обставини сприяють цьому, нормальна людина може на деякий час замінити нормальну сексуальну мету такою перверсією або надати їй місце поряд з першою. Підсвідомо у всякої здорової людини існує яке-небудь приховане бажання — доповнення до нормальної сексуальної мети, яке можна назвати перверсією, і яке вже є достатньо поширеним, щоб довести недоцільність вживання, в якості докору, назви «перверсія». Саме в царині сексуального життя на даний час зустрічаємость з особливими, власне кажучи, нерозв’язними труднощами, коли хочемо провести чітку межу між просто відхиленням в межах фізіології і хворобливими симптомами.

У деяких з цих перверсій якість нової сексуальної мети вимагає особливої оцінки. Деякі з перверсій за своїм змістом настільки є далекими від норми, що ми не можемо не оголосити їх «хворобливими», особливо ті з них, в яких сексуальний потяг проявляється в дивних діях, направлених на подолання опору (сором, відраза, жах, біль, облизування калу, ґвалтування трупів). Але і в цих випадках не можна впевнено стверджувати, що злочинцями завжди виявляються особи з патологічними захворюваннями або душевнохворі. Слід зазначити, що особи, які в звичайних ситуаціях поводяться як нормальні, тільки в сексуальному житті під впливом найбільш нестримного з усіх потягів, проявляють себе як хворі. Навпаки, за явною ненормальністю в інших життєвих ситуаціях зазвичай завжди стоїть і ненормальна сексуальна поведінка.

У більшості випадків ми можемо виявити хворобливий характер перверсій не в значенні нової сексуальної мети, а в ставленні до норми: якщо перверсія постає не поряд з нормальним (сексуальною метою і об’єктом), коли сприятливі умови сприяють, а несприятливі перешкоджають нормальному, а за будь-яких умов витісняє і замінює нормальне; ми вбачаємо, отже, у винятковості і фіксації перверсій найбільше підстав для того, щоб розглядати її як хворобливий симптом.

Участь психіки в перверсіях

Можливо, саме в найогидніших збоченнях варто визнати найбільшу участь психіки в перетворенні сексуального потягу. Тут виконана певна душевна робота, яку не можна не оцінити, в сенсі ідеалізації потягу, незважаючи на його огидний прояв. Всемогутність любові, можливо, ніде не проявляється так сильно, як в цих її помилках. Найвище і найнижче всюди найтіснішим чином пов’язані в сексуальності («…від неба через світ в пекло»).

Два висновки

При вивченні перверсії ми дійшли думки, що сексуальному потягу доводиться боротися з такими душевними силами, як опір, витіснення, серед яких передусім виділяють сором й огиду. Можемо припустити, що ці сили беруть участь в тому, щоб стримати потяг в межах, які вважаються нормальними; і якщо вони розвинулися в індивідуумі раніше, ніж сексуальний потяг досяг повної своєї сили, то, ймовірно, вони й дали певний напрям його розвитку.[21]

Далі зауважимо, що деякі з досліджених перверсій стають зрозумілими тільки за збігу певних мотивів. Якщо ж потрібна їх класифікація, то вони повинні бути складними за своєю природою. Це наводить нас на думку, що і сам сексуальний потяг може складатися з компонентів, які знову відокремлюються від нього у вигляді перверсії. Клінічний досвід, таким чином, звертає нашу увагу на з’єднання (Verschmelzungen), які втратили свій вираз в одноманітності нормальної поведінки.[22]

Психоаналіз

Важливим доповненням до розуміння сексуального потягу в осіб, принаймні, дуже близьких до нормальних, слід назвати проведення клінічного психоаналізу. Щоб отримати ґрунтовні і точні відомості про статеве життя так званих психоневротиків (істерії, неврозі нав’язливості, неправильно названому неврастенію, безсумнівно, dementia praecox, параної), їх необхідно піддати психоаналітичному дослідженню, в основу якого покладено винайдений І. Брейєром (J. Breuer) і мною в 1893 р метод лікування, названий тоді «катартичним».

