1] [1]Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої,

2] Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські[2].

3] Довго всевишня по суші і морю ним кидала сила,

4] Бо невблаганна у гніві Юнона була безпощадна.

5] Досить натерпівся він у війні, поки місто поставив,

6] Переселивши у Лацій богів, звідки рід був латинський,

7] Родоначальники Альби й мури походили Рима[3].

8] Музо, про всі ті причини згадай нам, чию він образив

9] Волю божисту і що так царицю богів осмутило,

10] Що навіть мужа такого побожного змусила стільки

11] Витерпіть бід і пригод; чи такі вже боги невблаганні?

12] Місто старинне було, Карфаген, поселенці тірійські[4]

13] Там оселились, далеко навпроти Італії й гирла

14] Тібру; було воно повне багатств і до бою завзяте.

15] Місто те, кажуть, Юнона найбільше з усіх полюбила,

16] Більше ніж Самос. Тут зброя її, тут її колісниця,

17] Тут, якщо доля дозволить, і влада над світом найвища

18] Має постати,— вона і тоді вже про це турбувалась.

19] Чула, одначе, нащадки такі із троянської крові

20] Вийдуть, що вирвуть колись із корінням твердині тірійські[5],

21] Вийде й народ відтіля, цар могутній, в боях переможець,

22] Лівії всій на загибель: цю нитку вже випряли парки.

23] З острахом, щоб не збулось це, Сатурнія ще й пригадала

24] Давню війну, що вела біля Трої за любих аргейців[6].

25] Ще не затерлись–бо в пам'яті й гніву причини, жорстокий

26] Біль не ущух, у серці десь тліли й про присуд Парісів[7]

27] Згадка, і жаль за зневагу краси; й те ненависне плем'я,

28] Й шана, яку Ганімед тепер має[8]. За все це горіла

29] Гнівом важким до троянців, що скрізь їх морями носило,

30] Тих, що данайці іще не добили й Ахілл невблаганний

31] Не докінчив. Не впускала їх довго у Лацій, і довгі

32] Роки ще, долею гнані, вони десь морями блукали.

33] Стільки зусиль було треба, щоб римський народ утворити!

34] Ледве земля сікулійська з очей у них зникнути встигла[9]

35] Й спінені хвилі солоні вони уже різали міддю,

36] В серці своєму Юнона, предвічну ховаючи рану,

37] Так розважала: «То я, переможена, діло облишу

38] Вже розпочате? І не боронитиму я уступити

39] В край італійський цареві тевкрійців з тієї причини

40] Тільки, що фатум не хоче? Паллада могла цей спалити

41] Флот весь аргейців, а їх потопити у морі, хоч винен

42] Був лиш Ойлеїв Аякс біснуватий? Сама вона з хмари

43] Кинула Зевсів бистрий вогонь і розкидала судна,

44] Збурила хвилі вітрами й вогнем, що у грудях пробитих

45] Палахкотів, закрутила й на скелю стрімку настромила.

46] Я ж, яка величаюся тим, що цариця я божа,

47] Зевсова жінка й сестра, із одним лише плем'ям воюю

48] Стільки вже років. Чи хто іще схоче вклонитись Юноні

49] І принести на жертовнику їй свою жертву благальну?»

50] Так розважала Юнона у серці, розлюченім гнівом,

51] І прибула в буревіїв країну, де Австер шаліє,

52] В землю еольську. Еол тут, в просторій печері замкнувши

53] Буйні вітри й буревії шумкі, владарює над ними,

54] В диби заковує, в вежі саджає; вони ж із досади

55] Так у склепіннях гори гомонять, що аж гори лунають

56] Гомоном дужим. А зверху Еол, у твердині засівши,

57] Берло тримає в руках, і вгамовує буйність, і гнів їх

58] Здержує. А не робив би того, то моря всі, і землю,

59] Й небо високе б зірвали й світами несли буревії.

60] Батько могутній, проте, побоявся цього і в печерах

61] Темних замкнув їх, ще й гір нагромадив високих ізверху,

62] Й дав їх під владу царя, який за твердим би законом

63] Міцно тримать їх умів, попускаючи віжки, як треба.

64] Цими словами з благанням звернулась до нього Юнона:

65] «Батько богів, всього роду людського володар, Еоле,

66] Дав тобі владу вгамовувать хвилі, їх вітром здіймати.

67] Плем'я, вороже мені, вже пливе по Тірренському морю

68] Й Трою везе до Італії й здоланих в битві пенатів.

69] Дай же силу вітрам, потопи кораблі їх в пучині

70] Чи розжени їх урозтіч, все море вкриваючи трупом.

71] Двічі по семеро німф є у мене, краси чарівної;

72] Найчарівніша на вроду, проте, серед них Дейопея,—

73] Шлюбом з тобою її поєднаю, признаю твоєю,

74] Щоб за велику цю послугу вічно жила біля тебе,

75] Хай ощасливить тебе вона, батька, потомством хорошим».

76] В відповідь мовить Еол: «Твоя лиш турбота, царице,

77] Знати, чого побажать, а мені лише те, що велиш ти,

78] Треба здійсняти. Цю владу мені ти даєш, та єднаєш

79] Ласку Юпітера, й змогу даєш на бенкетах бувати

80] Разом з богами, і робиш володарем хмар буревійних».

81] Так він промовивши, берло в руках обернув і ним збоку

82] Гримнув у гору порожню; й вітри, наче в лавах загони,

83] Мчаться туди, де їм вихід дали; й суходолом спочатку

84] Вихром гуляють, припали до моря, в основах ворушать.

85] Разом і Евр, і Нот полетіли, й на зливи багатий

86] Африк, і хвилі великі до берега котять. Лунають

87] Крики мужів, і линви скриплять. Несподівані хмари

88] Тевкрам і небо, і день уже з–перед очей виривають.

89] Ніч уже чорна на море злягла. Загриміло склепіння

90] Неба, і блискавки густо в ефірі мигають, кругом все

91] Смертю на місці мужам грозить очевидною. Зразу ж

92] Сили позбувся Еней, весь потом холодним облився;

93] Тяжко зітхає і, руки обидві до неба піднісши,

94] Мовить такими словами: «Сто раз щасливіші герої,

95] Що під високими мурами Трої їм вмерти судилось,

96] Перед очима батьків їх. О ти, наймужніший з данайців,

97] Сину Тідея, чом на Ілійських полях не загинув[10]

98] Я від твоєї правиці? Чом дух не віддав, де суворий

99] Гектор поліг, повалений ратищем внука Еака,

100] Де Сарпедон ліг могутній і де Сімоентова хвиля

101] Стільки шоломів купає, й щитів, і трупів героїв!»

102] Ще він не вимовив слів цих, як з півночі вихор із свистом

103] Бурею злинув, вітрила ударив, зняв хвилю до неба.

104] Тріснули весла, судно закрутилось і стануло диба.

105] Ось насувається зверху гора водяна прямовисна;

106] Ті аж на гребні зависли, а тим, розступаючись, хвиля

107] Дно показала, а там і пісок з глибини вивертає.

108] Три кораблі здужав Нот і метнув їх на скелі підводні;

109] В хвилях вони там стирчать,— вівтарями їх звуть італійці,—

110] Мов велетенський під плесом хребет. Три на скелі стрімчасті

111] Евр під мілини зіпхнув піскові, що аж жалко дивитись;

112] Прірву загачує ними, піском обгортає навколо.

113] Той корабель, що ним вірний Оронт із лікійцями їхав,

114] Перед очима Енея хвиля морська велетенська

115] Б'є у корму, і пірнув стрімголов, у безодню скотившись.

