автордың кітабын онлайн тегін оқу Град земний і Град небесний
Тамара Альохіна
Град земний і Град небесний
«Град земний і Град небесний» — це лірична повість про життя і творчість братів ван Ейків: старшого — Губерта, який відкрив секрет олійних фарб, і молодшого — Яна, обдарованого художника та емісара з особливих доручень при дворі герцога Філіпа Доброго.
Брати Жан, Поль і Ерман Лімбурґи (др. пол. XIV ст. — 1416 р.) — нідерландські живописці, автори мініатюр «Розкішного часослова герцога Беррійського» (1411-1416рр.).
Губерт ван Ейк (1380-1426рр.) — нідерландський художник, відкрив і удосконалив старовинний секрет олійних фарб; автор Гентського вівтаря (поч. 1422р.).
Ян ван Ейк (1390-1441рр.) — молодший брат Губерта. Завершив розпис Ґентського вівтаря після смерті старшого брата (1426-1432рр.); з 1425р. обіймав посаду придворного художника при дворі Філіпа Доброго, герцога Бургундського, а також був емісаром герцога з особливих доручень.
1
Розкішний часослов герцога Беррійського «Пори року». Квітень
Брати Лімбурґи
Ян піднявся на вершину пагорба і захоплено завмер. Замок дю Клейн на тлі синього липневого неба й поля стиглої пшениці; женці на полі, а неподалік селяни, які стрижуть овець; дорога, що вабить у далину — все це зачаровувало. Юнак дістав із сумки вуглину й папір і почав малювати. Коли малюнок був готовий, акуратно склав його в теку і заквапився до замку, адже сонце вже хилилося до обрію.
— Ти хто? — зупинив його біля воріт молодий стражник.
— Ян, живописець із Маасейка, — відповів художник.
— Із Нідерландів?
— Так.
— До кого прямуєш?
— Іду в майстерню братів Лімбурґів.
— То тебе запросили Лімбурґи?
— Так, точніше Ерман, старший із братів, — підтвердив Ян.
— У нас тут багато художників: із Парижа, з Німеччини, навіть з Італії, — похвалився стражник. — Кажуть, що його світлість герцоґ Беррійський щедро платить! Значить, ти теж прийшов заробити?
— І повчитися!
— Але ж ти сказав, що живописець? — здивувався стражник. — Нумо, доведи, що умієш малювати!
— Будь ласка, — Ян дістав із дорожнього мішка теку з малюнками, — дивися.
— Бачу, — мовив стражник, роздивляючись роботи, — це усе володіння нашого герцоґа!
— Красиві у вас тут місця, а замок просто диво!
— Так і є! — підтвердив стражник і додав: — Це усе Мелюзина!
— Мелюзина?
— Фея, — пояснив стражник, — яка допомогла своєму чоловікові Раймондину з роду Лузіньянів придбати ці землі, а тоді за одну ніч звела замок і міст!
— Але ж це казка! — усміхнувся Ян.
— А ось і не казка! — заперечив стражник. — Мелюзина жила тут і народила Раймондинові, предкові нашого герцоґа, вісьмох синів. Але одного разу, образившись на свого чоловіка, перетворилася на крилату змію й полетіла собі. Отак відтоді й літає вона над замком, оберігаючи його і увесь свій рід. У нас багато хто її бачив!
— Он воно що! — здивувався Ян. — Послухай…
— П’єр. Мене звуть П’єр, — відрекомендувався балакучий стражник.
— Знаєш, П’єре, я дуже втомився з дороги, мені б засвітла потрапити до Лімбурґів.
— Та ж вони мешкають зовсім поряд, — заспокоїв його П’єр. — Онде їхній будинок, третій праворуч.
— Дякую. То я можу йти? — запитав Ян.
— Гаразд, іди, — погодився П’єр і додав: — Щоправда, герцоґа в замку немає, і Ермана теж.
— А де ж вони?
— Його світлість об’їжджає свої володіння. А Ерман з ним, адже він — перший придворний живописець!
— Але ж його молодші брати вдома?
— Так, Жан і Поль тут, — підтвердив стражник.
— Спасибі тобі, П’єре! — подякував художник і пішов до вказаного будинку.
— Хай щастить, живописцю з Маасейка! — прокричав йому навздогін П’єр.