Маю попередити, що ці психоневрози, про що свідчить мій досвід, є результатом дії сил сексуальних потягів. Я впевнений, що енергія сексуального потягу не тільки додає сили, які підживлюють хворобливі явища (симптоми), але що ці потяги — єдине постійне і найважливіше джерело неврозу, отже сексуальне життя означених осіб проявляється виключно, або переважно, або тільки частково в цих симптомах. Симптоми є, як я вже говорив, сексуальним втіленням хворих. Доказом цьому твердженню служить збільшення кількості протягом двадцяти п’яти років психоаналізів істеричних та інших неврозів, результати яких мною докладно викладено.[23]

Психоаналіз усуває симптоми истериків, виходячи з припущення, що ці симптоми є замісниками — нібито транскрипцією низки афективних душевних процесів, бажань, прагнень, яким, завдяки особливому психічному процесу (витіснення), перекрито доступ до викорінення шляхом свідомої психічної діяльності. Саме ці утримані в несвідомому стані думки прагнуть знайти вираз, відповідний до їх афективної сили, вихід (Abfuhr), і при істерії знаходять його в процесі конверсії в соматичних феноменах, тобто істеричних симптомах. При правильному, проведеному за допомогою особливої техніки, зворотному перетворенні симптомів, афективні уявлення, що стали свідомими, дають можливість здобути найточніші відомості про природу і походження цих психічних утворень, раніше безсвідомих.

Результати психоаналізу

Таким чином, ми з’ясували, що симптоми являють собою замісники прагнень, які беруть свою силу з джерел сексуального потягу. Це підтверджують відомі нам факти про характер тих, кого взяли в даному випадку в якості зразка всіх психоневротиків й істериків, їх захворювання й причини цих захворювань. В істеричному характері спостерігається деяка частка сексуального витіснення, що виходить за межі нормального, підвищення опору сексуальному потягу, відоме нам як сором, відраза, мораль. Це свого роду інстинктивна втеча від нав’язливої присутності сексуальної проблеми, що є в яскраво виражених випадках наслідком повного сексуального невігластва, яке збереглося аж до досягнення віку статевої зрілості.

Ця суттєва, характерна для істерії риса часто прихована для простого спостереження завдяки існуванню іншого конституціонального фактора істерії — надмірно розвиненого сексуального потягу; але психологічний аналіз дозволяє щоразу виявити його і вирішити суперечливу загадковість істерії констатуванням протилежної пари: занадто сильної сексуальної потреби і заперечення сексуального, яке надто далеко зайшло.

Привід до захворювання настає для схильної до істерії особи, коли внаслідок власного дозрівання або зовнішніх життєвих умов вона стикається з реальною сексуальною вимогою. У конфлікті між вимогою потягу і протидією заперечення сексуальності знаходиться один вихід — хвороба, яка не усуває конфлікт, а намагається ухилитися від його вирішення шляхом перетворення лібідозного прагнення в симптом. Якщо істерична людина, наприклад, чоловік, захворює від банального емоційного переживання, від конфлікту, в центрі якого не знаходиться сексуальний інтерес, то таке виключення — лише вдаване. Психоаналіз в таких випадках завжди може довести, що саме сексуальний компонент конфлікту створює передумови захворювання, позбавляючи душевні процеси можливості нормального протікання.

Невроз і перверсія

Значна частина зауваг проти такої моєї тези пояснюється тим, що багато хто змішує сексуальність, з якої я виводжу психоневротичні симптоми, з нормальним сексуальним потягом. Але психоаналіз вчить ще більшого. Він показує, що симптоми жодним чином не утворюються за рахунок так званого нормального сексуального потягу (принаймні не винятково або переважно), а являють собою конвертований вираз потягів, які отримали б назву первертованих (збочених в широкому сенсі), якби їх можна було проявити без відволікання від свідомості безпосередньо в уявних намірах і вчинках. Симптоми, таким чином, утворюються частково за рахунок ненормальної сексуальності: невроз є, так би мовити, негативом перверсії.[24]

У сексуальному потягу психоневротиків можна віднайти всі ті відхилення, які ми вивчили, як зміну нормального сексуального життя та як вираз хворобливого.

А. У всіх невротиків (без виключення) в безсвідомому душевному житті є тяжіння до інверсії, фіксація лібідо на особах своєї статі. Повністю неможливо з’ясувати вплив цього фактора на утворення картини хвороби, не вдаючись у розлогі пояснення: але можу запевнити, що завжди є несвідома схильність до інверсії, і особливо велике значення має ця схильність при поясненні істерії у чоловіків.[25]

Б. У психоневротиків можна довести наявність у несвідомому різних схильностей до виходу за анатомічні межі. Вони утворюють симптоми факторів, серед яких ті, що особливо часто й інтенсивно покладають роль геніталій на слизову оболонку рота та заднього проходу.