116] Збитий керманич; аж тричі судном закрутила на місці

117] Хвиля рвучка, і бездонна пучина його поглинула.

118] Зрідка спливали в безмежнім просторі крутої безодні

119] Зброя мужів, і бервена, й багатства троянські на хвилях.

120] Вже і міцне Ільйонея судно, і героя Ахата,

121] Й те, що ним плинув Абант і що плинув Алет староденний,

122] Буря змогла; усі скріплення палуби зовсім ослабли,

123] Шпари відкрились і воду ворожу до себе приймають.

124] Але Нептун запримітив тим часом, що море заграло

125] І зашуміло могутнє, що пущено бурю й на дні вже

126] Зрушились води стоячі. Ображений тяжко, із моря

127] Виглянув і понад хвилі підняв він спокійне обличчя.

128] Бачить, що флот Енеїв по цілому морю розбитий,

129] Валиться море і небо, здається, уже на троянців.

130] І перед братом не вкрилися хитрість і підступ Юнони.

131] Кличе він Евра й Зефіра до себе і так до них мовить:

132] «Так–то вже вашого роду пиха завела вас далеко?

133] Ви лиш вітри, а посміли без волі моєї й наказу

134] Небо змішати з землею і горами хвилі підняти?

135] Ось я вам! Зараз же швидко приборкайте хвилі кипучі.

136] Потім уже не таку вам покуту завдам за провину.

137] Гей же, рушайте мерщій і вашому панові мовте,

138] Що не йому над морями знак влади — цей грізний тризубець —

139] Доля дала, а мені. Хай дикі тримає він скелі,

140] Ваші, Евре, оселі, Еол хай бундючиться там же;

141] Там, в тих хоромах, нехай у в'язниці вітрів він царює».

142] Так він промовив; та скорше, ніж слово сказав, заспокоїв

143] Збурене море, розвіяв згромаджені хмари і сонце

144] Викотив знову на небо. І вже Кімотоя з Трітоном

145] Судна із гострої скелі, що сили їм стало, стягають.

146] Сам він тризубцем підважує, сам і піски розгортає,

147] Море вгамовує й їде по хвилях в легкій колісниці.

148] Так–то бува, як великий народ забунтується часом:

149] Чернь безугавно лютує, і вже смолоскипи літають,

150] Гостре каміння летить, а зброєю лютість кермує.

151] Мужа, проте, як побачать, що в них у пошані великій,—

152] Має–бо він і заслуги,— то змовкнуть, щоб слухати пильно;

153] Грає на їх почуттях він словами і гнів їх гамує.

154] Так увесь гомін на морі затих, коли батько поглянув

155] Ген понад хвилі, проїхав по чистопогідному небі:

156] Кіньми правує до бігу, мов льоту, й відпружує віжки.

157] Втомлені люди Енея прямують шляхом своїм просто,

158] Де побережжя найближчі; і так у Лівійську країну

159] Ідуть. Там глибоко затишок є в узбережжі, там пристань

160] Острів своїми зробив берегами, бо кожна там хвиля,

161] Ринучи з моря, об них розіб'ється й, роздвоєна, круто

162] Знов повертається. Зліва і справа великі там скелі;

163] Небу грозять їх вершини високі; внизу ж попід ними

164] Води спокійні мовчать. Ліси мерехтять доокола,

165] Темні там тіні простелює гай таємничий. З другого

166] Боку печера, в ній скелі звисають; вода там солодка.

167] Викуті крісла у камені дикому — німф то домівка.

168] В цьому–то місці знеможені судна не треба в'язати

169] Линвами, ні прикріпляти, вбиваючи якір зубатий.

170] Тут–то Еней, ледь із цілого флоту сім суден зібравши,

171] З ними спинився. Троянці, що так за землею стужились,

172] Вийшли на берег. Пісками ідуть, що такі їм жадані,

173] На узбережжі, від солі вологі, в утомі лягають.

174] З кременю іскру Ахат тоді креше й, вогонь перейнявши

175] В листя сухе та в поживу ще й хмизу додавши, із труту

176] Полум'я так добуває. Давай тоді блага Церери,

177] Вимоклі в хвилях, виймать, витягать все Церери знаряддя.

178] Втомлені, все ж починають сушити врятоване збіжжя

179] Понад багаттям горючим і тут же на жорнах молоти.

180] Вгору на скелю тим часом виходить Еней і довкола

181] Вже поглядає на море широке, чи, може, Антея

182] Де не побачить, як вітер ним кида, або двоєрядні

183] Судна фрігійські; чи Капія вгледить, або на кормі де

184] Високо зброю Каїка[11]: ніде ні суденця не видно.

185] Бачив, проте, як блукали три олені на узбережжі,

186] Де, пасучися, по долах тягнулися ззаду за ними

187] Череди цілі. Спинившись, лука схопив він і стріли

188] Бистрі, що завжди для нього підносив Ахат його вірний.

189] Спершу убив вожаїв, що несли свої голови гордо,

190] Вмаєні, наче галуззям, рогами; а потім стріляє

191] В череду і заганяє, розбиту, в гущавину лісу.

192] І не раніш перестав він, аж доки сім туш здоровенних

193] Склав на землі переможно, і кількість убитих зрівняв він

194] З суден числом. Тоді звідти на пристань вертається й ділить

195] Друзям усім. Також вина ті ділить, що ними гостинний

196] Жбани наповнив Ацест на Трінакрії й дав на прощання,

197] І потішає серця їх скорботні такими словами:

198] «Друзі мої, у житті ми не перший раз бачимо лихо,

199] В тяжчій бували біді, але, дасть бог, і ця закінчиться.

200] В гирлі були ви скаженої Сцілли, між скелі гримучі

201] Йшли ви, вам добре й циклопові бескети знані. Бадьорі,

202] Острах усякий від себе женіть, і журбу, й боягузтво!

203] Може, колись і про це все приємно нам буде згадати.

204] Стільки пригод перебувши і стільки напастей зазнавши,

205] Всі ми прямуємо в Лацій тепер, де нам доля вказала

206] Мирну оселю: Троянській державі там слід відновитись;

207] Отже, держіться й себе бережіть для часів щасливіших».

208] Так він сказав; і хоч смуток великий в'ялив його серце,

209] Очі промінням надії палали, біль глибоко в грудях

210] Крив він. А друзі взялися за здобич, бенкет готувати.

211] Шкуру стягають з хребетних кісток, оббіловують м'язи;

212] Інші рубають в куски й на рожни ще дрижачі встромляють,

213] Ті казани розставляють на березі й, ватру розклавши,

214] Сили тоді підкріпляють їдою, й розлігшись на зелах,

215] Вакхом старим[12] догоджають собі й дичиною смачною.

216] А як прогнали бенкетом цим голод і посуд відклали,

217] Втрачених друзів пригадувать стали в розмові сердечній;

218] Мають надію й бояться, чи вірити можна, що справді

219] Десь уціліли, чи згинули й більше уже не озвуться.

220] Благочестивий Еней особливо оплакує гірко

221] Втрату Оронта палкого, й пригоду Аміка, й жорстоку

222] Лікову долю, оплакує Гія й Клоанта, героїв.

223] Вже закінчили той плач, як Юпітер з високого неба

224] Глянув на море, вітрилами вкрите, й на землю — підніжок,

225] І побережжя, й народи довкола, й на самому небі

226] Став нагорі, й свої очі звернув на державу Лівійську.

227] Справами цими в ще більшому смутку бентежить Венера

228] Серце своє, умивається слізьми гіркими й до нього

229] Так промовляє: «В руках твоїх доля навіки і людська,

230] Й божа, ти громом страшиш,— але чим, проте, міг провинитись

231] Перед тобою Еней мій і чим провинились троянці,

232] Що, хоч натерпілись стільки біди, а й нині закритий,

233] Світ весь стоїть перед ними; а все це Італії ради!

