автордың кітабын онлайн тегін оқу А долі власної ніхто не знає
Тамара Курочкіна
А долі власної ніхто не знає
Люди приходять у цей світ для любові, але не завжди бувають щасливими, бо ніхто не знає власної долі. Минаючи нас, доля вершить свої справи. Кожна історія збірки — частина життя. Неповторність жіночих і чоловічих характерів,їхні долі,в яких переплітаються радісні та сумні епізоди, приємні і драматичні події, безвихідні,здавалось би, ситуації та обставини, що змушують змінювати життєві орієнтири.
Частина перша
I. ВОНА ШУКАЛА ІДЕАЛ
Випадкових зустрічей не буває. Кожна людина у нашому житті — це або випробування, або покарання, або подарунок долі.
ВИПРОБУВАННЯ
Ірина побачила його вперше на вечірці у своїх друзів. Костя вразив її не тільки зовнішністю- високим зростом, блискучим чорним волоссям і очима кольору гарячого шоколаду. Він грав на гітарі власні пісні, і сильний голос проймав душу дівчини. Закохалась відразу, хоч з його боку зацікавленості до своєї персони не відчула. Поставила собі мету: «Красунчик буде моїм!» Вона прагнула завоювати його увагу різними способами, аж поки добилась свого — він опинився у її ліжку. Так, була сильна пристрасть з його боку, одружились вони незабаром, бо мала з’явитися дитина. Костя вчинив шляхетно, повівши її до загсу і визнавши свого сина. Жінка вважала, що знайшла ідеального супутника.
Відомо, що шлюб тримається на коханні, духовному зв’язку і спільних інтересах чоловіка і дружини. А цього якраз і не було в їхньому союзі. Кості подобався активний відпочинок, і він постійно зникав з дому до друзів. Вона в цей час займалась дитиною, вела домашнє господарство, розгубивши своїх відданих подруг. Чоловікова робота була пов’язана з частими відрядженнями, а Ірина не любила кудись їздити, їй подобалось розмірений спокійний спосіб життя.
Жінки глибоко помиляються, коли сподіваються, що чоловіка можна перевиховати. Це майже неможливо, а нескінченні спроби змінити супутника життя будь-яким способом закінчуються чоловічим роздратуванням і бажанням припинити будь-які стосунки. Так сталося і з Іриною. Чим більше вона хотіла вплинути на Костю, тим гірше він поводився. Жінка не могла зрозуміти, чому виникали сварки на порожньому місці. З декретної відпустки на роботу Ірина не вийшла, стала домогосподаркою, вешталась по квартирі у вицвілому халаті, майже не дбаючи про свою зовнішність. Тому й не раз чула докори від чоловіка на свою адресу, а потім дізналась, що у нього з’явилась інша. Випробування зрадою їхній шлюб не витримав. Костя зібрав речі і пішов з дому, а вона залишилась, як то кажуть, біля розбитого корита.
Їхній син пішов до першого класу, а Ірина влаштувалась на роботу, бо аліментів було недостатньо для прожиття. Вечорами вона часто плакала, ховаючи сльози від дитини, страждала від неймовірного душевного болю, шкодуючи про те, що сталось. Трохи згодом заспокоїлась і вирішила: нічого ставити хрест на своєму жіночому щасті, їй тільки 30 років, вона молода, вродлива, заслуговує на кохання і обов’язково знайде ідеального чоловіка.
ПОКАРАННЯ
Незабаром Ірина познайомилась з Сергієм, який здався їй справжнім джентльменом і лицарем. Зі смаком вдягнений, впевнений у собі, він умів красиво говорити, дарував квіти і маленькі дрібнички, що радували жінку. Водив у кафе, пригощав шампанським, а сам не відмовлявся від чарки коньяку. Щоправда, був розлучений, квартиру залишив дружині і дочці, мешкав у гуртожитку. Коли жінка вперше привела Сергія у свій дім, син зустрів його насторожено, майже не розмовляв з гостем, байдуже прийняв подарунки. Коли той пішов, хлопчик сказав матері: «Поганий дядько. Не подобається мені».
