Божественна комедія

Данте Поезія

БОЖЕСТВЕННА КОМЕДІЯ

Переклад Євгена Дроб'язка

ПЕКЛО

ПІСНЯ ПЕРША

1] На півшляху свого земного світу

2] Я трапив у похмурий ліс густий,

3] Бо стежку втратив, млою оповиту.

4] О, де візьму снаги розповісти

5] Про ліс листатий цей, суворий, дикий,

6] Бо жах від згадки почина рости!

7] Над смерть страшну гіркіший він, великий, -

8] Але за благо те, що там знайшов,

9] Повім про все, що в пам'ять взяв навіки.

10] Недобре тямлю, як постав цей схов,

11] Бо сонність так оволоділа мною,

12] Що з певної дороги я зійшов.

13] Я опинивсь під пагорба стіною,

14] Яким кінчався неширокий діл,

15] Де острах ліг на серце пеленою.

16] Я вгору глянув і побачив схил,

17] Вже убраний у сонячне проміння,

18] Що надає людині свіжих сил.

19] Тоді помалу уляглось тремтіння,

20] Що не давало спокою мені

21] Всю ніч, коли блукав між страховиння.

22] Як той, хто у задишці голосній

23] На сушу вийшов, піною укритий,

24] І озирає вири навісні, -

25] Так і мій дух, не скінчивши летіти,

26] Зирнув назад і стежку оглядав,

27] Яка не дозволя нікому жити.

28] Тут я собі спочити трохи дав

29] І вирушив на гору незнайому,

30] А за опору нижчу ногу мав.

31] І от, коли вже йшов я по підйому,

32] Збіг леопард, моторний та верткий,

33] І шерсть рябіла плямами на ньому.

34] Моїх очей він не злякавсь, дерзкий,

35] І, заступивши шлях, став на сторожі,

36] І я подавсь униз, у діл низький.

37] А йшли хвилини ранішні, пригожі,

38] І сонце сходило з тим почтом зір,

39] Що з ним спахнули, як Любові Божій.

40] Схотілося у рух оздобить шир.

41] І дух надія звабила рожева,

42] Що скоро зникне цей плямистий звір.

43] Пора буяла навкруги квітнева,

44] Та я не вчув нічого, тільки ляк

45] Од вигляду уже близького лева.

46] І так, здалось, на мене йшов хижак,

47] Наїжившись, страшенно зголоднівши,

48] Що рух повітря вмить, здалось, закляк.

49] Ще вийшла люта й зла вовчиця вивши, -

50] її неутоленна худорба

51] Примушує людей конать збіднівши.

52] В очах її така була злоба,

53] Таке палало полум'я гаряче,

54] Що з страху шлях згубив я до горба.

55] І наче той, хто дивиться найпаче,

56] Куди б скарби багаті примостить,

57] А, їх утративши, - в розпуці плаче,

58] Такий був я, бо твар мене щомить,

59] Встріч ідучи, помалу відсувала

60] Туди, де сяйво сонця не звучить.

61] Коли ж моя нога на діл ставала,

62] Явився хтось, у кого зір потух,

63] Мовчанка ж довга голос відібрала.

64] В безлюдді я його побачив рух.

65] «Врятуй! - була мольба моя єдина, -

66] Байдуже, чи людина ти, чи дух!»

67] Він мовив: «Не людина; був людина;

68] В Ломбардії мій батько оселивеь,

69] У Мантуї - моя там батьківщина.

70] Во время Юлія я народивсь,

71] Хоч пізно; жив я в Августовім Римі,

72] Коли ще лжебогам народ моливсь.

73] Я був поет, пісні складав любимі,

74] Як славний син Анхізів з Трої втік,

75] А Іліон упав в огні та димі.

76] Та чом вертаєш і в журбі поник?

77] Чого не йдеш на горб, де корениться

78] Солодке джерело чудесних рік?»

79] «Чи не Віргілій ти, чи не криниця

80] Широкоплинних мовних вод ясних? -

81] Спитав я й став, щоб в шані поклониться, -

82] О світло й честь усіх співців земних,

83] Ти зваж на захват мій, на шанування

84] Твоїх безсмертних творів видатних.

85] Ти вчитель мій, моє уґрунтування,

86] У тебе я знайшов на все життя

87] Той гарний стиль, що дав мені визнання.

88] Ти бачиш твар, що втік од неї я?

89] Рятуй мене ти, мудрецю славетний,

90] Бо в серці й жилах кров тремтить моя».

91] «Хай буде інший шлях тобі прикметний, -

92] Він одповів на жалісні слова, -

93] Щоб ти мерщій покинув діл цей шпетний.

94] Повз твар, яка, голодна, завива,

95] Не прослизне і найспритніший дока:

96] Хто мимо йде, усіх вона вбива.

97] Лиха вона з природи та жорстока;

98] Наївшись, голоднішою стає

99] Й ненатлого не насищає ока.

100] Із звірами відгулює своє

101] Без міри; та надія на Хорта є,

102] Що він цю твар таки, нарешті, вб'є.

103] Про нього скажуть: скарбів не ковтає,

104] В любові, мудрості й чесноті зріс.

105] І ґрунт між Фельтро й Фельтро доглядає.

106] Він за Італію зведе свій спис, -

107] Заради ж неї дівчина Камілла

108] І Евріал умерли, й Турн, і Ніс.

109] І як би не тікала твар немила,

110] Він в Пекло зажене її, на дно,

111] Звідкіль її жадоба приманила,

112] А звідсіля, - надумав я одно, -

113] Я поведу тебе, де залягають

114] Місця, які я взнав уже давно.

115] Почуєш ти, як в розпачі благають

116] Там духи з зойком та з ламанням рук,

117] Повторну смерть на себе накликають.

118] Побачиш тих, хто між вогненних мук

119] Таємно тішиться у сподіванні

120] Колись піднестись до блаженних лук.

121] А схочеш в висі злинути останні, -

122] Душі, достойнішій за мене, здам

123] До ніжних рук тебе при розставанні.

124] Бо той, хто звіку владарює там,

125] Мене, що бився у ворожій раті,

126] Й тих, хто зі мною, не пуска й до брам.

127] А в тронній владаря світів палаті

128] Усе пристойне пишному кошу,

129] Щасливий той, хто буде там на святі!»

130] І я йому: «Поете, я прошу,

131] Ім'ям Христа, якого ти не відав,

132] Все зло й все гірше хай тут полишу,

133] Ти ж покажи усе, про що повідав:

134] Хай браму бачу я з Петром святим

135] І тих, хто в муках та скорботі знидів».

136] І рушив він, а я - слідом за ним.

