Налагодивсь отсе поему віршувать,

Кого ж би то мені та за героя взять?

У нас тепер, що рік — то все нові герої

Роздивимось, аж ні! Не Гектори се з Трої

Не хочу славити пройдисвітів таких

Старий друг Дон-Жуан далеко лучче їх —

Той, що на сцені в нас колись гуляв, крутився,

Аж покіль до чортяк у пекло провалився.

Як ще не проявивсь Агамемнон Атрід,

Багацько лицарів і мудрих бачив світ

Та й навпісля сього царя царів бувало

Хоч не зовсім таких, а все-таки чимало,

Та через те, що їх поет не виспівав,

Усіх їх до дного народ позабував.

Нікому з них ганьби я не чиню й догану,

А пісню все-таки співаю Дон-Жуану.

Родився Дон-Жуан в Севіллях осяйних,

Ніде нема жінок і апельсин таких,

Кому не довелось в Севіллях пробувати

Не довелось, мовляв, і дивам дивувати

У шпана города другого не знайти,

Пріч Кадікса хіба, такої красоти,

Ріка Гвадалквівір текла повіз палати,

Де жив Жуанів рід — отець його і мати.

Отець його, дон Хоз, був бравий дворянин,

Дворянський рід його ні мур, ні жидовини

Не сплямував своїм покривенством поганим

Із готів-пращурів бував знай правоправним,

Ніколи на коня хто луччий не сідав,

Ніколи і з коня значніший не зсідав.

Отсей же то дон Хоз вродив мого Жуана,

А той вродив… та ще про се казати рано.