234] Ти ж обіцяв, що то римляни, певно, по довгих сторіччях

235] Вийдуть із Трої, що звідти, із крові ожилої Тевкра,

236] Встануть владики, які самодержцями будуть на землях

237] Всіх і морях. Чом нині змінив ти це рішення, батьку?

238] Правду сказавши, я цим хоч втішалась, згадавши нещасну

239] Трої руїну, і доброю долею злу розважала.

240] Нині ті самі нещастя, по злигоднях всіх перебутих,

241] Ринуть на тих же героїв,— коли ж буде край тим нещастям,

242] Царю великий? Тож міг Антенор, із загонів ахейських

243] Вирвавшись, аж в Іллірійську затоку проникнуть безпечно,

244] В глиб до держави лібурнів дістатись, Тімавські джерела

245] Переплисти міг, де дев'ять струмків із гори випливає;

246] Море тут вклинилось в сушу, й прибої по полю лунають.

247] Побудував саме тут він місто Патавій, і тевкрів

248] Там оселив, і народ сам назвав, владу Трої ствердивши,

249] І в благодатному мирі спокійно тепер почиває.

250] Ми ж, твоє плем'я, що хочеш в палати небесні забрати,

251] Всі кораблі погубивши,— нечувано! — з гніву одної

252] Гинемо, і до земель італійських впустить нас не хочуть.

253] Дяка така за побожність? Чи так ти нам берло вертаєш?»

254] Батько богів і людей на слова ці всміхнувся до неї —

255] Усмішка та і прояснює небо, й вгамовує бурі —

256] Доньку цілує привітно і так промовляє до неї:

257] «Ти, Кітереє, не бійся, бо доля твого покоління

258] Буде незмінна: ще місто побачиш і мури лавінські,

259] Що обіцяв я, й прославиш великого духом Енея,

260] В небо до зір його візьмеш; мої постанови незмінні.

261] Він то — скажу тобі це, щоб журба твого серця не гризла,

262] Все те точніше розкрию й завісу здійму я із долі —

263] Він то вестиме в Італії війни великі, народи

264] Буйні розгромить, закони мужам дасть і мури поставить,—

265] Поки три рази в латинян царем його літо зустріне

266] І завітає тричі зима до побитих рутулів.

267] Потім Асканій, хлопчина, що нині Іулом зоветься,—

268] Іл називався він, поки стояла Ілійська держава[13] —

269] Тридцять довжезних кругів часових, що їх місяцем мірять,

270] Владою сповнить своєю й з Лавінія берло державне

271] Перенесе, і могутністю мурів зміцнить Альба–Лонгу.

272] Тричі по сто літ там влада державна належати буде

273] Племені Гектора[14], поки аж Ілія, славна цариця

274] Й жриця[15], від Марсавагітна, потомків–близнят не породить.

275] Потім вже Ромул, вовчиці–живительки жовтим кожухом

276] Вигрітий, далі продовжить цей рід; це ж він мавортійські

277] Мури збудує і римлян назве ім'ям своїм власним.

278] Їм не кладу я границь, не значу я часу їх владанню;

279] Владу даю їм без меж. Та ще навіть злостива Юнона,

280] Та, що і море, і небо, і землю наповнює жахом,

281] Змінить на краще свій задум, сприятиме спільно зі мною

282] Римлянам, цілого світу владикам, народові в тогах[16].

283] Так призволяю я: по очисних п'ятиріччях численних

284] Прийде той час, коли рід Ассарака і Фтію, й Мікени

285] Славні у рабство повергне і владу свою установить

286] Над переможеним Аргосом. З гожого племені Трої

287] Цезар[17] народиться; дасть океан він межею державі,

288] Славі дасть межами зорі; він сам, по Іулі великім,

289] Юлій ім'я успадкує. Колись його в щасті на небі

290] Будеш приймати з трофеями Сходу[18]. Обіти складати

291] Будуть йому. І жорстокі віки злагідніють, скінчаться

292] Війни. І Вірність поштива, і Веста, й Квірін з своїм братом

293] Ремом закони встановлять. Залізними скобами міцно

294] Замкнені будуть жахливі ворота Війни[19], а за ними

295] Сяде Шаленість ворожа на зброї страшній, в неї руки

296] Скуті в сто ретязів мідних і паща ревтиме кривава».

297] Так промовляє і сина шле Майї[20] із неба, щоб землі

298] Й замки нові карфагенські відкрились для тевкрів гостинно,

299] В край щоб впустити їх не боронила Дідона, яка ще

300] Долі не знає. Меркурій негайно злетів у повітря,

301] Крильми веслуючи, й швидко з'явився в Лівійській країні.

302] Виконав зразу ж наказ. І послухали бога пунійці,

303] Дикість сердець злагідніла. Цариця сама, в тій же хвилі,

304] В серці своєму ласкавість до тевкрів відчула й прихильність.

305] Ночі тієї побожний Еней роздумував довго;

306] Й тільки–но день благодійний настав, як він вирішив вийти,

307] Щоб дослідити незнані місця узбережжя, де вітром

308] Загнані вийшли вони,— хто живе тут — чи люди, чи звірі,

309] Пустку–бо бачить навколо, щоб друзям міг все розказати.

310] Флот заховав під склепінням лісів, де скелі звисають,

311] В пітьмі гіллястих дерев, в їх зловісній тіні його скривши.

312] Сам же, Ахата лише за товариша взявши й два списи

313] В руку, пішов, тільки леза широкі залізні блищали.

314] Як переходив він Гай, перейшла йому мати дорогу;

315] Так виглядала з лиця і одіння, так зброю тримала,

316] Нібито дівчина з Спарти або Гарпаліка фракійська,

317] Що в перегони із Гебром швидким виступає на конях.

318] Так, як це роблять мисливці, повісила лук через плечі

319] Зручний і коси на вітер пустила. Одіння хвилясте

320] Так пов'язала вузлом, що аж видно коліно, і перша:

321] «Гей, юнаки,— до них мовить,— скажіть, чи не бачили часом

322] Тут однієї з мого товариства, яка випадково

323] З сагайдаком через плечі пройшла тут,— з плямистої рисі

324] Шкура на ній,— може, з криком погналась за спіненим вепром?»

325] Так Венера сказала. А син їй Венерин промовив:

326] «Ні, не чував я її й не бачив твоєї посестри,

327] Діво, чи як тебе звати? Безсмертне–бо в тебе обличчя

328] Й голос нелюдський; ти, певно, богиня, сестра Аполлона?

329] Може, із німф ти одна? Та бувай нам на руку щаслива,

330] Хто б не була; поможи нам в біді, розкажи нам ласкаво,

331] Небо яке це над нами і світу в якій ми частині?

332] Ми тут блукаємо й зовсім не знаємо краю й народу;

333] Вітер сюди нас завіяв, розбурхане море загнало;

334] Наша правиця пожертву багату складе на вівтар твій».

335] «Я не достойна такої великої честі,— Венера

336] Мовить,— є звичай в тірійських дівчат сагайдаки носити

337] І пурпуровим котурном[21] обв'язувать високо ногу.

338] Бачиш Пунійську державу тірійців, Агенора місто.

339] Землі, проте, це лівійські: народ у війні непоборний.

