Славко стояв на тролейбусній зупинці і слухав пісню свого тезка — Вакарчука. «Стріляй, скажи чому не можеш ти зробити цей, останній крок», — мугикав він собі під носа. Власне, пісня була майже про нього. Стріляти Славко ні в кого не збирався, а от останній крок зробити боявся. Полягав він у тому, щоб зізнатися у високий почуттях одній особі. Дівчині, жінці точніше. Бо та особа (Славко про себе саме так не романтично її називав, аби пригальмувати почуття, оскільки дах йому почали зносити геть чисто) на його страждання не реагувала ніяк. Така оказія з ним не траплялася вже давно, власне — ніколи. Славко належав до того типу чоловіків, які приваблювали жінок не зрозуміло чим, оскільки якоюсь зовнішньою красою не відрізнялися. Про якусь особливу силу духу чи рокфеллерівське багатство теж мови не було. Середньостатистичний чоловік, середньостатистичної зовнішності і статків. Та було в ньому те, що полонило жінок. Одним словом — бабій. Такі завжди приманюють, бо знають, як з жінками поводитися. Правда, сприймають їх суто як предмет власного задоволення.

Кохання у Славка відбувалося згідно принципу — прийшов, побачив, переміг. Тобто, йому був цікавий процес завоювання мети, а не сама мета, тобто жінка. Коли чергова «любов» здавалася на милість переможця, Славко втрачав до неї інтерес. Він це називав «здоровими чоловічими мисливськими інстинктами». Може й так.

Та цього разу все сталося не так, як гадалося. «Особа», котра носила прозаїчне ім'я Галина, виявилася чи то міцним горішком, чи то просто розумною жінкою, котра розгадала Славкову натуру на раз. Здаватися не думала. Більше того, в її погляді світилося відверте глузування й насмішка. Ох, як це зачепило Славка! Він і не зтямився, як закохався по вуха. А може й не закохався. Може то на нього так діяла недосяжність мети.

Якби те не називалося, Славко втратив сон і спокій і навіть машину покоцав через «особу». Їхав позавчора, вів з нею внутрішній монолог на предмет: «ну і якого дурня тобі не вистачає?», що в перекладі мало означати «ти мені дуже подобаєшся, давай будемо разом», й не зчувся, як проскочив на червоний і в'їхав в зад сріблястій «Шевроле». «Шевроле» відкараскалась легким переляком і певною сумою грошей, яка перекочувала з гаманця Славка до її власника. А от Славкова автівка нині почивала в автосервісі.

Тож того чудового зимового дня він стояв на тролейбусній зупинці і метикував, як завоювати Галю. «Давай, тисни гачок! Стріляй, мій ангелок» — між тим у навушниках телефону виспівував його тезка. Раптом Славко відчув глухий удар. Йому здалося, що його вдарило в спину. Ні, в голову. А може й в голову й в спину разом, не сильно, але відчутно. На мить тезка у навушниках замовк, навколо розлилася якась незрозуміла, моторошна тиша. Славкові навіть здалося, що йому позакладало вуха, ніби після контузії.

Він притис долоні до вух, навушник боляче врізався в плоть, зате тиша зникла й Вакарчук далі виводив свою пісню.

«Слава Богу!» — подумав Славко, хоча набожним зроду не був. Чомусь та миттєва тиша здалася йому такою… тривожною, що він навіть трохи злякався, хоча боягузом ніколи не був. Ото хіба тільки з Галею, особою цією розпрекрасною, маху дав.

Підійшов тролейбус. Славко, затягнутий людським виром, зайшов в середину салону.

«Ох ти ж йоли пали, — штовхаючись між людей подумав він, — давненько є суспільним транспортом не користувався».

От до чого доводить любов! — раптом в голос сказав він і багатозначно закотив очі під лоба.

Вам, кобелям, тільки й любов! — цикнула на славка якась дебела тітка.

Ага! — загикав той, що може бути краще й солодше, аніж гарна молодичка. Така, як оце ви, наприклад!

Тітка підозріло подивилась на Славка і раптом посміхнулася на весь рот.

От вже таке скажете! — промуркотіла вона, кокетливо поправляючи волосся, що вибилося зпід шапки.

Славко знову багатозначно закотив очі під лоба. Раптом він відчув на собі чийсь погляд. Чоловік озирнувся і побачив, що з іншого кінця вагону на нього уважно дивиться якийсь кремезний вусань, років за п'ятдесят віком.

«Чого витріщився, дядьку- подумав Славко, — мужиками зроду не цікавився».

Між тим вусань просто спопеляв Славка поглядом.

«Та ж трясця твоїй матері! — почав нервувати чоловік, — я тобі, козел, грошей винен, чи що?»

Їхати Славку треба було ще три зупинки, але він настільки незатишно почув себе під тим пильним поглядом, що вирішив вийти і пройтися пішки.

По дорогі він думав про того чолов'ягу з тролейбусу. «Може я в нього бабу відбив? — гайнула думка, — але ми ж наче у різних вікових категоріях. Мені тридцятка через місяць стукне, йому вже добряче за 50. Навряд чи ми десь пересікалися».

Так ні до чого й не додумавшись, Славко вирішив викинути цю пригоду з голови й почимчикував веселенько далі.

Дорога його пролягала на роботу. Працював Славко на телебаченні відеооператором. Роботу свою любив, мабуть, ще більше від жінок. Він вмів виловлювати серед безлічі подій такі класні кадри — соковиті, промовисті, що підводку можна було вже й не робити. Й так вже з самої картинки було зрозуміло, про що тут мова, і ху із ху в цьому сюжеті. Дівчата-журналісти Славка за це просто обожнювали (ну і не лише за це).

