автордың кітабын онлайн тегін оқу  Дар предків

Олександра Войтюк

Небо починало тьмяніти, темніти… І лише на горизонті залишалося помаранчево-червоним, немовби десь там, вдалині, біля самого краю землі розгорілася пожежа. Але й вона з кожною хвилиною відступала, поступаючись ночі. Вже за декілька хвилин темрява цілковито поглинула небо, а з ним і увесь світ. Усе живе відразу вмовкло, немов вимерло. Чудесний спів птахів урвався, звіряче виття теж затихло, і лише бурхливе море шуміло, важко заливаючи хвилями піщаний берег.

Саме тоді відбувалася чергова битва двох королівств — найлютіших ворогів.

Їхні королі вели довгу та криваву війну між собою. Кожен з них прагнув стати єдиним повелителем на материку. Окрім королівства Ґвент, королем якого був Даліен, і королівства Хетауер, королем якого був Уолтер, була ще одна держава, Ерінг. Нею правив один із синів Уолтера, Марк. Звісно, для нього єдиним ворогом був Даліен. Цей король вже не раз хотів завоювати Хетауер, але завжди зазнавав поразки, адже на допомогу Уолтерові приходив його син, Марк. Той з’являвся несподівано, і зникав теж непомітно. Тож простежити, куди Марк щезає, Даліену жодного разу так і не вдалося.

Так сталося, що у цій останній битві Марк не прийшов батькові на допомогу. Проте в Уолтера був ще один син, Веліамін, близнюк Марка, якому король довірив командувати флотом, а також мав намір передати владу після своєї смерті. Адже Марк був задоволений і своїм невеликим царством, яким правив вже чотири роки.

Старий король був розумним. Він не хотів, щоб брати після його смерті билися за корону Хетауера. Тому одружив свого сина Марка з дочкою одного старого короля, який не мав спадкоємця. Той король мав землі за горами, на заході. Марк мав стати правителем його земель після смерті короля. Але згодом молодий принц, разом із принцесою Зоєю, яка мала стати його дружиною, відмовились від такого подарунку.

Ще зовсім юні, принц Марк та принцеса Зоя полюбили одне одного відразу, щойно їх познайомили королі. Але коли їм запропонували успадкувати землі батька принцеси, Лювіса, закохані вирішили відмовитися. Адже самі захотіли створити свою державу, назвавши її Ерінг, що древньою мовою означало — кохання.

Так і сталося.

Марк підкорив собі дикі племена, які жили у лісах на північному заході за горами, і між тих гір утворив свою державу, яку назвав Ерінгом. Але коли Лювіс, батько принцеси, помер, змушений був взяти під контроль і його землі. Королівство Ерінг було невеличке. Землі старого короля, батька принцеси Зої, що розкинулися на півночі, також за горами, де жили дикі племена, були доволі скромними. Старий король свого часу не хотів завойовувати ні Хетауер, ні Ґвент, ані дикі землі. Тож був радий, що його єдина дочка стане королевою, та віддав свої землі зятеві. Так Марк став королем, і почав правити своїм королівством, яке, на його думку, він і створив. А за рік, після утворення Ерінгу, у Марка та Зої народився син, якого назвали Джорон.

Можливо, саме тому й Марк не бажав битися за трон Хетауеру з рідним братом. Веліамін міг бути спокійним щодо своєї спадщини.

* * *

Щоб потрапити до королівства Уолтера зі сторони земель Даліена, потрібно було перейти рів, що сягав на декілька кілометрів під стінами муру. Для цього в одній з веж, що розташувалася посередині та була частиною стіни, зробили наскрізний вхід із підвісним мостом. Замок [1] короля й королеви стояв на вершині однієї з гір, де сама природа мовби створила місце для збудування фортеці. Захищала цю фортецю ще одна кам’яна стіна, теж із вежами. Нижче розмістилося головне місто королівства, також захищене стіною, але вже дерев’яною, де жили васали [2] короля.

