автордың кітабын онлайн тегін оқу Остання справа Холмса
Артур Конан Дойл
Остання справа Холмса
Також є одним із 12 найкращих творів А. Конан-Дойля про геніального детектива Шерлока Холмса.
1891 рік. Шерлок Холмс натрапляє на слід таємничої міжнародної кримінальної організації, якою керує «Наполеон злочинного світу» — професор Моріарті. Холмс уперто і вигадливо веде справу до викриття злочинного синдикату. Проте, детектив розуміє, що ця справа може стати його останнім розслідуванням. Фінальним актом «Останньої справи» є двобій Холмса і Моріарті біля Рейхенбахського водоспаду у Швейцарії.
Переклад Миколи Дмитренка.
З важким серцем берусь я за перо, щоб написати ці останні рядки про незвичайні таланти, що ними було обдаровано мого друга Шерлока Холмса. В недоладній і – я глибоко це відчуваю – вкрай недосконалій формі намагався я розповісти про ті дивовижні пригоди, яких зазнав у його товаристві, починаючи від випадку, що вперше звів нас разом – я описав його в «Етюді у багряних тонах», – і кінчаючи часом, коли Холмс утрутився в справу, що я назвав її «Морський договір»; це втручання, безперечно, запобігло неабияким міжнародним ускладненням. Я мав намір зупинитись на цьому і не згадувати й словом про подію, яка залишила в моєму житті таку порожнечу, що навіть два роки, котрі минули після неї, нічим не змогли її заповнити. Проте опубліковані недавно листи полковника Джеймса Моріарті, де він захищає свого брата, змусили мене взятись за перо, і тепер мені лишається єдине: розповісти все так, як було насправді. Бо тільки я знаю всю правду, і я радий, що настав час, коли приховувати її немає причин.
Наскільки мені відомо, в газетах про ту справу опублікували всього три повідомлення: замітку в «Журналь де Женев»[1] 6 травня 1891 року, телеграфне повідомлення агентства Рейтер[2] 7 травня 1891 року і нарешті листи, про які я тут згадав. Перший і другий з цих листів до краю скорочено, а останній, як зараз я доведу, абсолютно перекручує факти. Отже, я просто вважаю за свій обов’язок розповісти, що насправді трапилось між професором Моріарті та містером Шерлоком Холмсом.
Читачі, напевне, пам’ятають, що після мого одруження і в зв’язку з тим, що я розпочав приватну практику, мої тісні взаємини з Холмсом дещо змінилися. Він ще навідував мене, коли йому був потрібний помічник у його розслідуваннях, але траплялося це дедалі рідше, і в 1890 році я написав тільки три звіти про його пригоди.
Взимку того року і ранньої весни 1891 газети писали, що французький уряд залучив Холмса до розслідування справи надзвичайної ваги, і я одержав від нього дві записки – з Нарбонна та Німа, з яких розумів, що він пробуде у Франції іще довгенько. Тому я трохи здивувався, коли ввечері 24 квітня Холмс раптом з’явився в мене в кабінеті. Мені відразу впало в вічі, що він блідіший та худіший, ніж звичайно.
– Так, останнім часом я дуже виснажився, – промовив він у відповідь скоріше на мій погляд, ніж на слова. – Було мені скрутненько… Ви не заперечуватимете, якщо я зачиню віконниці?
В кімнаті горіла тільки одна настільна лампа, при світлі якої я читав. Обережно рухаючись попід стіною, Холмс позачиняв усі віконниці і старанно позасовував засувки.
– Ви чогось боїтеся? – спитав я.