340] Владу тут має Дідона, що з тірського міста походить,

341] Втікши від рідного брата. Тут кривда велика і повість

342] Довга про це; розкажу вам лише найважливіші речі:

343] Був чоловіком у неї Сіхей; із усіх фінікійців

344] Він найбагатший на золото був і закоханий дуже

345] В цю безталанну. Дав дівчину батько йому непорочну,

346] Першу дружину. В тірськім краю тоді брат її рідний

347] Пігмаліон володарив,— у лютім злочинстві всіх інших

348] Він перевищив. Між ними зчинилась страшна ворожнеча.

349] При вівтарі нечестивець підступно Сіхея залізом

350] Тайно убив, свій жадобою золота ум засліпивши;

351] Про сестрине він кохання не дбає, й затаює довго

352] Злочин підступний, і, марних надій даючи їй багато,

353] Просто глузує з кохання сестри. Та у сні чоловік їй,

354] Ще не похований доти, з'явився. Поблідле обличчя

355] В страху піднісши, жахливий вівтар і залізом пробиті

356] Груди відкрив він і злочин таємний в сім'ї роз'яснив їй.

357] Радить тікати мерщій, покинути рідну країну.

358] Щоб удалася ця втеча, вказав їй, де скарби укрито,

359] Де під землею вага незміренна і золота, й срібла.

360] Вражена всім цим Дідона і друзів єднає, і втечу

361] З ними готує. Зійшлися всі ті, що шалена ненависть

362] В них до тирана була або жах був безмежний. Забравши

363] Всі кораблі, що на той час готові були, насипають

364] Золота повно, везуть через море багатство скупого

365] Пігмаліона,— вождем у них жінка. Добились до місця,

366] Де нині мури великі й нова карфагенська твердиня

367] Виросла, й землю купили,— від способу куплі тієї

368] Бірсою зветься, бо стільки купили, як може зайняти

369] Шкура вола. Але ви що за люди, прийшли із якого

370] Краю? Куди вам дорога?» На ці запитання герой наш

371] Відповідає, зітхнувши, а мова з дна серця виходить:

372] «О богине, коли б розповів я з самого початку

373] Й час якби в тебе знайшовся нещасть наших слухати повість,

374] Скоро б і день закінчив, Олімп зачиняючи, Веспер.

375] Ще як по різних морях ми пливли з стародавньої Трої,—

376] Може, й до ваших ушей тої Трої ім'я досягнуло,—

377] Аж до лівійського берега буря страшна нас загнала.

378] Я — той побожний Еней, що пенатів від ворога вирвав;

379] На кораблі їх везу, і до зір моя слава сягає.

380] Я батьківщини шукаю, Італії, роду шукаю,

381] Що від Юпітера вийшов найвищого. Сів я на двадцять

382] Суден на морі фрігійському. Мати богиня вказала

383] Шлях, і я долі послухав. З ним сім лиш зосталось, розбитих

384] Евром і морем. І от, сіромаха, чужинцем блукаю

385] Я у пустині лівійській, з Європи і з Азії гнаний».

386] Довше жалів не знесла цих Венера і так перебила:

387] «Хто б ти не був, я не вірю, щоб ти проти волі безсмертних

388] Дихав повітрям оцим життєдайним, якщо у тірійське

389] Місто прийшов. Отже, сміло рушай, до порогів цариці

390] Прямо іди. Я віщую тобі, що повернуться друзі;

391] Флот врятувався, змінивсь Аквілон і привів його в пристань,

392] Тож ворожити на птицях батьки недарма мене вчили.

393] Лебедів, глянь там, дванадцять веселим ключем надлітає.

394] їх то, як ранні тумани із неба ясного опали,

395] Птах наполохав Юпітерів[22]; от вони довгим рядочком

396] Вже осідають на землю або на осілих, здається,

397] Дивляться зверху. То як, повернувшися, крилами мають

398] Шумно і небо кругом облітають, співаючи пісню,

399] Так твої судна і молодь уже десь на пристані, може,

400] Чи паруси розпустивши на вітрі, прямують до неї;

401] Ти лише йди і скеровуй свій крок, куди шлях твій провадить».

402] Мовила і відвернулась; і шия сяйнула рожева,

403] Коси божисті у неї на тім ї якийсь божественний

404] Видали запах, одіння опало до стіп, і богиня

405] В світлості повній з'явилась. А він, лиш пізнав свою матір,

406] Вслід їй, що в далеч зникала, такими озвався словами:

407] «Нащо так часто й жорстоко обманюєш сина пустими

408] Цими примарами? Чом це рукою твоїх доторкнутись

409] Рук я не можу, ні слова почуть, ні до тебе промовить?»

410] Так нарікає й до мурів прямує. Венера у хмару

411] їх загорнула[23], ідучих, запоною мряки покрила,

412] Щоб їх ніхто не побачив і пальцем до них не торкнувся,

413] Щоб не задержав в дорозі, причин не питав їх приходу.

414] Легко в повітрі сама полетіла на Пафос і радо

415] Там оглядає оселю свою, де храм її, звідки

416] Ладан сабейський із ста вівтарів аромати їй курить,

417] Пахощі свіжого квіту вінки посилають до неї.

418] Ті завернули тим часом туди, куди стежка вела їх,

419] Вже й на пагорб зійшли, що над місто й твердиню сусідню

420] Зверху дививсь. З тих громадь дивувався Еней; ще недавно

421] Тут лише хижі стояли; з брам, із брукованих вулиць,

422] З руху гучного на них дивувався. За діло взялися

423] Палко тірійці. Одні для твердині там мури будують,

424] Інші — котять каміння руками; ці під будову

425] Площу рівняють, а ті борозною їй межі обводять.

426] Суддів уже вибирають, начальників, раду священну.

427] Пристань влаштовують інші, ті закладають фундамент

428] Для побудови театру, а ці — величезні колони

429] Тешуть із скель, майбутні готуючи сцени окраси.

430] Так, наче бджоли на луках квітчастих улітку працюють

431] В сонячній спеці, як рій молодий вилітати вже має,

432] Або тоді, як росяться меди й розпирають вже соти

433] Плином солодким,— одні беруть те, що їм інші приносять,

434] Ті ж, у рій об'єднавшись, трутнів лінивих громаду

435] Гонять від вулика; праця кипить, а меди фіміамом

436] Пахнуть. «Щасливі ви, мури вже ваші здіймаються вгору!» —

437] Каже Еней і верхів'я будівель міських оглядає.

438] Входить тоді, оповитий у мряку,— аж диво сказати —

439] Прямо в юрбу і змішався із нею, нікому не видний.

440] Був у середині, в місті тім, гай із розкішною тінню.

441] В ньому пунійці, по морю бурхливому гнані, найперше

442] Те відкопали знамення, яке несмертельна Юнона

443] Їм показала,— швидкого коня голова пишногрива[24]

444] Віщим знаменням була. Бо народ той колись, у майбутнім,

445] Так і у війнах мав бути найпершим, як спритним в житті був

446] Довгі віки. На цім місці величний сідонська Дідона

447] Храм будувала Юноні, багатий дарами і повен

448] Ласки богині. Були в ньому мідні і сходи, й пороги;

449] Сволоки міддю трималися, й міддю бряжчали завіси.

450] Вперше у цьому гаю він побачив нове, що зм'ягчило

451] Жах його серця, уперше відважився мати надію,

452] Долі щербатій своїй тут уперше почав довіряти.

453] Поки він пильно усе оглядав у тім храмі величнім,

454] Ждавши царицю, і полку місті його дивувала

455] [25]Велич мистецької праці, угледіти встиг, як бої всі

456] Трої зображено, бачив війну, про яку уже слава

457] В світі лунала, Пріама пізнав він і поруч — Атрідів,

458] Вздрів і Ахілла, обом їм ворожого. Став і заплакав:

459] «Є на землі ще десь місце, Ахате, чи є десь країна,

460] Де ще не чули б про нашу недолю? Чи бачиш, Пріам ось.