 

Тож замок правителів Хетауеру був майже недоступний ворогові. Адже, щоб атакувати його, потрібно було прорватися крізь стіну, яка захищала королівство, потрапити у головне місто та піднятися на вершину гори, а звідти вже штурмувати фортецю.

Знаючи це, ворог викликав короля Уолтера на дуель. Однак Уолтер був розумний, тож на дуель не погодився. Тоді військо Даліена почало штурмувати стіни. Декілька днів лицарі Уолтера тримали оборону біля стін королівства. Уолтер знав, що його син Веліамін зараз не зможе прийти на допомогу, бо стримує атаку з моря. Коли стіну захопив ворог, лицарі переконали короля відступити, і Уолтер, передавши командування одному з них, вирушив до фортеці, щоб сховатися.

Тимчасом Веліамін воював з противником на морі. Він втратив уже декілька кораблів, а ворог все наступав і наступав. Ця війна для двадцятирічного юнака була вже не першою, але дві попередні принц провів в укритті, оскільки король Уолтер дорожив своїм сином. Проте цього разу Веліамін таки вмовив батька передумати. І той довірив у битві цілий флот спадкоємцю. Веліамін знався на цій справі, адже довгі роки вивчав стратегію морського бою. Тож тепер уся надія була лише на молодого принца.

Та коли його флот нарешті почав перемагати ворожі кораблі, до Веліаміна долинув звук рогу, який сповіщав, що ворог захопив основну стіну королівства та прорвався у місто. Але замість того, щоб довести бій до кінця, принц передав командування іншому, нижчому за рангом, капітану, зійшов на берег, узяв лицарів зі загону, який охороняв берег, та поспішив на допомогу батькові. І це стало фатальною помилкою.

Його флот почав втрачати кораблі, а вже незабаром ворог дістався берега. Оскільки Веліамін забрав зі собою більшу частину лицарів, то на березі не було достатньо війська, щоб зупинити ворога. Принц втратив контроль над берегом, а коли добрався до замку, то побачив, що запізнився. Його рідне місто захопили, флот втрачав останні кораблі, а ворожий поповнився новоприбулими. У нього за спиною залишилася лише сотня солдат, а у Даліена їх було набагато більше. І замість того, щоб поспішити на допомогу батькові у фортецю, Веліамін вирішив десь сховатися, а за деякий час відвоювати Хетауер, зібравши армію з найманців й об’єднавши сили з військом лицарів, що тримали фортецю. З цією думкою Веліамін розвернувся та скомандував своєму загону відступати. Він до останнього сподівався, що батько все-таки переміг Даліена біля фортеці. І, взявши своїх людей, принц відправився шукати притулку у лісі.

Декілька днів загін Веліаміна був у лісі. Вояки були голодні, втомлені та незадоволені. І в один, жахливий для принца, день вирішили покинути свого повелителя та повернутися у королівство, а там, якщо їхньому королю вдалося перемогти, то відсвяткувати перемогу, а якщо Уолтер зазнав поразки — пристати на службу до нового короля. Так Веліамін залишився один-однісінький. Був страшенно обуреним, бо вважав вчинок загону справжньою зрадою, а разом з тим почувався розгубленим без підтримки. Трохи поміркувавши, він вирішив сам непомітно дійти до фортеці та з’ясувати — чи захопив ворог замок.

Уночі вийшов з лісу й вирушив у дорогу своїм королівством. Сіл, як виявилось, ворог не чіпав, не хотів убивати селян, постраждали тільки великі міста, які трапилися Даліену на шляху до головної фортеці, куди втік король Уолтер з охороною. Люди собі й далі жили звичайним життям, а деякі й навіть не знали про війну. Веліамін пробирався, наче якийсь злодій, до свого замку, думаючи лише про одне: «Тільки щоб ворог не захопив головну фортецю. Інакше усьому кінець».

