автордың кітабын онлайн тегін оқу  Хазяїн

Iван Карпенко-Карий

ДІЄВІ ЛЮДЕ

Терентій Гаврилович Пузир — хазяїн, мільйонер.

Марія Івановна — його жінка.

Соня — їх дочка.

Феноген — права рука хазяїна.

Маюфес — фактор.

Павлина — кравчиха з города.

Зеленський, Ліхтаренко — економи.

Куртц — шахмейстер.

Петро Петрович Золотницький — родовитий багатий пан.

Калинович — учитель гімназії.

Зозуля — помічник Ліхтаренків.

Лікар.

Харитон розсильний.

Петро.

Дем'ян.

Дівчина.

Юрба робітників.

Кабінет.

Феноген (входить з бокових дверей з халатом в руках. Говоре в другі двері). Петруша! Скажи хазяйці, що халат у мене…

З середніх дверей виходе Маюфес. А, це ви, Григорій Моисеевич? Заходьте!

Феноген і Маюфес.

Маюфес . Доброго здоров'я, Феноген Петрович!

Феноген . Здоровенькі були. Що це ви нас відцурались? Давненько я вас не бачив.

Маюфес . Діла, діла, діла!

Феноген . Загрібаєте грошики!

Маюфес . Ет, поки заробиш грош, підошви побйош!

Феноген . Ну, не гнівіть бога! Домик чудовий купили!

Маюфес . За стілько літ — другії купили не домики, а палати!

Феноген . Мало чого… Е-хе-хе!.. От гляньте! Маюфес. Халат, ну?

Феноген . Халат міліонера! Бачите, як багатіють. Ще отакий є кожух, аж торохтить! Нового купувать не хоче, а від цього халата і від кожуха, повірите, смердить! Он як люде багатіють: учіться!

Маюфес . Ето што-нібудь особенного!..

Феноген . Ну й оказія ж нам була через цей кожух. Подумайте: швейцар не пускав Терентія Гавриловича у земський банк!

Маюфес . Ну, не пускав, а як пізнав, зараз пустив… Терентія Гавриловича і в рогожі пізнають!

Феноген . А так… Слухайте, Григорій Моисеевич, чи нема у вас на прикметі земельки?

Маюфес . Для вас?

Феноген . Еге. Постарів, треба на свій хліб.

Маюфес . Пора, пора самому хазяїном буть, хоч вам і тут добре.

Феноген . Гріх скаржитись! Та тільки то моя біда, що перше я купував, продавав і мав добрі куртажі, варт було побиватись; а тепер держить при собі. Коли-не-коли перепаде свіжа копійка! Так пошукайте для мене десятин п'ятсот.

Маюфес . Кругленький шматочок! Постараюсь. А тепер проведіть мене до Терентія Гавриловича.

Феноген . Ходім! Тілько шукайте землю поближче до вокзала…

Маюфес . Што-нібудь особенного…

Зеленський (з дверей). Феноген Петрович, можна?

Феноген . Заходьте, я зараз! (Вийшов з Маюфєсом.)

Зеленський, а потім Феноген.

Зеленський . От і шапкуй перед хлопом! Не можна інакше: силу має, а може, сам і нацьковує, аби зірвать, — треба загодить!

Входе Феноген.

Феноген . А що скажете? Кажіть скоріще, бо незабаром сюди хазяйка вийдуть.

Зеленський . Терентій Гаврилович гнів на мене має, і я боюсь, щоб мене не перевели в Чагарник на місто Ліхтаренка; а там менше жалування, у мене сім'я… замовте словечко… (Виймає громі.)

Феноген . Та що ж я можу… Знаєте, який наш хазяїн, часом щоб не подумав, що ви мене підкупили, у нього честь — перше всього!

Зеленський . Дурно ніхто нічого не робе: ви для мене, я для вас. (Дає гроші.) Замовте добре словечко, ви найближчий до хазяїна чоловік.

Феноген . Та я попробую… Тілько хто його знає, як… (Бере гроші.) Це ви мені позичаєте… А якщо нічого корисного не вийде — я віддам.

Зеленський . Ваше слово все переборе. Нехай і в Чагарник переводять, та хоч би жалування не поменшили… Я крадькома сюди, а тепер в контору. (Вийшов.)

Феноген (сам, лічить гроші). Двадцять п'ять! Якби не давали, то я б і не брав. А коли дають — бери! і сам хазяїн наш всіх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть — тягни! Так він робив і так робить від юних літ, а тепер має міліони! Чом же мені не тягнуть, щоб і самому стать хазяїном. Та я й не тягну-дають. Тут і гріха немає!..

Голос Пузиря : «Феноген, давай халат». (У двері.) Ще не зашили, зараз принесу.