автордың кітабын онлайн тегін оқу  Кіт із капустою

Володимир Ткаченко

Замість кіножурналу

У сирому нетинькованому покої нового будинку на околиці Варшави Стара Мілосна вечеряли люди. П’ятеро з них були поляки-будівельники. Вони вже наситилися м’ясними консервами й тепер пили «Житню» горілку, курили та про щось сперечалися. Разом із ними, за імпровізованим столом із нетесаних соснових дошок, теж попихкуючи дешевою «Екстра моцною», сидів автор цієї пригоди, з якою ви познайомитесь відразу після того, як прочитаєте передмову. Сивий сантехнік, або по-їхньому – гідровулік, Ґжишек, розмахуючи кістлявими руками, доводив якусь незаперечну істину й час від часу пускав зайчики своїми крутобокими окулярами на остарбайтера, тобто на мене:

– То є така правда, Володя! – розвертав він долоні догури, підносячи мені ту правду.

І я кивав йому у відповідь, бо жодного слова, окрім «курва», второпати не міг, а на самій «курві», проше пана, далеко не заїдеш. Мене це відверто дратувало, бо вирушаючи на заробітки до Польщі, я був упевнений, що зможу без проблем спілкуватися, але пшекання підпитих будівельників переточило мою впевненість, як миша кужіль.

Через кілька днів я опанував з десяток польських слів і міг виконувати роботу, яку мені доручали в бригаді. Постійне спілкування з поляками, радіо, газети, журнали та полеміка на тему правди життя з мудрим Ґжишеком відкрили мені красу польської мови. Поляки зберегли її цноту, не впустивши до лона чужоземне сім’я, як це трапилось із українською незахищеною мовою. «Дриль – вертарка, домкрат – подноснік, бульдозер – копарка», – порівнював я і щиро заздрив полякам. Але удосконалитись так, щоб вільно писати, мені не довелося, бо не курси мовні я проходив, а щоденно

 

вирішував проблему: як більше заробити грошей. Тому діалоги у цій історії саме такі, як їх сприймав би пересічний українець. Навіть чистокровні поляки тут говорять зрозумілими для українця словами. І коли мені заявляють, що я не знаю польської мови, я не заперечую. Що було б, якби я її знав? Хто б тут що зрозумів?

 

НАТУРА. ПОЛЬЩА. ПЕРЕДМІСТЯ ВАРШАВИ. СКЛАД БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ

 

Навантажувач піднімає палету тротуарної плитки, ставить на

жовтогарячий автомобіль напіввантажного типу. АНДЖЕЙ, чоловік невисокого зросту віком до сорока років, не кваплячись, по-господарському, контролює правильність дій навантажувача. Двоє українців, ТАРАС і МИКОЛА закріплюють вантаж спеціальними пасками, закривають борти автомобіля. Анджей сідає за кермо, а українці – на місця для вантажників, з тилу від водія. (Автомобіль з подвійною кабіною).

 

НАТУРА. ПОЛЬЩА. ПЕРЕДМІСТЯ ВАРШАВИ. ПОБЛИЗУ МІСТЕЧКА ЗОБКИ

 

Вечірні сутінки, мрячить дощ. Дорогою рухається жовтогарячий автомобіль. Обабіч – сосновий ліс, попереду – будови міста.

 

ІНТЕР’ЄР. САЛОН АВТОМОБІЛЯ

 

Анджей, одягнутий у спецівку, типову для авторемонтних закладів, спокійно керує автом.

Микола, стрункий, високий, віком до тридцяти років, нахилився вперед, щоб зручніше було розмовляти з Анджеєм.

Тарас, кремезний, середнього зросту, такого ж віку, як і Микола, відкинувся назад за спиною у Анджея, даючи змогу розпрямитися суглобам. Дрімає.

 

АНДЖЕЙ

Ну, то що, Колька, юж додому?

 

МИКОЛА

Іще два дні. Ось ходнічки коло халупи закінчимо, і…

 

АНДЖЕЙ

Але скільки часу дома не були?

 

МИКОЛА

Два з половиною місяці.

Анджей, посміхаючись, киває головою. АНДЖЕЙ

Не боїшся, що до жінки сусід утрапить?

 

МИКОЛА

Ні! Усі сусіди на заробітках. Дома баб’яче царство.

 

АНДЖЕЙ

Але, курва, два з половиною місяці! В яях засмердиться!… Тарас прокашлявся.

ТАРАС

А ти пильнуй ліпше свою Анку, а то ми на твоєму подвір’ї працюємо!…

 

Усі сміються. Анджей повертає голову до пасажирів і свариться на Тараса пальцем.

 

НАТ. ДОРОГА

 

Назустріч рухається суцільний потік машин. З ряду зустрічного транспорту несподівано вирулює для обгону автомобіль. Він вмикає дальнє світло й засліплює. Анджей викручує кермо праворуч, рятуючись від зіткнення, але зазнає дотичного удару. Автомобіль Анджея після кількох заносів злітає з дороги й врізається в сосну.

Палета на кузові сунеться вперед, рветься пасок і вона врізається в стінку кабіни.

 

ІНТ. САЛОН АВТОМОБІЛЯ

 

На кермі спрацьовує подушка безпеки, притискає Анджейя до спинки сидіння. Тарас падає на нього, а Микола зазнає удару палетою, що ум’яла стінку кабіни.

 

НАТ. ЛІС

 

З автомобіля вибирається Тарас, витирає долонею кров з обличчя.

Анджей вивільняється від подушки, вилазить. Микола пробує вивільнитись, але це йому не вдається.

 

ТАРАС

Ти як? Вилазь.

Тарас і Анджей допомагають Миколі вилізти з автомобіля. МИКОЛА

стримуючи стогони

Ой, щось у спині…

 

Анджей скидає куртку спецівки, стелить на траву. Разом з Тарасом обережно кладуть Миколу.

Анджей дістає стільниковий телефон, натискає на кнопки, але той не працює. Анджей з досадою кидає його на сидіння.

 

НАТ. ДОРОГА

 

На узбіччі зупиняються кілька автомобілів.

З вікон виглядають люди. До потерпілих біжать ЮНАК і дівчина. НАТ. ЛІС

ЮНАК

Що сталося?

 

АНДЖЕЙ

Панове! Чоловік ушкоджений. Чи маєш телефон комірковий? Юнак подає Анджею телефон.

НАТ. ДОРОГА

 

Дорогою мчить швидка допомога. Звучить сирена. НАТ. ЛІС

Миколу несуть на ношах. Поруч іде Тарас, витирає обличчя, шмаркає і плює кров’ю.

 

ТАРАС

Головне, що мозги не повилітали!

 

МИКОЛА

Та, мозги наче на місці, у спині щось хруснуло, болить!

 

ТАРАС

 

Ну, болить – переболить, заживе!

 

ІНТ. БУДИНОК АНДЖЕЯ, КУХНЯ. НІЧ

 

Кухня обставлена гарними меблями. Чисто прибрано. За столом сидять Тарас, Анджей і дружина його АННА, п’ють каву. Анна контрастує Анджею своєю худорлявістю та жвавістю.