В. Вийняткову роль між симптомоутворюючими факторами при психоневрозах відіграють особисті схильності, які проявляються здебільшого у вигляді протилежних пар (Partielltriebe), як носії нових сексуальних цілей, таких як манія підглядання, ексгібіціонізм, а також активно і пасивно виражена схильність до жорстокості. Участь останніх необхідна для розуміння патологічного характеру цих симптомів, які здебільшого чинять вирішальний вплив на соціальну поведінку хворих. Через такий зв’язок жорстокості з лібідо відбувається перетворення кохання в ненависть, ніжних порухів душі у ворожі, що характерно для багатьох невротичних випадків і, очевидно, навіть для всієї параної.

Інтерес до цих висновків підвищується через встановлення наступних фактів.

1. Там, де в несвідомому знаходиться такий потяг, який здатний складати пару з протилежним, завжди вдається довести дію і цього протилежного. Кожна «активна» перверсія супроводжується, таким чином, її «пасивною» парою; хто в несвідомому ексгібіціоніст, той одночасно і любитель підглядати (вуайерист), хто страждає від наслідків витіснення садистських потягів, у того можуть з’явитися і симптоми з явними мазохістськими схильностями. Повна схожість з проявом «позитивних» перверсій заслуговує, безсумнівно, значної уваги, але в картині хвороби та чи інша з протилежних схильностей відіграє переважну роль.

2. У яскраво вираженому випадку неврозу рідко виявляється тільки один з цих перверсних потягів, зазвичай розвивається значна їх кількість зі слідами всіх наявних; але інтенсивність окремого потягу не залежить від розвитку інших. І в цьому відношенні вивчення «позитивних» перверсій відкриває нам точну їх протилежність.

Особисті потяги й ерогенні зони

Резюмуючи все, що нам дало дослідження позитивних і негативних перверсій, ми цілком природно приходимо до їх пояснення низкою «особистих потягів», які, однак, не є первинними, і можуть бути ще й далі розкладені. Під «потягом» ми розуміємо насамперед психічну репрезентацію постійного внутрішньосоматичного джерела роздратування, яке, на відміну від «роздратування», викликається окремими збуждениями, сприймається ззовні. Потяг, таким чином, є одним з понять, яке відмежовує душевне від тілесного. Найпростішим і очевидним припущенням про природу потягів було б те, що вони самі по собі не мають ніяких властивостей, а можуть сприйматися лише як мірило необхідної роботи духовного життя. Тільки співвідношення потягів з їх соматичними джерелами та їх цілями відрізняє їх одне від одного і наділяє специфічними властивостями. Джерелом потягу є процес збудження в якомусь органі, а найближча мета потягу — припинення подразнення цього органу.

Інша попередня гіпотеза у вченні про потяги, яку ми не можемо залишити без уваги, присвячена тому, що органи тіла дають двоїсті порушення, зумовлені відмінністю їх хімічної природи. Один тип цього збудження ми називаємо специфічно сексуальним, а відповідний орган — «ерогенною зоною», в якому зароджується частковий сексуальний потяг.[26]

У перверсіях, при яких надається сексуальне значення ротовій порожнині й анальному отвору, роль ерогенної зони цілком очевидна. Вона проявляється у всіх відносинах як частина статевого апарату.[27] При істерії ці частини тіла, як і тракти слизової оболонки, які з них виходять, стають місцем появи нових відчуттів і змін іннервації — навіть процесів, які можна порівняти з ерекцією, — як і геніталії при збудженні за нормальних статевих процесів.

Значення ерогенних зон як побічних апаратів і сурогатів геніталій найяскравіше з усіх психоневрозів проявляється при істерії; проте це не означає, що їм можна надавати менше значення при інших формах захворювання, вони тут тільки менш помітні, тому що при них (неврозі нав’язливості, параної) утворення симптомів відбувається в областях душевного апарату, що знаходяться трохи далі від центрів тілесних рухів. При неврозі нав’язливості вельми неймовірним стає значення імпульсів, які створюють нові сексуальні цілі і, як здається, не залежні від ерогенних зон. Все ж при насолоді від підглядання та ексгібіціонізму око стає ерогенною зоною; при компонентах болю і жорстокості сексуального потягу ту ж роль бере на себе шкіра, яка в певних місцях тіла диференціюється в органи відчуттів і модифікується в слизову оболонку як ерогенна зона.

