автордың кітабын онлайн тегін оқу ЛІЛЮЛІ
Микола Хвильовий
«ЛІЛЮЛІ»
«ЛІЛЮЛІ» Миколи Хвильового — психологічна новела, в якій автор порушує проблему знецінення моральних чеснот у новій епосі***. Головні герої твору — люди, для яких у любовних стосунках важливі лише зовнішність і тіло, а цнотливість стає предметом глузування для них. Найвідомішими творами автора є новели «Я (Романтика)», «Кіт у чоботях», «Арабески», «Мати», «Редактор Карк», «Свиня», «Ревізор», «Повість про санаторійну зону», незакінчений роман «Вальдшнепи». Микола Хвильовий (справжнє ім’я Микола Фітільов) — талановитий український письменник, майстер психологічної новели з елементами романтизму та імпресіонізму.
Павлові Тичині
І
Вилітає експрес і курить.
Тоді в калейдоскопі:
— жита, степи, гони й північний туман із осінньої магістралі. Провалюються темні горизонти, оселі, байраки, глухі нетрі. Виростають фабричні поселки, содові заводи, шахти, домни. Експрес перелітає яри, могили, похмурі перевали, і чути далекий надзвичайний гул.
…А за Тайгайським мостом, де починається робітничий поселок: реальні результати капебеу.
То заводський квартал, що вже не мовчить — вийшов із німого мертвого кола й шпурляє в блакитні межі крицевий і грізний клекіт.
Це знає город.
…А вранці, ввечорі, вночі в завданий час довго й спроволока гудить заводський гудок. — В центрі города гудка не чути.
— …А що під Тайгайським мостом?
Там теж гудки: то паровики — і в степ, і на станцію. То за кар'єрами пронизливо «кукушка» — кар'єри далі, за кілька гін.
Товариш Огре живе за мостом:
справа, недалеко, коли з города. Він татарського, казанського походження. Татарського мало: смуглявість, матовість, тьмяність, от. З ним живе двоє. Так що газетна сучасність. Прекрасна газетна сучасність, як запах на клумбі: тютюн. Тоді ранкова зоря надіне нові сап'янці й тихо, нечутно рипить по траві. Тоді каже горбун Альоша:
— Ізмайле, ти чудак.
Товариш Орге мило всміхається:
— Чому чудак?
І справді, чому чудак?.. А у вікно ллється блакить, а десь кричать паровики. — Горбун теж усміхається.
…І прийшла ще Маруся, і тому, що вона якась екзальтована дівчина[1], думайте: каесему.
Так. Верещить:
— Бачила барахло минулого: академтеатр.
Точка… Айда, хлопці, на суботник. Це ж чудовий пережиток каламбурного часу… Чуєте?.. А ти, Альошко, живо в райком!.. Що?
І розказує: політперевірка, готовляться. Ха-ха! — Горбун узяв партквиток.
…А Льоля подивилась на Марусю й подумала: «Боже мій, хоч би скоріш вечір, хоч би не провалити пародії на «Лілюлі».
Так що сьогодні дебют: пародія на «Лілюлі». І Льоля надзвичайно наелектризована.
…А це в даль майбутніх віків:
— Зима в п'ятім році нової ери була хора, бо довго не було снігу, а була чвиря. Потім випав сріблястий сніжок, але задмухав південний з Озівського моря вітер, і сніжок — сріблястий — розтанув. Зимою були калюжі, і туберкульозний город
