автордың кітабын онлайн тегін оқу Українські народні казки про тварин
УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ КАЗКИ ПРО ТВАРИН
«Пан Коцький», «Коза-дереза», «Лисичка та журавель», «Півник і двоє мишенят» та інші захопливі історії увійшли до книжки «Українські народні казки про тварин».
Разом із казковими героями юний читач навчиться дружити та допомагати іншим у біді, дізнається, чому важливо казати правду, старанно працювати та мати добре і чуйне серце.
Пориньте разом із малечею у чарівний світ казки, сповнений народної мудрості.
РУКАВИЧКА
Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку.
От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й каже:
— Тут я буду жити!
Коли це жабка плигає та й питає:
— А хто, хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка. А ти хто?
— Жабка-скрекотушка. Пусти й мене?
- Іди!
От уже їх двоє. Коли біжить зайчик, прибіг до рукавички та й питає:
— А хто, хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка. А ти хто?
— А я зайчик-побігайчик. Пустіть і мене!
- Іди!
От уже їх троє. Коли це біжить лисичка та до рукавички:
— А хто, хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка та зайчик-побігайчик. А ти хто?
— А я лисичка-сестричка. Пустіть і мене!
— Та йди!
Ото вже їх четверо сидить. Аж суне вовчик та й собі до рукавички, питається:
— А хто, хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик та лисичка-сестричка. А ти хто?
— Та я вовчик-братик. Пустіть і мене!
— Та вже йди!
Уліз і той, — уже їх п’ятеро. Де не взявся, — біжить кабан:
— Хро-хро-хро! А хто, хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка та вовчик-братик. А ти хто?
— Хро-хро-хро! А я кабан-іклан. Пустіть і мене!
— Оце лихо! Хто не набреде, та все в рукавичку! Куди ж ти тут улізеш?
— Та вже влізу, — пустіть!
— Та що вже з тобою робити, — йди!
Уліз і той. Уже їх шестеро, уже так їм тісно, що й нікуди. Коли це тріщать кущі, вилазить ведмідь та й собі до рукавички, реве й питається:
— А хто, хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто?
— Гу-гу-гу! Як вас багато! А я ведмідь-набрід. Пустіть і мене!
— Куди ми тебе пустимо, коли й так тісно?
— Та якось будемо.
— Та вже йди, тільки скраєчку!
Уліз і ведмідь — семеро стало. Та так вже тісно, що рукавичка ось-ось розірветься.
Коли це дід оглядівся, — нема рукавички. Він тоді назад — шукати її, а собачка попереду побігла. Бігла, бігла, бачить — лежить рукавичка і ворушиться. Собачка тоді: «Гав-гав-гав!»
Вони як злякаються, як вирвуться з рукавички, — так усі й порозбігалися лісом.
Прийшов дід та й забрав рукавичку.
КОЛОБОК
Жили собі дід та баба, та такі убогі, що нічого в них нема. От раз дожились вже до того, що не стало у них і хліба — й їсти нічого. Дід і каже:
— Бабусю! Піди у хижку, назмітай у засіці борошенця та спечи мені колобок.
От баба так і зробила: витопила в печі, замісила яйцями борошно, що назмітала, спекла колобок і поклала на вікні, щоб простиг. А він з вікна — та на призьбу, а з призьби — та на землю, та й побіг дорогою.
Біжить та й біжить, а назустріч йому зайчик.
— Колобок, — каже, — колобок, я тебе з’їм!
А він каже:
— Не їж мене, зайчику-побігайчику, я тобі пісні заспіваю.
— Ану, якої?
— Я по коробу метений,
На яйцях спечений, —
Як од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!
Та й побіг. Біжить та й біжить, — зустрічає його вовк.
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісні заспіваю.
— Ану, якої?
— Я по коробу метений,
На яйцях спечений, —
Як од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!
Та й побіг. Знову біжить та й біжить, — зустрічає його ведмідь.
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, ведмедику-братику, я тобі пісні заспіваю.
— Ану!
— Я по коробу метений.
На яйцях спечений, —
Як од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!
Та й маху! Біжить та й біжить, зустрічається з лисичкою.
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісні заспіваю.
— Ану, якої?
— Я по коробу метений,
На яйцях спечений, —
Як од баби та од діда втік»
Так і од тебе втечу!
— Ану-ну, ще заспівай! Сідай у мене на язиці, щоб мені чутніше було.
От він і сів та й давай співати:
— Я по коробу метений,
На яйцях спечений…
А лисичка його — гам! Та й проковтнула.
ЦАП ТА БАРАН
Був собі чоловік та жінка, мали вони цапа й барана. І були ті цап та баран великі приятелі — куди цап, туди й баран: цап на город на капусту — і баран туди, цап у сад — і баран за ним.
— Ох, жінко, — каже чоловік, — проженімо ми цього барана й цапа, а то за ними ні сад, ні город не вдержиться.
— А забирайтесь, цапе й баране, собі абикуди, щоб