461] Слава і тут також має свою, їй належну заслугу;

462] Вміють тут плакать над горем, бідою журитись людською.

463] Геть увесь страх, бо ця слава і нам іще стане в пригоді».

464] Так промовляє й безплідні малюнки ті оком голубить,

465] Тяжко зітхає й сльозами рясними вмиває обличчя.

466] Бачить тут, як у боях колись там, під Пергамом, бувало;

467] Там он, бач, греки тікають, а молодь троянська жене їх;

468] Там — своїм повозом гонить фрігійців Ахілл шоломистий.

469] Ось недалеко і Резові шатра під білим брезентом

470] Він розпізнав і заплакав. Ті шатра жахливо спустошив

471] Крові жадливий Тідід, проникши до них, коли першим

472] Сном всі заснули; ввів коней вогнистих він в табір раніше,

473] Ніж напились вони з Ксанту й скубнули троянської паші.

474] В другому місці було, як Троїл утікає, як кинув

475] Зброю, сердешний хлопчина,— боєць, що Ахіллові рівний!

476] Коні тікать почали, а він навзнаки на порожнім

477] Повозі й віжки тримає. На шию опало волосся

478] Й пил замітає, і землю скородить оберненим списом.

479] А одночасно троянські жінки йдуть до храму Паллади,

480] Їм неприхильної, й одіж несуть; в них розплетені коси,

481] Сум на обличчях, покора, й долонями б'ють себе в груди;

482] Та відвернулась богиня і очі спустила додолу.

483] Гектора тричі довкола ілійського муру волочить,

484] Тіло бездушне Ахілл продає там, на золото важить.

485] Тут вже риданням гірким заридав він із самого серця,

486] Зброю побачивши всю, і повіз, і другове тіло.

487] Бачить Пріама, як руки беззбройні в благанні ламає.

488] Між старшиною ахейців себе він пізнав після того,

489] Й сходи бійців, і чорного Мемнона військо. А далі

490] Пентесілея приводить ряди амазонок; мов місяць

491] Їхні щити; вона в шалі, завзяттям між тисяч палає,

492] Золототканою груди відкриті вона підв'язала

493] Пов'яззю,— діва, а битись готова з мужами нарівні.

494] Все це здавалось Енею дарданському подиву гідним,

495] Аж занімів він, у місце одно свої втупивши очі.

496] Входить до храму цариця краси неземної Дідона:

497] Першою йде, супроводжена почтом великим юнацтва.

498] Наче уздовж узбережжя Евроту або на верхів'ях

499] Кінту Діана виводить танки, а за нею юрбою

500] Линуть відціль і відтіль ореади, вона ж через плечі

501] Свій сагайдак перекине, йдучи, і поставою юних

502] Всіх перевищить богинь, аж Латоні безмовною млостю

503] Серце вмліває. Так виглядала й Дідона, так само

504] Весело серед юрби виступала,— над царством майбутнім

505] Працю сама доглядала. Сіла у храмі[26] потому,

506] Коло дверей, на високім престолі, опершись, довкола ж

507] Варта у зброї. Судила, закони давала, ділила

508] Нарівно праці тягар або жереб веліла тягнути.

509] Друзів тут раптом бачить Еней, що в великій надходять

510] Гурмі: Антея, Сергеста, Клоанта хороброго й інших.

511] Бачить він тевкрів, що вихор розвіяв їх чорний по морю

512] І по чужих узбережжях, далеких краях порозносив.

513] Аж остовпів він і сам, і Ахат з ним зі страху і втіхи;

514] Дуже хотілось їм руки з'єднати, але невідомі

515] Речі гнітили їм страхом серця. Отож непомітно,

516] В хмару велику повиті, розвідати вийшли, яка ж бо

517] Доля спіткала мужів, де їх флот, при якім узбережжі,

518] Що їх сюди привело; бо з усіх кораблів наближались

519] Вибрані, й ласки благали, й до Храму ішли гомінливо.

520] А як вони, увійшовши, змогли говорить особисто,

521] Іліоней, найстаріший, спокійно почав промовляти:

522] «О володарко, якій дав Юпітер нове збудувати

523] Місто й дав силу по правді народами гордими править,—

524] Просим тебе, нещасливі троянці, розігнані вітром

525] В хланях морських, відверни ти од суден цих полум'я згубне,

526] Люд пощади наш побожний і зглянься на нашу недолю.

527] Ми не прийшли ні залізами нищить лівійських пенатів,

528] Ні грабувати зухвало й до берега зносити здобич;

529] Зовсім ми іншої вдачі, пихи у побитих немає.

530] Є десь країна далека, Гесперія зветься у греків,

531] Давня країна, родючістю й зброєю сильна й могутня.

532] Жив енотрійський там люд, а нині Італії назву,

533] Кажуть, од ймення вождя свого внуки дали тій країні.

534] [27]Ми туди їхали.—

535] І Оріон хмаровшнии неждано, здіймаючи хвилі,

536] Нас на мілини закинув безвихідні, австрам нестримним

537] Дав на поталу, по хвилях бурхливих і скелях розвіяв

538] Непрохідних. Лише жменька мала нас дісталася якось

539] Вашого берега. Що за народ тут тепер проживає?

540] Що за країна така, що варварські звичаї терпить?

541] Нас не пускають на берег піщаний, за зброю беруться,

542] Вийти на землю боронять. Як люди й їх сила не мають

543] Шани у вас, пом'яніть хоч богів, які правду й неправду

544] Знають. Еней був наш цар; не було в нас правішого мужа,

545] Ні побожнішого й вищого в війнах і в справі військовій.

546] Доля якщо зберегла того мужа, й повітрям надземним

547] Дихає він, і темінь жорстока його не покрила,—

548] Страху нема в нас. Не будеш і ти нарікати, що перша

549] Руку ти нам подала. Бо ще в Сікулійській країні

550] Військо, й міста, і славетний Ацест є троянської крові.

551] Хай нам дозволено буде вітрами пошкоджений флот наш

552] Витягнуть, в лісі колод нарубати і витесать весла,

553] Щоб, як віднайдемо тільки царя й товариство, могли ми

554] Їхать в Італію радо й шукати латинського царства.

555] А як рятунок пропав, і ти, батечку тевкрів[28] найкращий,

556] В морі лівійськім втопився, й нема для Іула надії,

557] Хай хоч принаймні на води Сіканії вернемось знову

558] Ми, до Ацеста–царя, і увійдем в готові оселі,

559] Звідки прийшли ми». Іліоней так сказав, а дарданці

560] Всі це схвалили.

561] Коротко в відповідь мовить Дідона, чоло похиливши:

562] «Виженіть, тевкри, страх із сердець і турботи забудьте!

563] Долі тягар і недавність держави примушують владно

564] Так учиняти і скрізь стерегти широчезні кордони.

565] Роду Енея людей хто не знає чи города Трої?

566] Хто не чував про хоробрих мужів, про пожежу воєнну?

567] Серце пунійське не з каменю справді, і, не відцуравшись

568] Міста тірійського, сонце ясних запряга своїх коней.

569] Схочете, може, в Гесперію їхать, країну велику,

570] Там, де Сатурнові ниви, чи в Ерікса край, до Ацеста,

571] Володаря,— сприятиму вам я, дам поміч потрібну.

572] Разом зі мною ви схочете, може, в цім краї осісти,—

573] Город віддам я, який закладаю; свій флот витягайте:

574] Будь то чи тевкр, чи тірієць — мені це однаково буде.