ПІСНЯ ДРУГА

1] День одійшов; з натомленої спини

2] Всього живого тягарі земні

3] Тьма поскидала; тільки я, єдиний,

4] Все готувавсь до мужньої борні

5] З трудною стежкою з нестерпним жалем;

6] Та вірна пам'ять сил додасть мені.

7] О музи, хай ваш хист сіяє палом,

8] О думко, що я бачив, запиши

9] І передай навік людським скрижалям.

10] І я: «Поете, спершу ти ріши,

11] Якщо ти хочеш скрізь мене проводить,

12] Чи доблесть є на те в моїй душі?

13] Співав ти: батько Сільвіїв зіходить

14] Ще тлінний та минущий в світ тривкий,

15] Зберігши чуйність, що в живому бродить.

16] Коли ж противник всяких зол палкий

17] Був добрий з ним, передбачавши славу

18] Його діянь, і хто він, і який,

19] То мудрий відзнача його по праву:

20] Обранець неба вишнього добра,

21] Рим породив він та його державу,

22] А той же й та (це істина стара)

23] Засновані, щоб стать святим престолом

24] Наступникам апостола Петра.

25] Ця путь, розцвіченим твоїм глаголом

26] Прославлена, причиною в віках

27] Була його звитязі й папським столам.

28] Сосуд обрання теж у цих полях

29] Пізніше був, щоб дать підпору вірі,

30] Яка спасіння відкриває шлях.

31] А я чого піду? Хто пустить в мирі?

32] Ніякий не Еней, не Павел я,

33] На цю я честь не варт ні в якій мірі.

34] Коли ж спуститись знаджує земля,

35] То чи не здасться спуск мій божевіллям, -

36] Для мудреця ясніша мисль моя».

37] Мов той, хто раптом виниклим зусиллям

38] Занедбує намічені діла

39] Й прощається з готовим вже справиллям,

40] Вчинив і я: де схил чорнила мла,

41] У думці справа та пішла вся прахом,

42] Що з запалом розпочалась була.

43] «Я бачу у словах, повитих жахом, -

44] Сказала тінь, вся - благородний чар, -

45] Що ти в душі пройнявсь побожним страхом.

46] Він обсипа людину, мов той жар,

47] Примушуючи подвигу зректися,

48] Як мур уявлений спиняє твар.

49] Щоб міг від остраху ти відмогтися,

50] Скажу, чом став твоїм я ватажком,

51] Щоб знав, коли в мені жалі знялися.

52] Був з тими я, хто між добром і злом,

53] Як пані кликнула щонайгарніша,

54] І їй скоривсь я серцем і умом.

55] І от до мене над зорю ясніша

56] Звернула очі й голос чарівний;

57] Лиш в ангелів розмова лагідніша:

58] «О мантуанська чемна душе, чий

59] На цілу землю розголос лунає

60] Й лунатиме, аж поки світ живий.

61] Мій друг, що дружби з долею не має,

62] На прикрому безлюдному горбі

63] Дорогу втратив і в страху вмирає.

64] Боюсь, щоб не накоїв зла собі,

65] Щоб з поміччю, бува, не опізнитись, -

66] За нього, чула, й небо у журбі.

67] Іди, щоб там найшвидше опинитись

68] І мудрим словом стань його втішать;

69] Мені з турбот допоможи звільнитись.

70] Я - Беатріче, я кажу рушать,

71] Прийшла я з місць, куди вернутись хочу,

72] Любов мені звеліла це сказать.

73] Я піднесу тобі хвалу пророчу,

74] Як стану перед Господом святим».

75] Замовкла, й мову я почав урочу:

76] «О пані благосна, єдина, з ким

77] Наш людський рід всі перевищив твори,

78] Які під небом зібрані низьким!

79] Так уподобав я наказ твій скорий,

80] Що, все здійснивши б, думав, що не встиг, -

81] І зайвими були б його повтори.

82] Але скажи, це хто тобі поміг

83] У глиб землі без остраху пускатись,

84] Звідкіль усяк тікав би скільки міг».

85] «Щоб міг за словом довго не шукатись, -

86] Сказала, - стисло відповім одне,

87] Чом не боюся я сюди спускатись.

88] Того боятись треба, головне,

89] Що позбавля когось життя й спокою, -

90] Все ж інше анікому не страшне.

91] Ласкавий Бог створив мене такою,

92] Що ваша скорб повз мене промина,

93] Що я - поза пожежею яркою.

94] Та в небі благородна є жона;

95] Того жалівши, хто підпав блуканням,

96] Вмолила Вишнього Суддю вона,

97] Звернулась до Лючії із благанням,

98] Сказавши: «На людину ту малу

99] Ти зглянься й огорни її сіянням».

100] Знайшла мене Лючія, ворог злу,

101] Де ми сиділи з древньою Рахіллю,

102] Й сказала: «Справжню Богові хвалу

103] Знось, Беатріче, і зарадь зусиллю

104] Того, хто любить так, що став на згин,

105] Піднявшись вище над людською цвіллю!

106] Чи ти не чуєш, як там стогне він?

107] Чи ти не бачиш, як зо смертю б'ється

108] Між хвиль, грізніших од морських пучин?»

109] Ніхто на світі палко так не рветься

110] До радості і не тікає бід,

111] Як я, зачувши, як те слово ллється.

112] Прийшла звідтіль, де сяє небозвід

113] Я, пісні ввірившись твоїй урочій,

114] Яка вславля тебе й слухацький рід».

115] Сказавши так, звела на мене очі,

116] Де сльози струменіли в чистоті,

117] І я стежки знайшов якнайкоротші.

118] Прибув до тебе на прохання ті

119] І врятував од звіра, що з'явився

120] Тобі на цій великій висоті.

121] Та що тобі? Чого, чого спинився?

122] Чого на серці підлий страх тяжкий?

123] Чого в тобі сміливий дух смутився?

124] І це тоді, коли святі жінки

125] У небі втрьох клопочуться про тебе,

126] Я ж блага обіцяю дар такий?»

127] Мов квіт, в нічнім морозі, як в погребі,

128] Побитий, похиляє вниз чоло

129] Й знов оживає у ранковім небі,

130] Так я відчув, що стомлення спливло,

131] І вигукнув із серцем посмутнілим,

132] Мов той, до кого звільнення прийшло:

133] «О преблага, з якою став я смілим,

134] І ґречний ти, що зразу ж поспішив

135] І підійшов до мене з словом милим,

136] Ти так мені бажання прищепив

137] Рушати краєм тим жахним, немирним,

138] Що до своїх вернувсь я перших слів.

