автордың кітабын онлайн тегін оқу  Бурлака

Iван Карпенко-Карий

ДІЄВІ ЛЮДЕ

Михайло Михайлович — волосний старшина.

Омельян Григорович — писар.

Сидір — збірщик, прибічник старшини.

Петро.

Семен.

Дід односельчанен.

Микола.

Павло.

1-й чоловік.

2-й чоловік.

3-й чоловік.

4-й чоловік.

Опанас — бурлака.

Олекса — молодий парубок, його племенник.

Галя — Олексина молода.

Олена — сестра Олекси.

Пріська — жінка Петрова.

Гершко — жид.

Поштар.

Громадяне, десятники, парубки і дівчата.

Волосне правленіє. Стіл. За столом сидять Писар, старшина Гершко.

Старшина . Хто ж то базіка?

Гершко . Первий — Петро. Він каже, що замість того, щоб заплатить недоїмку, — я з вами в кумпанії куповав у мужиків на громадські гроші хліб будущего урожаю з великою уступкою. Вредний зовсім чоловік! і так все розказує, наче він там був. Декотрі хазяїни почали забивать йому баки, то він чуть не бив Дмитра.

Старшина . Нехай собі чешуть язики! Собака бреше, а вітер несе. Що то вони щитать нас будуть, чи як? Я їх пощитаю! А холодна нащо? Поки що ціна підніметься, продамо хліб і бички, то й гроші покладем на своє місце; от їм і дуля, хоч би й до начальства дійшло.

Гершко . Аби все було гаразд — ви лучче знаєте.

Старшина . То-то. (Сміється.) Ти не робій, Гершку. Омельяне Григоровичу, що ви там записались так і не слухаєте, що тут Гершко розказує?

Писар . Тут статистіка зовсім голову заморочила.

Старшина . Покиньте, пощитаємо свої діла.

Писар . То їсть, хоч пропади: одно — статистіка, а другое — скопленіє большое отписки.

Старшина . Беріть щоти. Кладіть. Ну, Гершку, кажи.

Гершко . Зараз. Я купив тисячу пуд пшениці на розі; писки. Скидки з пуда двадцять копійок проти ціни, яка буде восени, та проценту за те, що вперед дав гроші, з кожних утрьох рублів-мірка жита або ячменю. Записали?

Писар . Записав.

Гершко . Тепер роздав п'ятсот рублів тим, що не схотіли хліба продавать під розписки, і кожний хазяїн з трьох рублів приніс за процент мірку пшениці або дві ячменю, що у кого було. Окрім того, кожний хазяїн повинен одробить один день за вигоду.

Старшина . Ну, це в розділ не піде. Це вже моє щастя, тілько ж у мене й буде що робить! Цього ви не записуйте в щот!

Писар . А скілько ж ячменю і пшениці принесли?

Гершко . Це треба подивиться, я з собою записок не брав.

Писар . Ну то так не дощитаєшся, це настояща статистіка!

Гершко . Найкраще ходім до мене, ми там удвох і пощитаємось.

Старшина . Ай справді.

Писар . Ну, а статистіка? Лежатиме?

Гершко . Полеже, хіба так її зараз і схопиш?

Писар . Та вам байдуже, а мене становий знову буде лаять!

Старшина . Пусте діло. А ти, Гершку, все-таки наслухайся, що там горлата голота базіка, хоч вона і не страш? все ж лучче, коли знаєш. Тепер, слава богу, страшних немає. Був тут у нас митець бунтовать громаду. О, тоді погано, а як Панаса не стало, то хоч дехто і дере горло, але на бо нічого не тямлять!

Гершко . Що ж то за птиця, той Панас?

Старшина . Не бійся, його тут нема: він десять літ уже в Криму чабанує, навряд чи й прийде!

Гершко (сміючись). Нехай його там вовки з'їдять, коли він страшний.

Писар . Та йди вже — може, хоч горло даси промочити, а то зовсім засохло. (Склада бумаги.) Ну й надоїла мені та статистіка, ви не повірите! Через неї і лишню чарку вип'єш.

Виходять.