575] Хай би й Еней–володар, тим же самим привіяний Нотом,

576] В край наш прибув. По всіх узбережжях і межах лівійських

577] Певних людей я пошлю перевірить, чи, кинений морем,

578] Не заблудивсь він в лісах, чи, може, в містах десь блукає».

579] Цими словами зворушені батько Еней із Ахатом

580] Мужнім вже довго із темряви вийти всім серцем бажали.

581] Перший Ахат до Енея промовив: «Гей, сину богині,

582] Думка яка у твоїй голові виникає? Ти ж бачиш,

583] Всі врятувались: і флот, і супутники наші. Немає

584] Лиш одного, та самі те ми бачили, як він в глибокі

585] Хвилі пірнув; все інше із сказаним матір'ю згідне».

586] Ледве він мовив це слово, як мряка, що їх сповивала,

587] Раптом розвіялась, світло прозоре навкруг розлилося.

588] Став тут Еней, засіяв серед ясності сонця, на бога

589] Вродою й постаттю схожий; бо синові мати подбала

590] Кучері буйні та юності блиск дарувати пурпурний,

591] Радість в очах і вогонь запалила. Так кості слоновій

592] Руки митця ще краси додають або золотом жовтим

593] Срібло чи мармур пароський[29] оздоблюють. Тут до цариці

594] Раптом звернувся для всіх несподівано він і промовив:

595] «Ось я,— про мене тут мова,— троянський Еней, я з лівійських

596] Хвиль врятувавсь. О єдина, що Трої нещастя безмежні

597] Серце тобі зворушили; данайцями ще не добиті,

598] На суходолі й на морі усяких пригод ми зазнали,

599] Всього позбавлені ми,— і ти нас приймаєш у місто,

600] В дім свій. Ні ми, ні з дарданців ніхто, що по світу широкім

601] Бродять, усюди розсіяні, гідної дяки, Дідоно,

602] Скласти не в силі тобі. Хай богове,— як є ще боги десь,

603] Що про побожних ще дбають, як є якась правда на світі,

604] В серці сумління якесь як ще є десь,— тобі хай відплатять

605] Гідно. Яке це поліття щасливе тебе дарувало

606] Світові? Що за батьки таку гожу тебе породили?

607] Доки ще ріки у море вливатися будуть, на гори

608] Тіні лягатимуть, зоряні пастиме небо отари,—

609] Честь твоя й слава назавжди лишиться й ім'я твоє вічно

610] Житиме, хоч би й який мене край не покликав». З цим словом

611] Іліонею правицю простяг він, а ліву Сергесту,

612] Потім і іншим — Клоантові мужньому й мужньому Гію.

613] Виглядом мужа цього, його долею вражена дуже,

614] В відповідь так сідонська Дідона йому говорила:

615] «Сину богині, яка це біда по злигоднях на тебе

616] Так напосілась? І що це за сила на берег безмежний

617] Пхнула тебе? Чи не той ти Еней, що його породила

618] Мати Венера Анхісу дарданському в краї фрігійськім,

619] Де Сімоент протікає? Я тямлю, як Тевкра прогнали

620] З рідного краюча він до Сідона прибув і нового

621] Царства шукав з допомогою Бела. Бел же, мій батько,

622] Кіпр зруйнував плодоносний і взяв під свою його владу.

623] З того–бо часу почавши, я знаю вже справи троянські,

624] Знаю й ім'я твоє я, і царів пеласгійських я знаю.

625] Навіть і в ворога тевкрів ім'я похвалами повите,

626] И корінь виводить він свій із старого тевкрійського роду.

627] Отже, рушайте, молодці, і в нашу оселю заходьте.

628] Гнала й мене також доля подібна й по всяких пригодах

629] Врешті притулок надать мені в цій побажала країні:

630] Горя сама я зазнала, тож вмію в біді помагати».

631] Так промовляє, і в царські палати заводить Енея,

632] І оголошує разом у храмах богам вшанування.

633] Та одночасно також не забула послати на берег

634] Товаришам його двадцять волів, сто щетинястих вепрів,

635] Сотню ягнят із жирними їх матерями — дарунок

636] В день цей веселий.

637] Враз тоді з царською величчю всю починають оселю

638] Приготовляти, лаштують бенкет усередині дому,

639] Гарно мережані, пурпуром вишиті скатерті стелять,

640] Повно срібла на столах, у різьбі золотій мальовничо

641] Подвиги предків хоробрих зображені рядом предовгим,

642] Вчинені ними од самих початків старезного роду.

643] Тут же Еней (бо батьківське серце спокою не має)

644] Вислав швидкого Ахата до суден, щоб той повідомив

645] Сина Асканія, що тут зайшло, і привів його в місто;

646] (Син–бо Асканій не сходив із серця люб'язного батька).

647] Крім того, дати дарунки велить, які вирвав з руїни

648] Трої, плащ золотом шитий (були й візерунки на ньому),

649] Теж і намітку, гаптовану краєм в узори аканту,

650] Барви шафрану,— Єлени аргівської стрій це, що з дому

651] Винесла, як в незаконнім подружжі з Мікен до Пергаму

652] Їхала, дар це чудовий від матері Леди. Крім того,

653] Берло, яке Іліона носила, Пріамова старша

654] Донька, й намисто на шию із перлів, до того — подвійний

655] З золота і самоцвітів вінок. Щоб усе це найшвидше

656] Виконать, вибрався зараз Ахат у дорогу до суден.

657] Та Кітерея нову тим часом придумала хитрість,

658] Задум новий снує в серці, щоб, личко змінивши й подобу,

659] Йшов Купідон, як солодкий Асканій, і пристрасть дарами

660] Щоб розпалив у цариці, і кості вогнем їй наповнив.

661] Страшно їй дому непевного й тих двоємовних тірійців[30];

662] Немилосердна Юнона, й в'ялить її серце щоночі

663] Знов цей неспокій. Тому до крилатого мовить Амура:

664] «Сину мій, сило моя і моя ти могутність єдина,

665] Сину, що батька найвищого й стріл не боїшся Тіфея[31].

666] От я до тебе приходжу і силу прошу божественну,—

667] Знаєш ти, як твого брата Енея в морях і на суші

668] Люта ненависть лихої Юнони ганяє, ти завжди

669] Горе із нами ділив. Ось тепер фінікійська Дідона

670] В гості приймає його і придержує словом ласкавим,

671] Дуже боюсь я гостини, яку виявляє Юнона.

672] Певно, вона не заспить у таку вирішальну хвилину.

673] Отже, я підступом хочу раніше царицю узяти,

674] Жару додати любові, бо ще який бог її змінить.

675] Хай би й вона так же палко, як я, полюбила Енея,

676] Так, як лиш ти б зміг зробити,— послухай же нині мій задум:

677] В місто сідонське син царський ітиме тепер, його милий

678] Батько зове туди, серця мойого турботу й дари він

679] Всі понесе туди, з моря вцілілі й зі згарища Трої.

680] Сном я присплю його й сонного десь на верхів'ях Кітери

681] Чи на вершині Ідалія в місці священнім сховаю,

682] Щоб не з'явився не в пору і підступів цих не розкрив би.

683] Ти на одну лише ніч, і не більш, його вигляд наслідуй,

684] Хлопця знайоме обличчя прийми, адже й сам ти хлопчина.

685] Щоб, як Дідона візьме тебе в радісній хвилі на лоно,

686] Як на царському бенкеті їй серце Ліей обезжурить,

687] Як обіймати і солодко стане тебе цілувати,

688] Ти їй таємно влив жару у серце й отрути кохання».

689] Любої матері слову слухняний Амур відкладає

690] Крила й Іула ходою, веселий, в дорогу виходить.