139] Іди ж, пойнятий захватом надмірним,

140] Ти - проводир, ти - пан, учитель - ти».

141] Сказав я й слідом за поетом мирним

142] Ступив на шлях лісистий і крутий.

ПІСНЯ ТРЕТЯ

1] «Крізь мене йдуть до міста мук найтяжчих,

2] Крізь мене йдуть до мучень і заков,

3] Крізь мене йдуть між поколінь пропащих.

4] Суд правий вів творця моїх будов:

5] Звели мене Могуття, що все родить,

6] Найвища Мудрість і Першолюбов.

7] Лиш після мене світ став брами зводить.

8] Ніщо не вічне, я ж на всі віки.

9] Лишайте сподівання всі, хто входить».

10] Із чорних літер напис я такий

11] Побачив на вершку хмурної брами

12] Й сказав: «Учителю, о жах який!»

13] І він, немов господар над думками:

14] «Лишатись легкодухість має тут,

15] І має вмерти дрож перед страхами.

16] Як обіцяв я, ми прийшли в той кут,

17] Де скорбні тіні можеш ти уздріти,

18] Що розуму збулись блаженних пут».

19] Він руку дав мені, і я зогрітий

20] Був усміхом спокійного лиця, -

21] Й повів у глиб, у таїну повитий.

22] Такі зітхання й лемент без кінця

23] Почулись у беззорянім склепінні,

24] Що струмом сліз облився раптом я.

25] Усі наріччя, мови старовинні,

26] Репетувань і ремствувань слова

27] У плесках рук, у вигуках, хрипінні, -

28] Зливались в гамір, що завжди трива

29] У цьому місці, крутячись всечасно,

30] Немов пісок, що вихор порива.

31] Мені тоді зробилося так жасно,

32] Що мовив: «Волю ти мою вволи,

33] Скажи, хто мучиться отак злощасно?»

34] І він: «На животіння це прийшли

35] Ті, що зірок, мізерні, не хапали,

36] Жили собі без гани, без хвали.

37] А поряд - ангели, що з висі впали

38] Ті, недостойні, і не вороги,

39] Й не слуги Божі, лиш за себе дбали,

40] Щоб вигляд не темнився дорогий,

41] їх з неба гнано, пекло ж браму стисло,

42] Щоб гріх не вихваляв свої борги».

43] І я: «Учителю, що там нависло

44] Й над нами закрутило круговерть?»

45] Він одповів: «Про це скажу я стисло:

46] Вони вже не надіються на смерть

47] І так ненавидять роки пропалі,

48] Що чорні заздрощі їх повнять вщерть.

49] Ніхто за них не згадує в печалі,

50] І Ласка, й Суд їх зневажають так,

51] Що й ти не говори, поглянь і - далі!»

52] Я, зиркнувши, побачив: в небі знак

53] Летів, кружляючи, і зупиниться,

54] Як видалось мені, не міг ніяк.

55] За ним така неслася плетениця

56] Померлих душ, що я й не уявляв,

57] Як стільки встигло смерті причаститься.

58] По тому, як вже декого впізнав,

59] Побачив я того з нероб неплідних,

60] Хто зрікся, страхопуд, великих справ.

61] Я зразу ж зрозумів, що бачу бідних

62] Перед собою неярких нікчем,

63] І Богу, й ворогам його огидних.

64] Вони, з яких ніхто не жив живцем,

65] Тут прудко бігли, всі в укусах, голі,

66] Над ними ж - оси й ґедзі тьмою тем.

67] Поривши лиця, кров стікала долі,

68] Усуміш із слізьми на ґрунт масний,

69] Де жовті черви кублились поволі.

70] Поглянув далі, й натовп голосний

71] Побачив я край буйного потоку

72] Й спитав: «Учителю, ти поясни,

73] Щоб знав я, чом вони із цього боку

74] На той всі прагнуть перейти мерщій,

75] Як бачу, хоч у тьмі й не видно оку».

76] І він мені: «Одвіт почуєш мій,

77] Коли зупинимо свої ми кроки

78] На Ахероновій косі журній».

79] Стараючись не завдавать мороки

80] І волю дати боячись словам,

81] Я мовчки йшов на край ріки широкий.

82] І човен ми побачили, а там

83] Почварний дід, роззявивши пащеку,

84] Горлав: «Ой горе, злобні душі, вам!

85] Вже годі мріять про зорю далеку,

86] Я тут, з човном, щоб вас перевезти

87] У вічний морок, в холоднечу, в спеку!

88] А ти, живий, од мертвих геть коти

89] Назад, де скоро вже розквітне травень! -

90] Та, бачивши, що я не хочу йти,

91] Додав таке: - Ти краще іншу гавань

92] І легший човен зразу обирай;

93] Моє судно важке тобі для плавань».

94] І вождь йому: «Хароне, не займай!

95] Так хочуть там, де все зробити можуть

96] Чого захочуть. Так що не чіпай».

97] І перестав тоді мене тривожить

98] Кудлай-човняр з мертвотного багна,

99] Що міг з очей зірниці сяйні множить.

100] І квола зграя голих душ, смутна,

101] Почувши заклик той гучний і строгий,

102] Зі скреготом зубів, як навісна,

103] Взялась клясти - і Бога, й рід убогий,

104] І давнє покоління, й молоде,

105] І час родин, і матерів пологи.

106] Та, плачучи, встелила вся, хто де,

107] Проклятий берег зливою з хмарини, -

108] Він всіх, хто Бога не боїться, жде.

109] Харон, злий дух з очима - як жарини,

110] Розпалюючи погляд, купчив гурт:

111] Всіх гнав, веслом загайним міряв спини.

112] Як лист злітає восени до бурт

113] За першим другий, поки на галуззі

114] Останній не загляне в самий нурт, -

115] Адамове так плем'я в шумній тузі

116] Одне за одним збилось у човні,

117] Мов птаство, скупчене в сильці, у крузі.

118] Поки пливли по чорній струмині,

119] Хапаючись зійти на той бік темний,

120] На цьому знову з'юрмились квапні.

121] «Мій сину, - проказав учитель чемний, -

122] З усіх країн, хто в Божім гніві вмер,

123] Збираються на берег цей підземний,

124] Щоб поспішать заріччям до печер, -

125] їх так острожить правосуддя Боже,

126] Що страх стає бажанням відтепер,

127] А добра тут душа пройти не може,

128] І що в Харона грізний був привіт,

129] То сам збагни, з чим слово його схоже».

130] Він закінчив, і враз похмурий світ

131] Так задрижав, що навіть перед економ

132] Мене од страху кидатиме в піт.

