автордың кітабын онлайн тегін оқу Пригоди Джозефіни
Весела і захоплююча книжка української письменниці Оксани Калини розповість своїм юним читачам (саме для них вона й була створена) про пригоди та перші кроки у життя маленької собачати Жозефіни та її хазяйки Марини. Перші кроки вони завжди незвичні і викликають подив. А іноді навіть пострах. Та все можна подолати, коли з тобою твої друзі.
Оксана Калина
ПРИГОДИ ДЖОЗЕФІНИ
Жозефіна й чоловік, який гарно пахнув
Широкою автотрасою бігло маленьке цуценя. Воно перелякано озиралося в різні боки, щоразу припадаючи на передні лапки, коли то тут, то там, на шаленій швидкості проносилися автомобілі. Вони здавалися собачаті велетенськими страшенними монстрами. Навіть страшнішими, аніж злий старий двірник з мітлою, котрий вигнав його з маленькими братиками із затишної нори за гаражами. Мами-собаки в той час саме не було вдома, вона пішла здобувати харчі для своїх шістьох діточок. Інакше б вона змогла захистити свою малечу. Злякавшись двірникових штурханів та палиці, якою він боляче лупцював собачат, вони порозбігалися, хто куди.
«Ой, мамо! — плакало собачатко, втискаючись в асфальт, — мої братики! Де ви?! Мені так страшно!!!».
Раптом біля собачати натужно й страшно завищали гальма. Маля прикрило очі й навіть закрило лапкою носика. Воно приготувалося до того, що ця страхітлива штука зараз її розчавить.
«Прощайте, мамо і братики, — заскімлило цуценя, — більше ніколи ми не побачимося!».
Та автівка ще трішки поскрипіла, погарчала та й затихла. Собача відкрило одне око. Воно побачила, як з авто виходить чоловік.
«Двірник»! — злякалося маля і вже думало дати драла. Але чоловік встиг перехопити собачку. Він взяв її на руки.
— Яке малятко! — посміхнувся чоловік. і справді, цуценя поміщалося йому в долоню, — що ти робиш саме на такій жвавій трасі?
— Р-гав-а-ав! — відповіло мале, що на собачій значило: відпусти мене, страшний двірник, інакше, я тебе з’їм! Маля хотіло куснути чоловіка маленькими зубками, але той вчасно прикрив йому пальцями щелепи.
— Не бійся мене, — сказав він, — поганого тобі не заподію!
— А-ав-ав! — сказало цуценя, мовляв, всі так говорять. Воно придивилося уважніше до цього велетня і раптом зрозуміло, що він йому подобається. Запах від цього чоловіка йшов зовсім не двірниковий! І велетенського віника в нього не було!
— Поїхали зі мною! — раптом запропонував чоловік, — у мене є донечка, розумниця Маринка, доглядатиме тебе. Житимеш в селі, на повітрі та просторі!
«Маринка… — мале посмакувало це слово й вирішило, що воно йому теж подобається, — а що таке село? Мабуть, щось дуже смачне! — вирішило собача, — добре, поїду!».
Тож через хвильку чоловік і щенятко сиділи в автомобілі й мчалися прямою дорогою у село.
«Село, — знову подумало маля, вже засипаючи на колінах у чоловіка, який так добре пахнув, — справді, це щось дуже смачне!..»
Знайомство
Тато приїхав пізно ввечері. Зайшов до двору, тримаючи когось на руках.
— Ой, тату, — поряд з батьком від нетерплячки «танц