691] Сон на Асканія тихий Венера зсилає тим часом

692] І, розігрівши на лоні, заносить в гаї ідалійські.

693] Там медоцвітний майран м'які постелив йому квіти,

694] В пахощі ніжні сповив і прозорою вкрив його тінню.

695] Матері слову слухняний ішов Купідон із Ахатом,

696] Царські дарунки з ним разом, радіючи, ніс він тірійцям.

697] Як увійшов, посередині вже на золоченім ложі,

698] На килимах пишнотканих, велично лежала цариця.

699] Батько ж Еней, а за ним і юнацтво троянське — до неї

700] Разом усі підійшли і навколо на пурпур схилились.

701] Воду для рук подають уже слуги, з корзин викладають

702] Блага Церери і всім рушники підносять вовнисті.

703] В домі було там служниць п'ять десятків — для всіх готувати

704] Довгі наїдків ряди й для пенатів підтримувать ватру.

705] Інших же сотня дівчат і хлопців–однолітків стільки ж

706] Страви на стіл подавали й вино наливали у чари.

707] Через пороги веселі й тірійців не менше зійшлося,—

708] Їх запросили на ложа узорні. Дарами Енея

709] Дуже милуються всі. Іулом милуються вельми,

710] Поломенистою бога подобою, вдаваним словом.

711] Плащ розглядають усі й покривало у жовтих акантах.

712] А фінікійка нещасна, призначена вже на загибель,

713] Ще надивитися досить не може, горить в огляданні,

714] Хлопцем, дарами розчулена дуже. Він же, Енея

715] Міцно обнявши, на шиї повиснув і лиш заспокоїв

716] Мнимого батька гарячу любов, перейшов до цариці.

717] Та ж і очима, і серцем уся уже в ньому і ніжно

718] Тисне до лона; не знає Дідона, який–то до неї

719] Бог пригорнувся, нещасної. Він же усе пам'ятає,

720] Що ацідальська матуся казала, й поволі береться

721] І Там ять Сіхея затерти, й нове прищепити кохання,

722] В серце, погасле давно, забуте чуття повернути.

723] Щойно притих той бенкет, із столів почали прибирати,

724] Й ставить кратери великі, і вина вінчати вінками.

725] Гомін пішов по палаті, в просторих світлицях лунає,

726] З стелі злотистої сяють вогнем уже лампи висячі,

727] Полум'я факелів темряву ночі долає. Цариця

728] Каже подати важкий, з самоцвітами, з золота келих

729] І наповняє вином. З того келиха Бел пив найперший,

730] Потім і інші за звичаєм. Змовкли усі у господі.

731] Кажуть: «Юпітере, ти встановив ці гостинні закони,—

732] День цей хай буде щасливий тірійцям і з Трої прибулим;

733] Хай пам'ятають про нього і наші потомки. Ласкавий,

734] Вакху, нам будь ти, веселощів батьку, й ти, добра Юноно;

735] Ви ж у любові, тірійці, усе товариство вітайте».

736] Мовила так, і плинну на стіл одливає пожертву,

737] й вінець, до келиха злегка лише доторкнувшись устами,

738] Передала із припрошенням Бітію. Щиро той випив

739] Пінне вино одним духом до дна золотого. По ньому

740] Інші вельможі. На золотострунній кіфарі Іопас

741] Грав[32], кучерявий, пісень, що в Атланта могутнього вивчивсь.

742] Оповідав він про місяця зміни і тьмарення сонця,

743] Звідки і люди, й тварини, і зливи, і полум'я звідки.

744] Звідки Арктур, і сльотливі Гіади, й Тріони подвійні;

745] Оповідав, чому сонце так взимку спішить в океані

746] Зникнуть, яка перешкода затримує ночі ліниві.

747] Плещуть завзято в долоні тірійці, за ними й троянці.

748] А безталанна Дідона проводить всю ніч у розмовах

749] Різноманітних, без краю впиваючись плином кохання.

750] Дуже цікавить її і Пріамова доля, і доля

751] Гектора, й зброя, з якою прибув син Аврори[33] могутній,

752] Коні які в Діомеда були, який ростом Ахілл був.

753] Мовить нарешті: «Скажи нам з початку найпершого, гостю,

754] Все про підступних данайців, скажи про троянську недолю

755] І про блукання своє, бо рік уже сьомий у мандрах

756] Носить тебе і по хланях морських, і по всіх суходолах».

1] Зразу ж замовкли усі і слухали дуже уважно.

2] Батько Еней тоді з ложа високого став говорити:

3] «Біль невимовний мені роз'ятрити велиш ти, царице.

4] Геть зруйнували данайці могутність велику троянську,

5] Й царство їх гідне плачу,— я сам всі ті бачив нещастя,

6] Сам був учасником в битвах. Та хто не заллється сльозами,

7] Повість почувши таку, хоч би навіть це був мірмідонець,

8] Навіть з долопів якийсь, навіть воїн лихого Улісса.

9] Ночі вологої мла вже минає, схиляються зорі

10] Й кличуть до сну. Та коли забагнулось пізнати пригоди

11] Наші й почути про Трої останню недолю,— хоч серце

12] Ниє із жалю й здригнеться не раз, як згадаю про все те,

13] Я починаю:

14] Данайські вожді, як війна їх зломила

15] Й щастя покинуло — років–бо ж стільки минуло,— натхнені

16] Дивним Паллади умінням, коня спорудили, мов гору,

17] Ребра оббили ялицею й мовби обіцяну жертву

18] В дар за щасливу дорогу лишили,— пішла така чутка.

19] Потім самі замикають таємно героїв громаду,

20] Вибрану жеребом, в темній утробі; все черево кінське,

21] Цілу його глибину наповняють узброєним військом.

22] Тенед іздалека видно, преславний колись був той острів,

23] Повен достатків, аж поки стояла Пріама держава;

24] Нині морська лиш затока, лиш захист для суден непевний.

25] На узбережжя пустинне запливши, вони заховались;

26] Нам же здавалося, що відпливли вони з вітром в Мікени.

27] Тож цілій Тевкрії з серця спадають тривалі турботи.

28] Брами відкрились; як мило пройтися у табір дорійців,

29] Бачити звільнене місце, покинуте все побережжя.

30] Тут був долопів загін, ось Ахілла був лютого табір,

31] Тут було місце для флоту, а тут вони звикли боротись.

32] Ті задивились на згубний дарунок діви Мінерви;

33] Велич коня їх дивує; і перший Тімет закликає

34] В замок його затягнуть, серед мурів поставить. Були це

35] Хитрощі в нього чи доля така вже троянська, не знати.

36] Капій, проте, й також ті, в чиїх головах розум був кращий,

37] Дар цей підступний данайський, цю засідку вкинути радять

38] В море, або підложити вогонь, або черево свердлом

39] Вглиб провертіть, перевірить, що криє той сховок таємний:

40] Так поділилась непевна юрба на два табори різні.

41] Перший тут перед всіма у натовпі люду численнім

42] Лаокоон, розпалившись, збігає з високого замку

43] Й здалека кличе: «Нещасні, яке безголів'я велике

44] В вас, громадяни? Ви вірите, може, що ворог від'їхав?

45] Може, в данайців без зради дари? Чи Улліс вам не знаний?

46] Таж в деревищі або заховались підступні ахейці,

47] Замкнені в ньому, або ця споруда на нашу твердиню

48] Зроблена, щоб заглядала в доми і зверху на місто

49] Впала, чи інший тут підступ; ох, тевкри, не вірте коневі.

50] Як там не буде: данайців боюсь і з дарами прибулих».