133] В плачливім краї знявся вихор гоном,

134] Пустельний діл скорботи спалахнув

135] В моєму серці відсвітом червоним,

136] І впав я, наче той, хто вмить заснув.

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА

1] Мій раптом перервався сон глибокий,

2] Бо грім оглушливий я враз почув

3] І встав, немов ударений під боки,

4] І все спочилим оком озирнув,

5] На ноги звівшись, подививсь уважно,

6] Щоб добре зрозуміти, де я був.

7] Стояв на стежці я, що неосяжно

8] Збігала вниз, в те урвище сумне,

9] Де лемент мук відгримував протяжно.

10] Таке в густім тумані неясне

11] Було воно, що зір мій недолугий

12] Не міг сягнуть крізь марево жахне.

13] «Тепер ми зійдемо в сліпі округи, -

14] Сказав поет і на обличчі зблід, -

15] Я буду перший, а ти будеш другий».

16] І я, уздрівши сполотнілий вид,

17] Сказав: «Чи зважусь, коли й ти стерявся,

18] Ти ж завжди захищав мене од бід!»

19] І він: «Злощасних репет увігнався

20] Ізнизу так, що вкрив лице бліде

21] Тим жалем, що тобі він жахом здався.

22] Але ходім, бо довгий шлях не жде».

23] Так він сказав та й уступив зі мною

24] У перше коло, що круг прірви йде.

25] Тут, стежачи за пітьмою німою,

26] Я не почув ні скарг, ні нарікань, -

27] Самі зітхання коливали млою:

28] їх збуджувала туга без страждань

29] У стовпищі, в якім не розрізняєш

30] Дітей, жінок, мужів усяких звань.

31] І добрий вчитель мій: «Ти не питаєш,

32] Це що за духи, на яких глядиш?

33] То знай, ще поки далі не ступаєш,

34] Що це не грішних душ хисткий комиш,

35] А ті, хто без хрещальної поради

36] Не знали, що спасає найпевніш.

37] їм християнські не лились відради,

38] Було чуже їм Божество само, -

39] Я увіходжу теж до їх громади.

40] Це незнання - єдине нам гальмо,

41] Й ми тим караємось за цю невдачу,

42] Що без надій жаданням живемо».

43] І жаль узяв, що в Лімбі тут побачу

44] Я тих, кому пошану всім здаю

45] За видатні діла й величну вдачу.

46] «Скажи, учителю, скажи, вождю, -

47] Почав я, щоб зміцнитися у вірі,

48] Яка являє для брехні суддю. -

49] Невже тут по заслузі чи офірі

50] Ніхто блаженства не досяг цілком?»

51] І він на ці слова, і темні й щирі,

52] Відмовив: «Бувши тут ще новаком,

53] Я бачив, як зійшов сюди властитель,

54] Звитяжця коронований вінком.

55] За ним звідсіль пішли: всіх прародитель,

56] Його син Авель, благочесний Ной,

57] Мойсей, законодавець і служитель,

58] Давид і Авраам, що жив давно,

59] Ізраїль з батьком і сини численні,

60] Рахіль, дорожча над усе майно,

61] Й багато ще - і стали всі блаженні.

62] Узнай одне ти - душі всі людські

63] До того часу не були спасенні».

64] У згадках про події неблизькі

65] Ми не лишали прокладати в лісі,

66] Кажу, у лісі душ, стежки вузькі.

67] Та спогади недовго ці велися

68] Між нами ще, як смуги світляні

69] У здолану півкулю тьми влилися.

70] За кілька кроків видний став мені

71] Освітлений зелений простір луки,

72] Де сяйвом сяли люди видатні.

73] «О шано й честь мистецтва та науки,

74] Скажи, хто ці, що доля їх ясна

75] Й відділені вони в окремі злуки?»

76] І він мені: «їх слава голосна,

77] З якою ти ще на землі зіткнувся,

78] Така, що й в Бога шана їм значна».

79] І голос в той же час мені почувся:

80] «Вшануємо ж великого співця,

81] Бо зниклий дух його до нас вернувся!»

82] І по слідах великого сліпця

83] Нас три величні тіні йшли стрічати,

84] Нерадісні і несумні з лиця.

85] І добрий мій учитель став казати:

86] «Он глянь: мечем оперезавши стан,

87] Іде, мов з пишним почтом, цар багатий, -

88] То сам Гомер, усім поетам пан,

89] А другий - то творець сатир Горацій,

90] А то - Овідій і за ним - Лукан.

91] Ішов я з ними вряд в натхненній праці

92] І вряд у славі йду - таж чуєш сам

93] Той спів хвали, мов князеві в палаці».

94] Так я уздрів блискучу школу там

95] Вождя поетів, що, могутньокрилий,

96] Летів орлом назустріч небесам.

97] Вони про себе щось поговорили

98] І привітання мовили свої,

99] І посміхнувся мій учитель милий.

100] Усі тримались, як близькі мої,

101] І, розуміючи високу шану,

102] Я шостим став у велетнів сім'ї.

103] Отак ішли до світлого ми стану

104] Й поважно мову про таке вели,

105] Про що розповідать пізніше стану.

106] Під благородний замок ми прийшли,

107] Який сім раз оточували стіни,

108] Й джерельні води навкруги текли.

109] Долаючи, мов суходіл, струмини,

110] Дістались двору ми крізь сім воріт

111] І вздріли свіжу зелень луговини,

112] В очах у мешканців горів привіт,

113] У постатях ласкава сяла милість,

114] А в тихій мові - лагідності світ,

115] Зійшли ми вкупі на горбка похилість

116] В такому світлі, що змогли вочу

117] Оглянуть мовчазну дібров журливість.

118] Великі, до яких в думках лечу,

119] Вщасливили мене своїм собором,

120] Що й досі ще від захвату тремчу.

121] Я вздрів Електру в натовпі прозорім,

122] І Гектора, й Енея розрізнив,

123] І Цезаря в броні, з шулічим зором.

124] Каміллу і Пентесілею вздрів

125] По другий бік та ще царя Латина,

126] Який з Лавінією там сидів.

127] Вздрів Брута я й дружину Коллатіна,

128] Корнелью, Марцію та Юлью -всіх.

129] А осторонь - самого Саладіна.

130] І, перевівши зір очей своїх,

131] Побачив я, що вчитель всіх, хто знає,

132] Сидить в сім'ї філософів значних.

133] Всяк дивиться, всяк шану виявляє.

134] З ним обіч був Сократ, а там Платон,

135] І Діоген своє тут місце має.

136] Тур Демокріт, що ввів случай в закон,

137] Фалес, ким славилась бібліотека,

138] І з Емпедоклом Геракліт, Зенон.