Пояснення удаваного переважання викривленої сексуальності при психоневрозах

Вищевикладені міркування пролили, можливо, помилкове світло на сексуальність психоневротиків. Може здатися, що виходячи з вроджених особливостей психоневротики у своїй сексуальній поведінці швидко наближаються до збочених і такою ж мірою віддаляються від нормальних. Однак може бути, що конституціональна схильність цих хворих, окрім занадто сильного сексуального витіснення й надзвичайної сили сексуального потягу, містить в собі ще й неймовірну схильність до перверсії в найширшому сенсі слова. Проте дослідження легких випадків показує, що останнє припущення зовсім не обов’язкове і при оцінці хворобливих ефектів необхідно ігнорувати вплив одного з чинників. У більшості психоневротиків захворювання з’являється тільки після настання статевої зрілості під впливом вимог нормального статевого життя, проти чого, перш за все, і направлене витіснення. Захворювання може виникнути пізніше, коли лібідо отримує відмову в задоволенні нормальним шляхом. В обох випадках лібідо поводиться, як потік, головне русло якого загачене; воно заповнює колатеральні шляхи, що залишалися до того порожніми. Таким чином, і схильність, що видається такою сильною і у будь-якому випадку негативною, схильність психоневротиків до перверсії може бути обумовлена колатеральним протіканням, принаймні, це колатеральне протікання посилюється. Але безсумнівним є факт, що сексуальне витіснення як внутрішній фактор має бути поставлене в один ряд з іншими зовнішніми факторами, що, подібно до позбавлення волі, недоступності нормального сексуального об’єкта, небезпеки нормального статевого акту, викликають перверсії в індивідів, які в іншому випадку залишилися б нормальними.

В окремих випадках неврозів схильність до перверсії може мати різні причини: за першим разом вирішальною стає вроджена величина схильності до перверсії, а іншим разом — колатеральне посилення цієї схильності завдяки витісненню лібідо з нормальної сексуальної мети і сексуального об’єкта. Помилково було б створювати протиріччя там, де є відносини співпраці. Найчастіше невроз проявиться в тих випадках, коли в одному і тому ж сенсі діють спільно конституція і життєве переживання. Чітко виражена конституція зможе, мабуть, обійтися без підтримки з боку життєвих вражень, сильне життєве потрясіння призведе, швидше за все, до неврозу і з посередньою конституцією. Втім, ці погляди зберігають свою силу і в інших царинах рівною мірою як для етіологічного значення вродженого, так і випадково пережитого.

Якщо перевага надається припущенням, що особливо виражена схильність до перверсій все ж відноситься до особливостей психоневротичної конституції, то з’являється надія, що в залежності від вродженого домінування тієї чи іншої ерогенної зони, того чи іншого часткового потягу можна виявити велику різноманітність таких конституцій. Чи відповідає вродженій схильності до перверсій особливе ставлення до вибору певної форми захворювання — це, як і багато іншого в цій царині, ще не досліджено.

Посилання на інфантилізм сексуальності

Довівши, що збочені прагнення утворюють симптоми при психоневрозах, ми значно збільшили кількість людей, яких можна зарахувати до збочених. Справа не тільки в тому, що самі невротики являють досить численну групу, необхідно відзначити, що неврози у всіх своїх формах поступово стають однією зі складових здоров’я; адже міг же Мебіус, маючи вагому підставу, сказати: «Всі ми трохи істеричні». Таким чином, завдяки неймовірному поширенню перверсій ми змушені допустити, що і схильність до них повинна бути не рідкісною особливістю, а вважатися частиною нормальної конституції.

Питання, чи є перверсії наслідком вроджених умов або виникають завдяки випадковим переживанням, як думав про фетишизм Біне (Binet), є досить спірним. Тепер ми бачимо його рішення: в основі перверсій лежить щось вроджене, але щось таке, що є вродженим у всіх людей як нахил, який варіює своєю інтенсивністю і чекає, щоб його розбудили впливи життя. Йдеться про вроджене, дане в конституції коріння сексуального потягу, яке розвинулося в одних випадках до справжніх носіїв сексуальної діяльності (перверсій), а в інших випадках відчувало недостатнє придушення (витіснення), так що обхідним шляхом воно може як симптоми хвороби привернути до себе значну частину сексуальної енергії: між тим в найсприятливіших випадках, минаючи обидві крайності, завдяки впливу обмеження та іншої переробки, розвивається так зване нормальне сексуальне життя.

Однак ми також повинні розуміти, що передбачувану конституцію, яка має зачатки всіх перверсій, можна продемонструвати лише у дитини, хоча у неї усі потяги можуть виявлятися тільки з невеликою інтенсивністю. Але якщо, з огляду на це, ми схиляємося до думки про те, що невротики зберегли свою сексуальність в інфантильному стані або повернулися до неї, наш науковий інтерес має залучити сексуальне життя дитини, і з’являється необхідність простежити гру впливів, які панують в процесі розвитку дитячої сексуальності до її перетворення в перверсію, невроз або нормальне статеве життя.