Різдвяна казка

Казки

У цій збірці казок талановитих українських письменників на вас чекають дев’ять чарівних історій, які трапилися в ніч перед Різдвом. І ти, любий друже, теж маєш повірити у диво і, заплющивши очі, загадати найпотаємніше бажання. У кожного воно своє, але є й спільне бажання для всіх українців — наша перемога над ворогом, аби швидше в Україні запанував мир і наші захисники повернулися додому.

Крім того, ця книжка бере участь в благочинній акції: за її допомоги ми збираємо гроші для наших солдат, які зараз виборюють українську незалежність на сході України в зоні АТО. Так що щиро дякуємо усім, хто придбає її для своїх малюків!

Тимур Литовченко

Миколка й Різдвяна Зірка

(Різдвяна історія)

Мне звезда упала на ладошку…

Олександр Дольський, «Виконання бажань»

Був собі хлопчик Миколка. Не підліток, але й не те щоб маленький. Не високий, але й не надто низенький. Не худий і не товстенький… Просто звичайнісінький хлопчик — русявий чубчик, сірі оченята, рум’яні щічки.

Жив він хоча й не у столиці, та все ж у доволі великому місті, яке селом чи селищем ніхто б не назвав. Сім’я у нього була також звичайна, як на наш час: тато, мама і сам Миколка. Ні братика, ані сестрички. У віддаленому селі жила ще старенька бабуся, та у гості до неї Миколку дуже рідко возили. Отже, як люди кажуть: «Тато, мама і я — вся моя сім’я». І ніяких хатніх улюбленців: ні цуценяти, ані кошеняти, ні рибок, ні папужок — дорого це, та й навіщо?…

Миколчина сім’я у повному складі тулилися в обшарпаній однокімнатній квартирці. Проте так було лише до певного часу: роки чотири тому мама поїхала на заробітки в далеку Італію. Відтоді єдиним натяком на її існування для хлопчика стали гроші, які час від часу отримував тато. Як отримає оті «єврики» — сяде, бувало, за стіл, розкладе їх різнокольоровими купками і мовчки дивиться, мало не плаче. А потім відкорковує пляшку перцівки і п’є досуха. Й одразу засинає…

Батько зранку до вечора крутився на місцевому ринку, продаючи різний крам. Працював навіть у вихідні: субота й неділя для торгівлі «найспекотніші», господар магазинчика вимагав від найнятих продавців повної покори і не визнавав ніяких пом’якшуючих обставин! У такі напружені дні Миколка, який ходив вже до школи, навіть допомагав татові, а той лише сумно зауважував:

— Синку, синку… Може, справді вчитися зайве?! Поглянь, приміром, на мене: нащо було п’ять років на студентській лаві штани протирати, потім вченим працювати — щоб тепер на базарі торгувати?! А мама у нас — хатня робітниця за кордоном, овва, яке життя!..

Отак і «козакували» Миколка з татом удвох, без мами: веселого, звісно, мало. І тривало так, доки з хлопчиком не стався дивний випадок — саме у ніч напередодні Різдва, між іншим!..

Вертався тоді Миколка додому із зачуханого торговельного павільйончика, прикрашеною гордовитою вивіскою «Супер-Гіпер-Мегамаркет» і, враховуючи новорічний період — «дощиком» і гірляндою з різнокольорових лампочок. Батько знов весь день провів на ринку (різдвяний розпродаж!..), а ввечері виявилося, що в холодильнику порожньо! Завтра свято, магазини закриються… От і попросив сина за продуктами збігати. Що ж, Миколка — хлопчик слухняний, взяв та й побіг.

Вулиця порожня, снігом рипучим заметена, ніч темна, небо рясно зірками усіяно, посередині місяць молоденький. Краса, та й годі! Тільки людей не видно: всі по домівках сидять, до свята готуються. Тож Миколка не роздивлявся ні на велетенські снігові кучугури, ні на дерева, що стирчали з них, ані на бурульки, намерзлі на дахах будинків уздовж вулиці. Додому поспішав, до батька, пакет з продуктами щосили стискаючи.