Їй би прислухатися до малого, та Ірина, засліплена пристрастю, не відреагувала на синові зауваження. І коли Сергій запропонував одружитися, погодилась без роздумів. Весілля не влаштовували, просто пішли до загсу і отримали свідоцтво про шлюб. Спочатку все було добре, і закохана жінка літала, мов на крилах. Готувала улюблені страви, прала і прасувала сорочки, прагнула догодити. Сергій сприймав все як належне, але компліментами, як раніше, не балував, а згодом виявилось, що він небайдужий до спиртного. Щодня приходив з роботи напідпитку, за вечерею додавав ще. Ірина переховувала напівпорожні пляшки, які знаходила у кухонній шафі, на балконі, за диваном, у ванній кімнаті і навіть в туалеті.
— Ти — алкоголік! Так? Тобі треба лікуватися і негайно! — одного разу, втративши терпіння, вона поставила ультиматум чоловікові. — У нас буде дитина! А ти зовсім втратив розум …
Ірина була на межі істерики і нервового зриву. Син, що спостерігав за цією сценою, кинувся на вітчима з кулаками: «Не смій кривдити маму!»
Сергій миттю протверезів, кинувся заспокоювати дружину і пообіцяв кинути пити. Він тримався день, два, три, а потім знову набрався, мовчки пішов спати, почуваючи себе винним.
Стримувався від вживання алкоголю два тижні, і через це щось перемкнуло в його голові. Він став агресивним, не приховував напади несамовитої люті. В один з таких нападів вдарив дружину, вона впала, вдарилась животом об стіл і потрапила до лікарні. Ненароджену дитину врятувати не вдалося…
Цей випадок став сумним фіналом їхнього невдалого шлюбу. І хоч Сергій навколішки просив Ірину простити його, жінка, перебуваючи в депресії, не змогла вибачити його зухвалу поведінку і втрату дівчинки.
Він не відразу пішов з їхньої сім’ї, хоч розлучення, зважаючи на обставини, оформили швидко. Вимагав своєї частки житлової площі, на яку не мав права, ображав колишню дружину та її сина. Довелось звертатися до міліції і суду, щоб виселити його з квартири.
Через кілька років Ірина дізналась, що він помер: напився до нестями і замерз на лавочці у засніженому безлюдному парку.
ПОДАРУНОК ДОЛІ
У той рік, коли їй виповнилось сорок, син Олег закінчив школу і вступив до університету в іншому місті. Вона залишилась сама. Коханця не мала. Після розлучення з другим чоловіком у неї були два несерйозні романи з одруженими. Таємні зустрічі не приносили задоволення, навпаки, Ірина відчувала свою провину за те, що зваблює жонатих, які шукали втіхи за стінами власного дому. Хоча інколи ловила себе на думці: «А ідеалу я так не знайшла…»
Вона багато працювала, добре заробляла, матеріально допомагала єдиному синові, доволі часто відвідуючи його в обласному центрі.
Якось на вихідні вирушила з гостинцями до студента, який саме складав сесію. І треба ж було такому трапитися: на зупинці, коли вона виходила з маршрутки, її сумка несподівано тріснула, і продукти розсипалися на землю. На допомогу кинувся високий чоловік з портфелем, подав великий пакет. Разом вони швидко зібрали туди розкидані речі, і незнайомець запропонував донести вантаж до гуртожитку, що знаходився неподалік. Розгублена і зніяковіла Ірина погодилась. По дорозі познайомилися. Чоловіка звали Віталій, він був викладачем в університеті. На жінку справив добре враження — інтелігентний, врівноважений, з почуттям власної гідності. Провівши її до корпусу, ввічливо попрощався, попрохав дозволу подзвонити, взявши номер телефону.
Ірина швидко справилась зі справами у місті, поїхала додому. А думками поверталась до зустрічі з Віталієм. Вона нічого не знала про нього — чи має сім’ю, чим цікавиться і захоплюється. А ще чому саме він допоміг їй, хоча поруч було багато перехожих.