139] Вздрів якостей досліджувача грека

140] Діоскоріда, - тут же був Орфей,

141] Ще й Туллій, Лівій, мораліст Сенека,

142] І геометр Евклід, і Птолемей,

143] І Гіппократ з Галеном, Авіценна,

144] І Аверроес, цей тлумач ідей.

145] Тяглася їх гірлянда незліченна,

146] Та хай про це хтось інший розповість,

147] Бо тема й так у мене широченна.

148] І двох співців позбавилося шість,

149] Бо враз мене вожай мій знаменитий

150] Од мирних лук, де всіх розважив гість,

151] Туди повів, де нічому світити

ПІСНЯ П'ЯТА

1] І тут зійшов до другого я кола,

2] За перше меншого, та від розпук

3] Кричали душі голосніш довкола.

4] Й страхітного Міноса вчув я гук;

5] Який при вході судить справедливо,

6] Хвостом указуючи розмір мук.

7] Кажу, коли якась душа лякливо

8] Розповіла про всі свої діла,

9] То цей знавець гріхів, тонкий на диво,

10] їй місце визначає в царстві зла,

11] Хвоста скрутивши стількома витками,

12] В котре по черзі коло засила.

13] Тиск перед ним і днями, і ночами;

14] Душа тут кожна свій проходить суд:

15] Сказала, вчула та й пішла до ями.

16] «О ти, хто в наш занурюється бруд, -

17] Гукнув Мінос, коли на мене глянув,

18] На мить лишивши безконечний труд, -

19] Дивись, куди ввійшов і з ким ти станув,

20] А про широкий вхід і не гадай!»

21] І вождь до нього: «Чом так гучно грянув?

22] Не з власного жадання йде в ваш край:

23] Так хочуть там, де все зробити можуть

24] Чого захочуть, так що не чіпай».

25] І ось такий, що й камінь міг стривожить,

26] Зачувся лемент, і зневіра йме,

27] Чи зойки відчаю луна не множить?

28] Туди прийшрв, де світло геть німе,

29] І знявся рик, як в буряному морі,

30] Коли на ньому дужий вітер дме.

31] Пекельні вихори, рвучкі та скорі,

32] Засуджених волочать, тягнуть, б'ють

33] Згори і знизу, й ті в сльозах та в горі.

34] І душі, летячи у каламуть,

35] Ридають, виють, сповнюючись хіттю,

36] Самого Бога в небесах клянуть:

37] Я взнав, що підпадає тут страхіттю,

38] Жахливій бурі цій той люд яркий,

39] Який скорився лиха розмаїттю.

40] І як на крилах носяться шпаки

41] В холодну пору, збившися у зграї,

42] Так духів злих пролинув рій швидкий.

43] Звідсіль, звідтіль, вверх, вниз, як в водограї,

44] І без надій, що прийде тиші мить

45] Або змаліють муки їх безкраї.

46] Як журавлиний ключ із зойком мчить,

47] Коли на південь відлітає птиця,

48] Так я, передбачавши ремства нить,

49] Уздрів, як тіней гурт в бурханні мчиться,

50] І запитав: «Учителю, яким

51] Жінкам так грізно чорний вітер мститься?»

52] «Найперша з тих, що виглядом своїм

53] Тебе цікавить, - він мені промовив, -

54] Була царицею над світом всім;

55] Щоб одібрати ґрунт у марнословів,

56] їй підказала похіть навісна

57] Розпусту скриту вивести зі сховів, -

58] Семіраміда, Нінова жона

59] І спадкоємиця його зрадлива;

60] Султан тепер там, де жила вона.

61] А це - кохання жертва нещаслива,

62] Яка збезчестила Сіхея прах;

63] А далі - Клеопатра похітлива».

64] Я вздрів Єлену, за яку в боях

65] Лягли війська, Ахілла міць велику,

66] Яка з кохання згинула в віках,

67] Паріса вздрів, Трістана й ще без ліку

68] Тих нещасливих, що Амор жене,

69] Як за життя їх гнав на згубу дику.

70] Коли мій вождь назвав число значне

71] Мужів і дам - весь почет іменитий,

72] Я засмутився, жаль пройняв мене,

73] І я сказав: «Співцю, поговорити

74] Хотів би я із тінями двома,

75] Що вихор їх жене несамовитий».

76] І він: «Побачиш, як зрідіє тьма

77] Й вони наблизяться: ім'ям любові

78] Благай, і пара підлетить сама».

79] Коли до нас їх вир підніс раптовий,

80] Подав я голос: «Привиди журби,

81] Як Інший зволить, станьмо до розмови».

82] Як в полум'ї жадоби голуби

83] У рідні гнізда між зелені крони

84] Летять на крилах спільної судьби, -

85] Вони удвох з оточення Дідони

86] Перенеслись у пітьмі коловій, -

87] І стали біля нас без заборони.

88] «О ти, що ходиш по землі живий

89] І надійшов сюди, у сморід чорний,

90] До нас, що світ забарвили в крові.

91] Якби нам другом цар був непоборний,

92] Вблагали б ласку ми тобі послать,

93] Щоб ти щасливим був у висі горній.

94] То слухай, споминай, що є згадать,

95] І поки буря десь там забарилась,

96] Ми будем слухати і розмовлять.

97] Жила я там же, де й на світ з'явилась,

98] Над морем тим, що в нього По втіка,

99] Котра супутниць тьмою збагатилась.

100] Кохання, що шляхетних обпіка,

101] Його зманило молодичим станом,

102] Який сточила тут печаль гірка.

103] Кохання, що кохать дає й коханим,

104] Мене взяло, вогнем наливши вщерть,

105] Що став моїм він, як ти бачиш, паном.

106] Кохання нас вело в злощасну смерть.

107] Каїна жде того, хто кров'ю вмився», -

108] І вже їх ворушила вітраверть.

109] Ці душі слухавши, я похилився

110] І в болісну заглибився печаль;

111] Поет спитав нарешті: «Чом спинився?»

112] І я на це почав: «О лютий жаль!

113] Ці ніжні мрії, ці солодкі чари

114] їх завели в таку скорботну даль!»

115] А там звернувся до цієї пари

116] Й почав: «Франческо, від твоїх страждань

117] У серці чую болісні удари.

118] Але скажи: під час палких зітхань

119] Як вчило вас чаруюче кохання

120] Спізнати мить жагучих поривань?»

121] Й вона: «Немає більшого страждання,

122] Як згадувати любий щастя час

123] В біду; твій вождь здає в тім справоздання.