По дорозі на роботу Славко вирішив заскочити в автосервіс, бо часу до виїзду на сюжет було ще достатньо. Свого «Хюндайчика» він теж дуже любив, і не уявляв, як без нього протримається тиждень. Вирішив трохи підігнати майстрів.

Доки петляв дворами, аби скоротити дорогу до автосервісу, надибав один цікавий магазинчик. У вітрині на манекені був одягнений класний джемпер! Грубої в'язки, але елегантний, улюбленого чорного кольору. Славко вирішив, що купить його обов'язково — він завжди був франтом.

Розглядаючи джемпер чоловік раптом побачив відображення у вітрині знайомої вусатої пики з тролейбусу. Кремезний вусань все так же пильно дивився на Славка і, як тому здалося, тяжко зітхав. На мить чоловік закрив очі, маючи надію, що це йому привиділося, потім відкрив. Вусаня у вітрині вже не було. Славко сторожко озирнувся — поряд нікого. Раптом він відчув, як по спині холодними черв'яками почав сповзати піт. Він що, з розуму сходить? Благо б якась красуня привиджувалася, а тут… хрін моржовий вусатий! Славко мимоволі потягся руками до голови. Наче ціла, й не болить. Що за чортівня коїться?!

Він постарався відігнати дурні думки з голови, але настрій було остаточно зіпсовано. Славко передумав іти до автосервісу і поплівся на роботу, час від часу озираючись, чи, бува, не слідкує за ним вусань. Це було страшенно неприємне відчуття — знати, що, можливо, хтось тебе сторожує.

На прохідній Славка, як завжди, зустріла вахтерка тітка Віра. Зазвичай у нього для неї знаходилася пара приємних слів (тітка його прикривала, коли він затримувався типу по роботі з якоюсь журналісточкою аж до ранку). Та цього разу Славко, мов та туча, просунувся мимо й навіть не кивнув. Тітка Віра здивовано на нього подивилася, але нічого не сказала.

Біля монтажної Славка перейняв Антон, колега. «Знову почне чіплятися зі своєю студією, — невдоволено подумав той, — задовбав вже».

Привіт, — Антон вхопив Славка за руку, — ну, ти подумав?

Слухай, я поки що не готовий щось конкретне тобі відповісти.

Антон спохмурнів.

Але ж який шанс! — вигукнув він, — у мене зараз є гроші для відкриття невеличкої фото і відео студії. З тебе — мінімальні грошові вкладення, робота з людьми і головне — творчість! Ти майстер кадру. Тут тебе ніхто не перевершить! З мене — організація процесу.

Славко мовчав. Перспектива і справді була заманливою. З іншого боку, своя справа — то завжди купа геморою, головного болю і відповідальності. Клопоти, одним словом. А в нього — любов чергова.

Мабуть, ці думки ясно відобразилися на Славковому виразному обличчі, бо Антон, мало не плюнувши, сказав:

Яснапанятна. Кохання-зітхання. Одні баби у тебе на умі, Славко. Може, дорослішати пора? Скільки можна на чужого дядю горбатитися? Хоч би дійсно в тебе любов справжня була. А так… Знаєш хто ти?

Ну? — Славко скорчив бридливу міну, мовляв, зараз буде повчати.

Мисливець за привидами. От добив ти чергову красотку, затягнув її до ліжка, тиждень, два полюбив. А далі? Порожнеча, розчарування, спад енергії. Бо то не любов, а привид, фантом, ілюзія. І знову ти починаєш за кимось бігти, досягати, щоб відчути, ніби живий. А в руках знову одні привиди.

Славко слухав Антона і, судячи з того, що йому захотілося його негайно побити обізвати підкаблучником, котрий далі жінчиної спідниці нічого не бачить, зрозумів — колега має рацію. Останнім часом саме так він себе й почував. Кралі, що з калейдоскопічною швидкістю змінювали одне одного почали набридати. Їм від нього потрібні були лише розваги та подарунки. Славко мав відкритий доступ до багатьох розважальних закладів, бо не раз надав їх власникам певні послуги. На жодну з тих дівок, які останнім часом побували у нього в ліжку, не можна було покластися. Славко був впевнений — якщо раптом він, наприклад, захворіє, ніяка краля за нього турбуватися не стане. Чому він натрапляє саме на таких? Згідно принципу — який ішов, таку й знайшов. Мабуть, так.

Раптом Славко краєм ока помітив у кінці довжелезного студійного коридору знайому кремезну постать. Він завмер, намагаючись не дивитися в той бік. Та все ж побачив, що вусань підняв вказівний палець до гори, потім тикнув його в бік Антона. Мовляв, слухай, що розумна людина каже. Цього Славко вже стерпіти не зміг.

Ах ти ж хрін моржовий! — заволав він на всю пельку, — я зараз тебе приб'ю!

Славко відштовхнув здивованого Антона і, мов покусаний джмелями, кинувся в кінець коридору. Люди, дивлячись з яким знавіснілим виразом обличчя він мчить, кидалися в розтіч. Лють настільки засліпила Славка, що він навіть не помітив, що вусань щез. Славко, з розмаху вперся в стінку, біля якої тільки що стояв той хрін, і почав гарячково мацати її руками.

Де ти, наволоч?! Де ти є, питаю?!!! — валував він, мацаючи, наче сліпець, ту прокляту стіну. Вусаня не було.

Раптом він об щось спіткнувся і з розмаху гепнувся на коліна.

Ти що, помолитися надумав? — почув він насмішкуватий жіночий голос. Звів очі до гори. Перед ним стояла Галя.

Не висока, трохи повнувата в потрібних місцях, рудоволоса з прозорими зеленими очима. Вона була зовсім, як кажуть, не в Славковому смаку. Тому завжди подобалися брюнетки з холодними блакитними очима. І що він в ній знайшов? Може те, що розумна