Він зателефонував того ж вечора і відверто зізнався, що звернув увагу на неї, бо сподобалась з першого погляду.
— Хочете вірте, хочете — ні, але так буває…з першого погляду, — переконував співрозмовницю. — У моєму житті були жінки, але такої, з якою би хотів бути завжди, не траплялося. Нам треба поговорити, призначайте час і місце зустрічі.
Але Ірина мовчала, не знаючи, що сказати у відповідь. Потім промовила:
— Поки що не готова продовжувати знайомство. На це є причини — не ображайтеся. Справа зовсім в іншому.
Віталія трохи розчарував такий поворот подій, однак погодився почекати її рішення.
Цілий тиждень Ірина не могла визначитися, боялась, що знову може наробити помилок. І все ж наважилась на другу зустріч, запросивши Віталія до себе в гості. Він розповів про те, що недавно поховав маму, батька немає вже давно, має улюблену роботу, ось тільки дружини не вибрав, хоч вже 45. А тепер зустрів її і пропонує пов’язати свої долі.
Говорила й вона йому про свої невдалі шлюби, про те, що мріє знайти ідеального чоловіка.
— Та це, мабуть, тільки в казках буває А ще у мене дорослий син, не знаю, як він поставиться до мого заміжжя.
…З того дня минуло десять років. Вони живуть разом, дякуючи долі за те, що подарувала їм взаємне кохання. Нещодавно у Олега народилась донечка, Ірина та Віталій стали бабусею і дідусем.
II. ТЯГАР МИНУЛОГО
Якщо зазирнути в колодязь власного минулого, може запаморочитися голова.
По дорозі додому ми зупинилися автомашиною на трасі. На узбіччі яскравіли живі квіти біля фотографії усміхненої дівчинки. Згорьована молода жінка у жалобному вбранні невідривно дивилась на дороге обличчя доньки.
Бабуся, яка торгувала яблуками, пояснила:
— Три дні, як поховали дитину. Перебігала дорогу, а тут машина. Не встиг шофер загальмувати. Мати тільки на ніч додому йде: то тут, то на кладовищі, біля доччиної могили. Таке горе…Не передати…
В пам’яті раптом зринула інша драматична життєва історія, розказана малознайомою супутницею в поїзді.
— Пригощайтесь, — простягнула жінці звабливі плоди «білого наливу».
А вона відмовилась:
— Мені до яблучного Спасу не можна їх куштувати. Таке правило існує, бо дитину втратила. Було це багато років тому — аварія на шосе, загинув синочок. І винних не знайшли. Крім цього, довелось ще чимало пережити…
Часу в нас було достатньо, а чужій людині легше розповідати про свої біди.
Катерина Іванівна виросла у благополучній родині. У неї були чудові батьки і найкраща у світі сестра Ірина. Коли після медучилища вона повернулась у рідне місто, у лікарні познайомилась з юнаком, що прийшов на прийом до травматолога, де Катя працювала медсестрою. Вони бачились кілька разів, а після свого одужання Олексій зустрів її біля поліклініки, напросився провести додому. Їхня взаємна симпатія була очевидна, і незабаром оголосили про заручини. По осені весілля справили, і оселились молодята в будинку, який придбали у сусідки біля батьків Каті.
Вони були закохані й щасливі у шлюбі. Їхні почуття зміцніли, коли народився Іванко.
Вийшла заміж і молодша сестричка, її обранцем став Саша — інженер, що прибув до міста за направленням після інституту. Оскільки власної квартири не мав, у прийми пішов. Та місця у великому домі Якименків всім вистачало, і тут завжди були раді гостям.
Минуло кілька років, Ваня вже першокласником став, а у Ірини та Олександра дітей не було. Зверталась жінка і до лікарів, і до цілителів та знахарів — ніщо не допомагало. Тихенько заздрила старшій сестрі — у неї он який син росте. А тут ще й біда сталась — від серцевого нападу помер батько, а через півроку і матір хвороба в могилу звела.