124] Коли ж ти прагнеш знать, який у нас

125] Початок був коханню, збудься спраги, -

126] Я плакать буду й мовить водночас.

127] Якось ми вдвох читали для розваги,

128] Як Ланчелота взяв кохання пал,

129] І самоти не брали до уваги.

130] І часто, мов під дією дзеркал,

131] Нам під очима лиця пік рум'янець.

132] Але нас подолав миттєвий шал:

133] Ми прочитали, як тремтів коханець,

134] Бо вперше в губи цілував самі, -

135] І цей от, мій незмінний співвигнанець,

136] Мені вуста торкнув, з жаги німий, -

137] Твір і співця за Галеотто мавши,

138] Вже того дня більш не читали ми».

139] Так дух розповідав цей, споминавши,

140] А той ридав; і руки я простер

141] У даль за ними, від жалю вмиравши,

142] І впав, неначе той, хто нагло вмер.

ПІСНЯ ШОСТА

1] Вернулась тяма, що на час лишила,

2] Коли жалів я свояків отих,

3] Чия печаль так дуже засмутила,

4] Й нові я муки й мучених нових

5] Побачив всюди, де б не озирався,

6] Де б не лишав мій крок слідів своїх.

7] Я в третім колі: дощ не припинявся,

8] Холодний, вічний, проклятий, важкий;

9] Він по землі одноманітно слався.

10] Градини, іній, снігові грудки, ,

11] Мішаючись із мороком постійним,

12] Смердили під ногами ґрунт в'язкий.

13] І Цербер, звір із вищиром потрійним,

14] На три собачі пащі валував

15] На люд, поглинутий болотом гнійним.

16] Багряні очі, шерсть, масна від страв,

17] Грубезне пузо, лапи - кігті наче -

18] Він гриз, і дер, і дряпав, і кусав.

19] Промоклі тіні вили по-собачи,

20] Й чи той чи цей ховаючи з боків,

21] Крутились дзиґами, та без удачі.

22] Хробак здоровий, Цербер нас зустрів,

23] Роззявив пащі враз, ошкірив зуби

24] І весь од люті сильно затремтів.

25] І руку простягнув вожай мій любий,

26] Землі взяв жменю та як кидоне

27] В голодні пащі наїдок той грубий!

28] Мов пес, коли йому шматок заткне

29] Голодну пащу й зів, з брехання спухлий,

30] Замовкне раптом, поки не ковтне, -

31] Так Цербер увірвав, одразу вщухлий,

32] Свій рев, який так голосно гуде,

33] Що душі тут усі були б поглухли.

34] Йдучи по тінях, по яких іде

35] Дощ нескінченно, ставили ми ноги

36] В порожняву у вигляді людей.

37] Вони підводитись не мали змоги,

38] І лиш один схопивсь аж підстрибнув,

39] Коли побачив нас серед дороги.

40] «О ти, хто сміло в Пекло це ступнув, -

41] Він проказав, - мабуть, мене впізнаєш,

42] Бо ти уже, коли я вибув, був».

43] І я йому: «Такий ти вигляд маєш

44] Унаслідок тривалого ярма,

45] Що вже навряд тепер тебе вгадаєш.

46] Повідай же - бо тут ти недарма, -

47] Який ти гріх вчинив, що кар за нього

48] Є сила важчих, гірших же нема?»

49] І він: «У місті, заздрому до всього,

50] Ти народився, - тож я твій земляк,

51] Бо й я родивсь там для життя масного.

52] Обжерливістю відзначавсь я так,

53] Що Чвакалом дражнили всі знайомі, -

54] А тут я мокну під дощем, бідак.

55] І довелося не мені самому

56] Однакових тут скуштувать силець

57] За гріх однаковий». Сказав по тому

58] Я: «Чвакало, так скрушно для сердець

59] Бринить твій жаль і викликає сльози;

60] Та, може, знаєш ти, який кінець

61] У нашім місті матимуть погрози,

62] І що веде співгромадян до чвар,

63] І де зростають праведності лози?»

64] І він мені: «Після тривалих свар

65] Рясна проллється кров лісовиками,

66] А партію противну жде удар.

67] На третій рік повернуться до брами

68] Вигнанці й переможницькі війська,

69] Й підлесник прийде нинішній з військами.

70] Притисне здоланих п'ята важка

71] Тих, що надовго містом завладають,

72] А цим лишаться сльози і тоска.

73] Два праведники марно промовляють:

74] Жадоба, скупість, заздрість до єства -

75] Од іскор тих в людей серця палають».

76] Так закінчив печальні він слова,

77] І я йому: «Іще прошу, мені ти

78] Відкрий усе, що темрява хова.

79] Тегг'яйо, Фаріната знаменитий,

80] Ще Рустікуччі Якопо й ще хтось, -

81] От як Арріго й Моска іменитий, -

82] Скажи мені, де місце їм знайшлось?

83] Дізнатись хочу про судьбу найкращих -

84] Іти їм в Рай, чи в Пекло довелось?»

85] І він: «У норах ще чорніших, важчих

86] За гірший гріх каратись треба їм,

87] Побачиш їх внизу у муках тяжчих.

88] Як знову підеш світом ти живим,

89] Прошу, згадай мене хоч ненароком,

90] А більш я не скажу й не відповім».

91] І ще раз скошеним од болю оком

92] На мене глянув і під шум струмин

93] Згубився в натовпі сліпців широкім.

94] Вожай сказав: «Уже не встане він,

95] Аж поки на сурму громовокрилу

96] Не явиться нещадний властелин.

97] Усяк повернеться в свою могилу,

98] Одіне плоть колишнього буття

99] Й почує вироку незрушну силу».

100] Ми тихо йшли, немов між куп сміття,

101] Між тіней, кинутих під дощ похмурий,

102] І про грядуще мовили життя.

103] Сказав я: «Вчителю, чи їм тортури

104] Побільшить вирок правий судії,

105] Чи проясніє їхній вид понурий?»

106] І він: «Науки пригадай свої:

107] Відомо, що чим ближча досконалість

108] В душі, тим більші рай чи скорб її.

109] До риси досконалості й на малість

110] Не підійти їм після їхніх діл,

111] А все ще сподіваються на жалість».

112] Так в бесіді пішли ми третім з кіл,

113] Про зміст її не стану я казати,

114] І вийшли зрештою на дальший схил.

115] І тут зустрів нас Плутос, недруг клятий.

ПІСНЯ СЬОМА

1] «Папе Сатан, папе Сатан алеппе!» -

2] Завів так Плутос голосом хрипким,

3] І мій мудрець, що знав усе в цім склепі,

4] Мене розрадив: «Хоч би й надто злим

5] Був звір, а все ж не втрима на запорі

6] Від тебе переходу колом цим».