Старшина (один). Ехе-хе! Діла, діла! Коли-то ти їх покінчаєш? і усе є, благодарить бога, а ще мало! Що б то задовольниться. Отже ні, така вже пелька людська несита. Другу тисячу доклав, а хліб та скот продам, то з баришів закладу третю, і всі гроші громадські треба здать у казначейство, щоб не скушали. Ще щоб не пійматься! Хоч і не показуєш виду, що страшно, а на душі якийсь неспокій раз у раз: ну, як начальство довідається, що я на громадські гроші баришую, пропаде багато праці! Наче аж легше, як тілько подумаєш, що вернеш гроші — і гріхів ніяких! Поможи боже! Тоді вже не буду зачіпать казенних грошей. Оцей тілько раз коли б благополучно… А тут ще другий неспокій! Ну, що ти будеш робить на світі божому? Запала в око дівка, тут є у бідної вдови — Галею прозивається, — і нудюсь світом! Та вже ж стара Марія не сказилась, щоб не віддала своєї дочки за мене заміж. Та й дівчина ж! Чорт її знає, в кого вона игуродилась така хороша! Там така дівка, що тілько гляне… А!.. Аж тоді вже буду задовольнений, як висватаю Галю. Послав оце Сидора до старої Марії — почуємо, що скаже! Не думав уже й жениться, а от розбагатів — гарної жінки захотілось… Хто його зна, коли вже ті діла покінчаю… Що ж це Сидора так довго нема? (Загляда у вікно.) Здається, він іде. Аж тремтю: що то він скаже?

Входить Сидір.

Сидір . А я думав, що ще застану дома, та заходив до вас.

Старшина . Ну що, бачив?

Сидір . Та чи ви знаєте, що Параска провідала якось, що ви сватаєтесь, там репетує — мало не вискочила на хату.

Старшина . А нехай їй біс, тій Парасці, — обридла вже вона мені! Кажи, що Галя, чи согласна?

Сидір . Та де там вам согласна, не хоче: в нього є вже, каже, Параска.

Старшина . Та що ти мені з Параскою лізеш у вічі? Хіба я з нею вінчаний, чи як? Ти діло мені кажи.

Сидір . Не хоче в одну душу: лисий, каже, старий!

Старшина . Тю на її батька! Який же я старий? Адже ж нехай прирівняє до мене якого парубка, чи справиться зо мною?

Сидір . Коли ж, бачите, дівчина вона дуже молода, красива, то де вже їй іти заміж за вас.

Старшина . А чому ж і не йти! Яка ж розумна дівка не піде за багатого хазяїна, хоч би й немолодого?

Сидір . От бачите, а вона каже: яка розумна дівка піде, хоч би й за багатого, та за старого.

Старшина . Чи не брешеш ти?

Сидір . І, єй-богу, правду вам кажу, не хоче: й руками, й ногами брикається. Мати каже, що вона кохається з Олексою Жупаненком, а примусить її, каже, не маю сили: як не, схоче, каже, то вона й повіситься, я її знаю.

Старшина . То ти так і кажи! Тепер я бачу, через що я й старий, і сякий, і такий. Це друга річ! Ну, то постривай, я покажу їй Олексу! Постривай… Он що!.. Постривай!.. Еге! Сидоре! Я тебе зробив хазяїном, помагай же мені!

Сидір . Кажіть, я все зроблю. Мені аби отвіту ніякого.

Старшина . Який там отвіт! Візьми ти Олексу зараз під арест, у мене коні на тій неділі, покрадені, скажи, що на його пада підозрініє. Галя від нього відкинеться, як від злодія, а там ми ще поміркуємо з писарем, якщо буде стоять на свойому, чи не можна його в москалі запроторить. Після завтрього якраз прийом в нашому участку. Так, так! А може, ще що видумаю. іди зараз та гукни Омельяна Григоровича, він тут, у Гершка у шинку.

Сидір виходить.

Старшина (один, гука в двері). Мерщій писаря зви! От тобі й раз! Хто ждав, щоб дівчина, гола як бубон, не пішла за мене заміж? Але я хочу, щоб вона була моєю жінкою. Хотів я розбагатіть — розбагатів; хотів я почету — маю; тепер хочу красиву молоду жінку — та й не добуду?! Ні, добуду! Я Олексу того й у Сибір пошлю, як на те піде! Все спродам… Ні, це вже лишнє: цілий вік наживав, та й збуть? Можна й так обійтись!.. Старий, каже, дурна, дурна! А гроші, а худоба!! Хотів би я тепер упирем буть, щоб причарувать її…