Як раптом нічне повітря над його головою прорізала довжелезна змія сріблястого світла, і невдовзі один із снігових заметів спалахнув загадковим мерехтливим сяйвом. «Ух ти!!!» — зрадів Миколка. Мабуть, це хтось запускав святковий феєрверк, один заряд не догорів… Можна відшукати його, щоб потім вдома запалити замість бенгальських вогників — краса, та й годі!..

Та підбігши до сяючої кучугури й розгрібши сніг, замість недогарку хлопчик знайшов щось незрозуміле: невеличкий кришталик, наїжачений на всі боки двома десятками твердих гострих голочок! Малесенький «їжачок» сяяв настільки яскраво, що проганяв геть нічний морок — хоча водночас його світло було біле-біле… й якесь холодне.

— Ого! Цікаво, що це таке?… — сам себе спитав Миколка. І негайно довколишнє повітря забриніло, задзвеніло сотнею кришталевих дзвоників, і дивний звук склався у слова:

— Різдвяна Зірка я, Різдвяна Зірка… А тебе Миколкою звуть, якщо не помиляюсь?

— Різдвяна Зірка?! — здивувався хлопчик. Вмить пригадав усе, що чув від старших про подібні речі: що зорі у небі — то насправді величезні вогняні кулі, які ширяють далеко-далеко у холодних космічних глибинах… що Дід Мороз і Санта Клаус — це несправжні вигадки для малечі… що ялинку можна не прикрашати — дешевше на центральну площу міста сходити, та й потім у хаті на підлозі голок не буде… і що навіть кутю варити не обов’язково — бо це релігійні забобони…

Пригадав усе це Миколка, всміхнувся й мовив:

— Різдвяна Зірка, кажеш? Х-ха! Бачили ми такі зірки…

— Цікаво, чи багато Різдвяних Зірок ти бачив? — знов забриніло повітря. Миколка зніяковів і зізнався:

— Ну-у-у… Якщо чесно, то ти — перша!

— Перша і єдина, — уточнив «їжачок» і ображено спалахнув.

— Та ондо все небо!.. — повів Миколка рукою.

— Ні-ні, хлопчику, всі ті зорі є величезними вогняними кулями, які ширяють далеко-далеко у холодних космічних глибинах… Хіба тебе в школі не навчали цього?

— Та ні, не було ще у нас астрономії, — ще більше зніяковів Миколка.

— Не було, то буде, от тоді й дізнаєшся, — бринів собі «їжачок». — Але кажу тобі: я не звичайна зірка, а Різдвяна. Зрозумів?

— Нібито, — мовив Миколка. Хоча якщо чесно, то сказав це з ввічливості, вирішивши не сперечатися з «їжачком». Зрештою, Різдвяна Зірка? Хай так!..

Але!..

Але ж наскільки було відомо Миколці, Різдвяна Зірка не падає на землю, а палахкотить високо у небі! Коли спалахує, тоді й починається святвечір… Чому ж?…

— А чому ти впала сюди? — поцікавився хлопчик. «Їжачок» продзеленчав якось сумно:

— Я впала, бо не можу більше у небі світити… Заслабла вкрай, несила втриматись на небосхилі… Взяв би ти мене та й відніс кудись у тихе не велелюдне місце, а там побачимо. Зробиш?…

Здавалося, тільки того і чекав Миколка: витягнув з кишені чистого носовичка, загорнув у нього «їжачка», поклав у пакет з продуктами та й додому побіг мерщій. Справді, вдома не дуже велелюдно — лише він і тато! А на це Різдво у них буде ще й справжнісінька Різдвяна Зірка — он як!..

Та попри радісні очікування, тільки-но татко побачив кришталевого «їжачка», видобутого сином з носовичка, як підскочив на місці, позадкував і заволав не с