7] А далі товстогубій злій потворі

8] Промовив він: «Проклятий вовче, цить!

9] Бо задихнешся, як смертельно хворі.

10] Не без причин в безодню він стремить:

11] Так хочуть там, де військо Михаїла

12] Взялось пиху насильницьку зломить».

13] І як під бурю падають вітрила,

14] Коли зламалась щогла на кормі,

15] Так хижа твар звалилася безсила.

16] І далі ми пішли по цій тюрмі,

17] В четверте коло, до провалля ближче,

18] Де зло всесвітнє скублилось у тьмі.

19] О правосуддя Боже! Хто б міг вище

20] Накупчити страждань, ніж я уздрів!

21] І чом душа стає гріхам за грище!

22] Як хвиля, кинувши Харібди зів,

23] Біжить назад і інші б'є з розгону, -

24] Так люд не шкодував тут кулаків.

25] Я бачив люд з найбільшого загону,

26] Примушених з усіх боків штовхать

27] Грудьми й всім тілом кляту перепону.

28] Тут люто пхала одна одну рать

29] І вантажі носила з ревним криком:

30] «Чого їх кидати?», «Чого збирать?» -

31] Так рухались похмурим колом диким,

32] І кожен тяг у протилежний бік

33] З гучним тим самим безсоромним кликом.

34] А, на серединний прийшовши стик,

35] Вертали знову битися жахливо,

36] І я, не в силі здержати язик,

37] Сказав: «Учителю, з'ясуй це диво:

38] Чи часом не тонзурники всі ті,

39] Із лисинками, що від нас наліво?»

40] І він: «В своєму першому житті

41] Усі вони були на розум косі

42] Й не знали міри в їжі і в питті,

43] Тож по-собачому хрипкоголосі,

44] Вертають, вивергаючи лайки,

45] Всередину із крайніх точок осі.

46] В тих, в кого на тонзуру маківки

47] Поголені - у пап, у кардиналів, -

48] Найбільш скарбів заховано в мішки».

49] І я: «В цій, вчителю, картині жалів

50] Я добре розпізнати мав би тих,

51] Кого порок іще недавно вжалив».

52] І він: «Ти марних не чекай утіх:

53] Гидке життя спотворює собою

54] До невпізнанності обличчя їх.

55] Вони на суд останній прийдуть з бою:

56] Той стисне кулаки й проклін пошле,

57] Цей голою заблиска головою.

58] Бо ті, хто зле збирав, хто тратив зле, -

59] Приречені на чвари проклятущі,

60] І всяке їм картання - замале.

61] Ти бачиш, сину, як скороминущі

62] Дари Фортуни чинять людям зло,

63] На бійки спонукаючи найдужчі.

64] Все злото, що під місяцем було

65] Чи є, душі хоча б одній-єдиній

66] Спокою ні на хвилю б не дало.

67] «Учителю, - спитав я, - благостині!

68] Яку Фортуну ти згадав мені,

69] І як із рук її все благо лине?»

70] Озвався він: «О витвори дурні!

71] Яке ж бо вас невідання вразило!

72] Думки тобі відкрию неясні.

73] Той, хто ширяє в світі мислю сміло,

74] Небесні сфери сотворив і їм

75] Дав рушіїв, щоб все навкруг світило.

76] Усюди світлом ширячись сяйним,

77] А серед людства діло це - наснага

78] Тій, хто владає таланом земним,

79] Щоб всі передавав минущі блага

80] Народ народові, сім'ї - сім'я,

81] Бо меншає в людей з літами спрага.

82] Той кориться, цей силою сія

83] За присудом тієї, що з ділами

84] Весь час таїться, як в траві змія.

85] І, високо літаючи над нами,

86] Вона провидить, судить і вершить

87] Нарівні з іншими всіма богами.

88] У ній ніщо на місці не стоїть

89] І зміни одна одну обганяють,

90] Нове-бо виникає кожну мить.

91] І от її усі лиш розпинають,

92] Замість палку складати дяку їй,

93] І заповзято й дружно проклинають.

94] Вона ж в незмінній радості благій

95] Співає з ангелами нам із далі

96] І крутить кулю в благості своїй.

97] Проте спустімось на ще більші жалі, -

98] Заходять вже зірки, які стреміли вверх,

99] Коли я рушив; поспішімо ж далі.

100] Пройшли ми колом тим на самий верх,

101] Звідкіль стікав ручай, зникавши в рові,

102] В якому промінець останній мерк

103] В воді, скоріше чорній, ніж багровій.

104] І ми зійшли в провалину саму,

105] Ідучи вслід похмурому струмкові.

106] Збігаючи в ненависну пітьму,

107] Спливала річка, наче під ворота,

108] Під те багно, що Стікс ім'я йому.

109] Я, придивившись, що то за сквернота,

110] Побачив тіней голих гурт тісний,

111] Занурений в драговину болота.

112] Не лиш руками билися вони,

113] А й головою, і грудьми, й ногами,

114] А хто й зубами гризся, навісний.

115] Мій добрий вчитель: «Сину, перед нами

116] Це душі тих, кого вразила лють,

117] А ще до того знай: під струминами

118] Багато душ у смороді гниють,

119] Окіл бентежать зойками гучними

120] Й колишуть, як ти бачиш, каламуть».

121] Стогнали в твані тонучі: «Були ми

122] У траурі на сонячній землі,

123] Нам душу сповивали чорні дими,

124] Й терзаємось у смороді, в гниллі».

125] Так виливали, кумкаючи, муку,

126] Інак не в силі висловить жалі.

127] Відмірявши значну дугу по луку,

128] Між річкою й болотом серед мли,

129] На тих дивившись, хто ковтав багнюку,

130] Високої ми вежі досягли.

ПІСНЯ ВОСЬМА

1] Я, далі ведучи, скажу, що, пішки

2] Ще вежі не діставшись, на вінці

3] Ми зори зупинили біля вишки,

4] Де вздріли два спахнулі промінці

5] Й на відповідь ще й третій розгорівся

6] У ледь очам приступній далі цій.

7] Й від мене в море всяких знань полився

8] Потік розпитувань: «Це хто? Кому

9] Той пломінь відповів? Як він з'явився?»

10] І вождь: «Якби ти крізь імлу німу

11] Міг бачити, то б стрівсь очима з жданим,

12] Невидним ще у випарів диму».

13] І як проноситься над стиглим ланом

14] Легка стріла з дзвінкої тятиви,

15] Так утлий човен, мовби ураганом,

16] Нестримно мчав на берег неживий,

17] А в ньому іздаля човняр жахливий

18] Кричав: «Нарешті, грішнику новий!»