51] Так він промовив і в розмаху сильнім свій спис величезний

52] В бік, у закруглене скріпами черево тої потвори

53] Він заганяє. Той вбивсь, тремтячи, аж утроба здригнулась,

54] Гуркіт і стогін луною відбились в порожній коморі.

55] От коли б так присудили боги й не змилив би наш розум

56] Та розтрощити залізом аргейську криївку вказав нам,

57] Троя й ти, замку високий Пріама, донині стояли б.

58] З поля тим часом ведуть юнака пастухи дарданійські

59] З криком гучним, щоб віддати цареві; у нього на спині

60] Зв'язані руки; незнаний, він стрічним віддавсь добровільно,

61] Щоб цього лиха накоїть і Трою ахейцям відкрити;

62] Був це бадьорий юнак і готов на одно і на друге:

63] Виконать задум підступний чи з певною смертю зустрітись.

64] Молодь троянська, в бажанні побачить його, звідусюди

65] Навперегін набігає й на глум його хоче узяти.

66] Тож заприміть це лукавство данайців і з того, що вдіяв

67] З них тут один,— ти усіх їх пізнай.

68] Бо як збентежено перед очима він став безборонний

69] І навкруги по фрігійській громаді повів своїм зором,

70] Мовив: «О горе, яка ще земля і моря які можуть

71] Взяти до себе мене? Що нещасному ще зостається?

72] Бо й у данайців ніде мені місця нема, і дарданці

73] Ворогом мають мене і крові жадають моєї».

74] Плач цей зм'ягчив нам серця, й ми обурення наше до нього

75] Стримали. Розповісти велимо, із якого він роду,

76] Що нам приніс і на чім покладає він, бранець, надію.

77] Той охолонув від страху та врешті почав говорити:

78] «Все, що скажу тобі, царю, це буде одна лише правда;

79] Не заперечу того, що я сам з арголійського роду.

80] Перше, що я визнаю: якщо доля Сінона нещасним

81] Може зробить, то нікчемним зробити й брехливим не зможе.

82] Може, колись випадково чував ти ім'я Паламеда,

83] З роду Белідів, про славу його голосну, може, чув ти.

84] Через ганебний донос пеласгійці його покарали[34]

85] Смертю, невинно, за гадану зраду, бо завжди противник

86] Був він війні цій; тепер за покійником гірко ридають.

87] Батько віддав мене вбогий йому за товариша зброї

88] Ще в моїй юності ранній; він був мені й родич до того.

89] Поки він міцно держався при владі й на радах владарських

90] Значення мав його голос, було і ім'я моє знане,

91] Й шана була мені. А як звела його геть з цього світу

92] Злоба й ненависть Улісса — всі знають, про що говорю я —

93] Горем прибитий, життя коротав я у чорному смутку

94] Й серцем обурювавсь завжди за гибель невинного друга.

95] І не мовчав, нерозумний, але, коли доля дозволить

96] В рідний мій Аргос звитяжцем вернутись, поклявсь урочисто

97] Месником стати, й ненависть тяжку цим стягнув я на себе.

98] Звідси почав я котитися в прірву: з хвилини тієї

99] Обвинуваченням хитрий Улісс переслідував завжди,

100] Сіяв в народі непевні про мене чутки і свідомо

101] Зачіпки ждав, не спочив він, аж поки Калхант нагодився.—

102] Нащо немилі нам спогади ті викликати даремно?

103] Гаятись нащо, як ви кладете в один ряд всіх ахейців?

104] Досить того, що ви чули; карайте якмога скоріше:

105] Так ітакієць хотів би, і щедро заплатять Атріди».

106] Тут ми бажанням усі загорілись розвідать докладно,

107] Що то за злочин, нам невідомий, готують пеласги.

108] Він же, обман затаївши, із страхом і далі провадить:

109] Мали данайці не раз вже покинути Трою, тікати

110] І відступити, втомившись війною, що довго тривала.

111] Ох, щоб були це вчинили! Та часто морські буревії

112] Їм замикали дорогу і вітер лякав їх південний.

113] От коли кінь із балок кленових стояв вже готовий,

114] Враз тоді хмари густі зашуміли по цілому небу.

115] Серед безладдя шлемо Евріпіла спитати оракул

116] Феба; він слово сумне приніс нам із храму святого:

117] «Кров'ю і дівчини смертю[35] вітри ви вблагали, данайці,

118] Як узбереж Іліону взялися дістатись уперше,

119] То й повороту належить вам кров'ю шукать і віддати

120] В жертву життя арголійське». Народ як почув це віщання,—

121] Серцем стенувся увесь і дрож перейняв усі кості —

122] Доля кого з них обрала, кого Аполлон зажадав з них.

123] З шумом великим тоді ітакієць[36] Калхаса–пророка

124] Тягне в середину натовпу й силує людям відкрити,

125] Що означає богів віщування. Мене не один вже

126] Попереджав про злий підступ митця–лиходія[37], майбутнє

127] Мовчки моє прочував. І два п'ятидення зрікався

128] Він кого–небудь назвать і на смерть його цим передати.

129] Ледве з бідою його спонукав ітакієць великим

130] Ґвалтом, що вимовив слово й мене на жертовник призначив.

131] Всі, як один, притакнули й погодились легко на тому,

132] Щоб нещасливець один поплатився за лихо, якого

133] Кожний боявся для себе. Проклятий той день наближався,

134] Підготовлялись обряди, мука готувалась солона[38],

135] Квітли на скронях стрічки. Та я втік, признаюся, від смерті,

136] Пута порвав і в багнистому озері ніч пересидів

137] Між комишами, аж поки, вітрила напнувши, відплинуть.

138] В мене нема вже надії побачить стару батьківщину

139] й двоє коханих дітей, ані батька, якого люблю я;

140] Може, і їх покарають за втечу мою, щоб помститись,—

141] І надолужать провину мою їх нещасною смертю.

142] Тож на богів я благаю тебе, на небесних, що правду

143] Знають, на вірність, як ще між людьми непорушена є десь:

144] Змилуйсь над лихом великим моїм і людину помилуй,

145] Ту, що тягар оцих злигоднів мусить терпіти безвинно».

146] Зрушені цими сльозами, даруєм життя йому, стільки

147] Він милосердя в нас будить. І перший Пріам в того мужа

148] Пута із рук його зняти велить, попустити кайдани

149] Й мовить ласкаво: «Хто б ти не був, але втрачених греків

150] Нині забудь. Будеш наш. Тільки правду скажи мені щиру:

151] Нащо вони величезного цього коня збудували?

152] Хто будував? Чи обітниця то, чи споруда військова?»

153] Так запитав він. А той, в пеласгійських лукавствах учений,

154] Звільнені руки до неба піднісши: «Вас кличу за свідків,—

155] Каже,— о вічні вогні, вашу міць непорушну, священні

156] Вівтарі й кляті ножі, від яких я утік, і ті стьожки,

157] Що їх як жертва носив я,— вже вільно мені потоптати

158] Греків священні закони, мужів їх ненавидіть, тайни

159] Всі, що їх світові мають явити. Бо жодні закони

160] Рідного краю мене вже не держать. Якби лише, Троє,

161] Вірна лишилась ти даному слову, сама врятувавшись,

162] Так і мене врятувала, як правду скажу і віддячусь.

163] Всю–бо надію данайці і віру в війну розпочату

164] Завжди в Паллади заступництві мали. Та з дня, як безбожний

165] Син Тідея й зухвалий Улісс, винахідник злочинства,

166] Божий палладій із храму святого забрать завзялися,

167] Напад вчинивши і замку сторожу убивши, забрали

168] Образ святий і торкнулись руками кривавими ст