Відтоді, як відбулася битва, минув майже тиждень. Просити допомоги у брата Веліамін не хотів, бо за послугу потрібно платити, а йому аж ніяк не хотілося віддавати якусь частину свого майбутнього королівства. Адже коли Марк став правити іншою державою, батько та брат домовилися підтримувати один одного, але за таку допомогу або платити, або віддавати частину земель.

Набираючи найманців, Веліамін спершу хотів переконатися, чи мають слушність люди, які говорили йому, що король зазнав поразки. Одні просили принца звільнити їх від загарбника, інші — рекомендували тікати, поки не пізно. В одному з міст принц дізнався від бургомістра [3], що король Уолтер загинув. Не вірячи чуткам, він попросив дати йому коня, щоб якомога швидше дістатися до палацу, аби переконатися самому, що там коїться.

Ознакою того, що король Хетауеру живий, будуть прапори з їхнім гербом, які завжди висіли на стінах палацу. Якщо ж ворог захопив палац і убив правителя, то мав змінити прапори на свої. І якщо прапори змінили, доведеться повернутися до плану з найманцями. А, можливо, й віддати якесь місто Марку за допомогу…

Викликати на дуель короля Даліена Веліамін боявся.

Осідлавши коня, якого дав йому бургомістр, Веліамін помчав до рідного замку. Коли вже наближався до стіни, щось злякало коня — той став дибки, мало не скинувши свого вершника. Але хлопець втримався у сідлі та вгамував свого наляканого скакуна. Раптом, нізвідкіля, перед конем з’явився старець зі сивою бородою, одягнений у білу одежу. У руці він стискав скручену палицю. Старий якось дивно виглядав, був наче напівпрозорим. Він підійшов до принцового коня, торкнувся до нього — і той вмить заспокоївся. Веліамін зіскочив з коня, вражений побаченим, витріщився на старця:

— Хто ти такий?

Старий підняв голову і поглянув принцу просто у вічі.

— Тікай, синку. Тікай звідси, поки не пізно. Біля фортеці тебе чекає смерть! Не йди до палацу. Бери людей та вирушай до брата свого, Марка. Збирай армію.

— Про що ти говориш? У палаці мої батьки!

— Синку, твої батьки вже мертві.

— Що?! Звідки Вам це відомо? — скрикнув принц, мимохіть глянувши на цитадель, що стояла на вершині, а коли опустив погляд, від старця й сліду не залишилось.

Раптом над головою почувся пташиний крик. Веліамін підняв голову і побачив орла, який, немов темна хмара, повис над ним.

— Фостере! — крикнув принц орлу, простягнувши руку. На ній була шкіряна рукавиця, і птах акуратно сів йому на зап’ястя.

— Друже, що мені робити? Прислухатися до незнайомця чи себе? Дивно… Цей дідуган був, немов привид, — і юнакові вмить аж мороз пішов поза шкірою.

Орел начебто кивнув, але принц на це не звернув уваги. Посидівши трохи на руці, птах скрикнув і, злетівши з руки, полетів у бік фортеці. Це був гірський орел. Подарунок батька на вісімнадцятиліття. Принц любив його та майже ніколи з ним не розлучався.

Веліамін вже наближався до головної стіни, яка захищала його палац, але вартових на стіні не було. Можливо, була зміна варти. Від його рідного дому принца відділяв лише великий рів. Щоб потрапити у місто з головної вежі, яка розташована посередині, опускали підвісний міст. Принц зупинився перед ровом, заповненим водою, та обвів поглядом стіну. Вона була ще ціла, а на ній все ще висіли прапори, на яких був зображений орел, що був символом королівства та гербом Кушинських.

«Значить, батько все-таки переміг!» — зрадів принц і відпустив коня до господаря.

«Якщо ми виграли війну, то де ж вартові? Вони по винні пильнувати вежі та дивитис