Сумуючи за рідними людьми, не знала Катя, що і її чекає страшне випробування. Загинув у розквіті літ чоловік в результаті нещасного випадку на виробництві. Жінка довго носила жалобу по своєму коханому Альоші, плакала ночами, ховаючи сльози від сина. Ніщо не могло розрадити вдову — ні улюблена робота, ні Іванкові успіхи у школі, ні підтримка друзів та сестри.
Тільки почала Катерина приходити до тями, як спіткало її нове лихо — Ваню збила машина, коли він катався на велосипеді. Винуватець втік, а хлопчика з розбитою головою, поламаними ногами доставили до лікарні. Після складної операції він знаходився у реанімаційному відділенні. Матір як медика туди пустили, але син був непритомний, і через добу помер через крововилив у мозок.
Поховавши Іванка, жінка перестала спати і їсти, змарніла, картала себе, що в той день відпустила сина з дому:
— Якби залишила — був би живий…
Ніхто не міг переконати Катю, що біда трапилась через трагічний збіг обставин, її вини в смерті дитини немає.
Її життя перетворилось на низку сірих буднів. Тільки робота рятувала від самотності та болю. Вона перейшла працювати у «швидку допомогу», брала нічні чергування, аби якось відволіктися від тривожних думок.
У сім’ї сестри теж було не все гаразд. Олександр дорікав дружині в безплідді, знаходив інші приводи для сварок і суперечок. Коли Ірина поскаржилась старшій сестрі, та майже не відреагувала на її проблеми, вона була зациклена на власних.
Минав час. Одного разу Катерина покликала на допомогу сестриного чоловіка — треба було розібратися з електрикою. Олександр знайшов причину поламки і швидко все відремонтував:
— Ти звертайся, якщо треба. Не чужі люди…
Він приходив ще кілька разів, коли жінка затіяла ремонт — підказати, який будівельний матеріал краще придбати, переставити меблі, полагодити огорожу.
Якось Ірина поїхала у відрядження, попросила сестру:
— Щоб мій не голодував, звариш йому борщ кілька разів. Мене ж цілий місяць не буде. А суп та кашу він сам зуміє приготувати.
Катя погодилась допомогти, погукала на обід у суботу. Крім борщу, ще й вареники та салат на стіл виставила, пиріжків напекла.
Олександр був у захваті:
— Оце хазяєчка — вищий клас!
Бачились потім часто — жінка передавала йому в каструлях різні страви, їй сподобалось дбати по нього, чути вдячні слова і компліменти, від яких вже відвикла.
Вона навіть зняла чорну хустку, пожвавішала, помолодшала. Хоча ще молода—35 незабаром виповниться.
У свій день народження запросила у гості Олександра. Випили шампанського, гомоніли на різні теми. Він сидів поруч, і раптом Катя зрозуміла, як їй не вистачає сильного чоловічого плеча. Відчув і Саша зміну в її настрої, поцілував іменинницю в щоку, а потім обох накрило хвилею пристрасті. Вони провели разом ніч, а вранці жінка схаменулась:
— Боже, що ми наробили! Так соромно!
Коли через кілька днів повернулась з відрядження Ірина, хитро запитала у чоловіка:
— Ти тут без мене коханку не завів?
Олександр знітився:
— Таке вигадала…
Після тієї ночі Катя не знаходила собі місця. Сестра подякувала їй за турботу про чоловіка, а вона, не дивлячись у вічі, відказала:
— Мені не важко.
Вона страждала від скоєного, а ще більше збентежилась, коли зрозуміла, що вагітна:
— Я бути далі — зізнатися сестрі, зробити аборт чи залишити дитину? Гріх на мені великий.
І все-таки вирішила народжувати, незважаючи на плітки та пересуди. А коли на світ з’явилась донечка, всі здогадались, хто її батько.
Сестра прибігла до неї, вигукуючи прокляття і погрози. Олександр умовляв зійтися, та вона відмовилась, і він поїхав з міста, залишивши велику суму грошей для дитини.
