автордың кітабын онлайн тегін оқу Пролісок
Павло Грабовський
ПРОЛІСОК
Павло Грабовський — український поет-лірик, публіцист, перекладач, яскравий представник української інтелігенції, яка в умовах самодержавної Російської імперії вела боротьбу за національну волю України, тісно пов'язану з рухом за соціальне визволення.
Створив привабливий образ ліричного героя — борця за утвердження справедливого суспільно-політичного ладу. Автор перекладів світової поезії.
ПОСВЯТА
До моєї покійної
сестроньки Надії
Як побожну данину
Найсвятішої любови,
Оцю збірочку сумну,
Звуки скривдженої мови,
Я присвячую тобі,
Моя сестронько кохана,
Що загибла в боротьбі,
Злою долею спіткана!
Скільки раз пером слабим
Ти, пануючи, водила;
Падав — зором голубим
Знов на правий шлях будила!
ПЕРЕДМОВА
Народ, покинутий на злидні,
Народ, плазуючий у млі,
Повинен стратить риси рідні.
Безслідно стертися з землі!
Убогенький мій «Пролісок», але від щирого серця… Не шукайте в нім солодких пахощів, та й не барвистий він до того, звичайно… як усякий пролісок, що ледве-ледве пробився з-під снігу на мир… Тож вибачте! Заманулось до божого світла — от і склалась збірочка… вже чого варта, так нехай і вітають. Зміщує вона переважну частину моїх самостійних творів; одкинув я поеми, просторі речі епічні та дещо змісту особистого, не рушивши і перекладів, котрі згодом гадаю видати, коли бог дасть, окремою книжечкою. Все, що в «Проліску», написане мною, починаючи з 1890 року, віршів два-три хіба складені раніше, але потім перероблені,- остався один зміст.
РОБІТНИКОВІ
Роби на других дні та ночі,
На хвилю праці не заспи;
А візьме сум, заплачуть очі —
У чарці горенько топи…
Та не задубнеш без прочинку
Посеред улиці, поки
У карбувальному будинку
Не розлетишся на шматки.
1
— Xабіток — майно.
ШВАЧКА
Рученьки терпнуть, злипаються віченьки…
Боже, чи довго тягти?
З раннього ранку до пізньої ніченьки
Голкою денно верти.
Кров висисає оте остогиджене,
Прокляте нишком шиття,
Що паненя, вередливе, зманіжене,
Вишвирне геть на сміття.
Де воно знатиме, що то за доленька —
Відшук черствого шматка,
Як за роботою вільна неволенька
Груди ураз дотика.
ДАЙТЕ!
Душно конать у знесиллі…
Дайте повітря на мить!
Раз до цілющої хвилі
З ліжка мене підніміть!
Дайте-бо, дайте зітхнути
Вільно, щасливо — хоть раз,
Серцем від мук оддихнути,
Збутись щоденних образ!
Наче навішано гирі,
Вся зайнялась голова…
Думка об іншому мирі
Тільки осталась жива!
КВІТКА (до Н. К. С.)
Прощайся з ясною красою,
Бо вже заходять косарі;
Зайшли — поникла під косою,
Зів’яла ранком на зорі.
Ронивши слізку, посихаєш, —
Беруть на образи святі;
Ти все жива; благоухаєш
На кипарисному хресті!
«Розпука крає…»
Розпука крає
Серце на дні…
Зіронька сяє,
Та не мені.
Чи їй знать треба,
Як біль дійма?
Зіронька неба
На все німа!