— Ось така сімейна драма у нас була, — моя супутниця Катерина Іванівна зітхнула і продовжила:
— З Іриною не спілкувалися дуже довго, хоч жили по сусідству. Олександр так і не одружився, з дочкою підтримує зв’язок. Людочка виросла, вийшла заміж, має двох діточок. Оце до неї їду. Тільки тепер сестра простила мене і теж вважає Дашу і Костю своїми онуками.
Тільки тягар минулого не викреслиш з серця.
III. ЗАРУЧНИЦЯ ОБСТАВИН
Людське серце не мертвіє,не кам’яніє, а живе, страждає,перемагає біль, щоб знову кохати і страждати..
Вона не вважала себе красунею, але її зеленаві очі приваблювали таємничим блиском чоловіків. Від залицяльників відбою не було. Та їй ні з ким не було цікаво. Раптом у 19 років Тетяна зустрілась з другом дитинства Анатолієм. Вони були повною протилежністю один одному. Ось саме це — плюс і мінус! Закипіли пристрасті… А через три місяці, у теплому вересні, зіграли гамірливе весілля. Гарна пара — захоплено говорили гості. Тендітна струнка, з сонячною посмішкою наречена у білосніжній сукні та її обранець — високий, впевнений у собі. Їх вінчали у церкві, і цей обряд Таня згадує як найсвітліший момент свого життя. Вона була такою щасливою…
Кохання засліпило дівчину, позбавило здатності тверезо мислити. Потім вона аналізуватиме минуле, визнаватиме свої помилки. Бачила, як біля ЗАГСу її Толик розгублено дивився на іншу дівчину у весільному вбранні, як виявилось, свою колишню наречену, що проводжала його в армію та не дочекалась. Однак прагнула не звертати уваги на чужі оцінюючі погляди.
У цей же урочистий день, вже під вечір, Толя взяв її під руку, запросив прогулятися подалі від гостей. Йшли мовчки, несподівано чоловік різко повернув дружину до себе і дав ляпаса. Таня не могла й слова вимовити, а він роздратовано сказав: «Тепер ти — моя власність. Маю штамп у паспорті і право розпоряджатися тобою так, як захочу!»
Тоді вона, ковтаючи сльози, вибачила незаслужену образу, бо була впевнена, що зможе вилікувати коханням і змінити його на краще. Та не знала, що чекає її попереду.
Таня не чула, як свекруха за весільним столом сердито шипіла: «Я свого доб’юся. Ця у мене поплаче. Вона зайняла чуже місце».
Чоловікова мати була незадоволена вибором сина. Тому й влаштовувала його побачення з тією, яку бажала б мати гідною невісткою. Леся часто бувала у їхньому домі раніше, ще коли обоє вчились у школі. Потім їздила з батьками Толі і за їхній рахунок до місця служби солдата. Обіцяла вірно чекати, та коли юнак повернувся додому, вона була вагітною від його друга, за якого збиралась заміж.
Толик у свій час обожнював Лесю, і про це, підігрітий спиртним, не криючись, відверто, з подробицями розповідав дружині. Мовляв, ми ще у випускному класі кохалися, святкуючи Новий рік. Випивали, палили, а потім займались груповим сексом на килимі в одній кімнаті. Таня стримувала огиду, слухаючи його цинічні зізнання. І знову прощала, вважаючи його вчинки помилками, які можна виправити.
Толя дуже хотів дитину, зрадів, коли через кілька місяців після весілля дружина повідомила про свою вагітність. Почувала вона себе не дуже добре, та ніколи нікому не скаржилась — терпіла з усіх сил. Донечка стала для неї найріднішою істотою на світі.
На радощах з приводу народження Катрусі чоловік напився, прийшов до пологового будинку, кричав біля вікна про палку безмежну любов. І піднімав за здоров’я мами та дочки напівпорожню пляшку з горілкою.
Змучена пологами, Таня тоді зовсім не відчула тривоги, і жіноче серце нічого не віщувало. Навіть не здогадувалась, що оковита вже стала для чоловіка головним змістом життя.
У домі матері Тані вони пожили небагато, зять почав поводитись зухвало, зневажливо ставився до тещі. Вирішили переїхати до його батьків. Там довго не затримались: мала дитина була нес
...