19] «Ні, Флегію, ні, Флегію гнівливий, -

20] Сказав мій пан, - з тобою будем ми,

21] Лиш поки цей здолаєм бруд вадливий».

22] Як хто розчарувань зазнавши тьми,

23] Почне стогнати й голосить при цьому,

24] Так зойки Флегій видихнув сами.

25] Вождь опинився в човнику легкому,

26] Подавши знак мені іти за ним;

27] Вагу в човні лиш я складав вагому.

28] Ми посідали, і шляхом мутним

29] Побіг наш човен, глибший слід лишивши,

30] Ніж поки був він із гребцем самим.

31] Ми рухались, по мертвій річці пливши,

32] Як перед мною встав хтось у багні

33] Й спитав: «Хто ти, що йдеш тут, не доживши?»

34] І я: «Іду, бо вільно йти мені,

35] А ти хто? Ти збудив ніяк не жалі».

36] І він: «Я з тих, що плачуть тут сумні».

37] І я: «Бодай ти у плачу й печалі,

38] Проклятий образе, віками гнив!

39] Тебе впізнав я, хоч ти весь у калі».

40] Тоді він борт обіруч ухопив,

41] Та вчитель відіпхнув його, до діла

42] Сказавши: «Геть іди, до інших псів!»

43] А там притис мене тісніш до тіла

44] Й, цілуючи, сказав: «Блаженна та,

45] О гнівний душе, що тебе родила!

46] Живим владала ним пиха пуста,

47] Ніхто добром не згадує за нього,

48] А тінь його тримають болота.

49] А скільки ще царів та панства того,

50] Що тут залізуть свиньми у багно

51] І не залишать спогаду малого!»

52] І я: «Учителю, прошу одно:

53] Нехай човняр продовжить веслування,

54] Поки гордій не піде геть на дно!»

55] І він мені: «Єдина мить чекання!

56] Ще човен наш не стане на приплав,

57] Як буде здійснено твоє бажання».

58] І я побачив, як того обпав

59] Великий гурт, до люду не подібний,

60] І Богу вдячні я слова послав.

61] Усі горлали: «Ось Філіппо Срібний!»

62] А той, скажений флорентійця дух,

63] Рвав бік собі і в люті був несхибний.

64] На тому зник з очей і гамір вщух.

65] Та вчулося виття, по тьмі розлите,

66] І знову я напружив зір і слух.

67] Мій добрий вчитель мовив: «Слізьми вмите

68] Це місто, де страждає люд без меж;

69] Воно, прокляте, має назву Діте!»

70] І я: «Учителю, мечетей, веж,

71] Будинків пломеніють ясні стекла,

72] Пойняте все загравами пожеж».

73] А він: «Огонь, де йде борня запекла,

74] Дає свій одсвіт у найдальший схов,

75] Це взнаєш, нижнього досягши Пекла».

76] Нарешті човен у рови зайшов,

77] Які оточували землю туги;

78] Був, як з заліза, мур навкруг будов.

79] Але ще довго човен креслив дуги,

80] Аж поки не гукнув човняр: «Тепер

81] Мерщій виходьте, це ваш берег другий!»

82] Було при брамі кількасот химер,

83] Колись рясним дощем упалих з неба,

84] Вони гукали: «Хто з вас ще не вмер,

85] А йде нахабно й сміло до Ереба!»

86] Зробив їм знак мій вчитель видатний,

87] Що потай побалакати їм треба,

88] І, хижу вдачу стримавши, вони

89] Сказали: «Йди, цього ж лиши в пащеках

90] Страхів, як він не боягуз дурний,

91] То хай вертається стежок далеких

92] Собі шукати, ти ж лишайся тут,

93] Ти, що водив його по небезпеках».

94] Читачу, уяви, яких отрут

95] Я скуштував, страшну зачувши мову,

96] І захотів побачить рідний кут!

97] І я: «О вождю, подавав чудову

98] Мені ти допомогу раз із сім,

99] Видимі ж біди виникали знову!

100] Не кидай же мене під містом цим!

101] Коли мені йти глибше - річ не вільна,

102] То краще вже додому повернім!»

103] Та вождь, що путь була з ним досі спільна:

104] «Не бійсь, не відберуть в нас навмання

105] Доріг, які дала нам влада чільна.

106] Тут жди мене, і хай охороня

107] Тебе Надія; в цій імлі мертвотній

108] Тебе ніколи не залишу я».

109] Пішов мій добрий батько, я ж, самотній,

110] Запав у нерішучість претяжку

111] Між «так» і «ні» в борні безповоротній.

112] Ловив його я мову нешвидку,

113] Вони ж раптово, ніби ненароком,

114] Всі поспішили за стіну міську

115] Й замкнули браму перед самим оком

116] Учителя мого, і він один

117] До мене повернув повільним кроком.

118] Потупившись, ішов понурий він,

119] Весь час гадавши про відмову строгу:

120] «Хто не пустив мене до скорбних стін?»

121] Сказав мені: «Я не досяг порогу,

122] Та не турбуйсь, здолаю їх війська,

123] Готові довгу витримать облогу.

124] Це не нова зухвалість їх така:

125] їх взнали верхні брами всемогучі,

126] Що й досі залишились без замка.

127] Вгорі ти прочитав слова мертвучі,

128] Але уже крізь місто те страшне

129] Йде без супутніх колами по кручі

130] Той, хто нам брами всюди відімкне».

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА

1] Той колір, що я вкрився ним од страху,

2] Коли побачив, як верта вожай,

3] Відбивсь йому в лиці відтінком жаху.

4] Спинивсь поет, запавши у відчай,

5] І став вдивлятись марно, хоч і ревно,

6] Крізь непрозору млу в туманний край.

7] «Проте ми подолати мусим певно, -

8] Почав він, - а як ні... Підмога де?..

9] О, якби він з'явився тут напевно?..»

10] Я добре бачив, що у нього йде

11] Уривано за одним словом друге,

12] Зв'язку ж немає поміж них ніде.

13] І сповнився боязні я і туги,

14] Вбачаючи у мові тій сліди

15] Уявної душевної недуги.

16] «Чи сходив хто до щілини сюди,

17] Для цього перше кинувши кружало,

18] Де кара - безнадійність назавжди?» -

19] Так я спитав і мовив він: «Бувало,

20] Що хтось сюди проходив не без діл

21] Тим шляхом, що я ним пройшов чимало.

22] От і мене у цей послала діл

23] Зла Еріхто; її відьомська школа

24] Вертати вміла духів до їх тіл;

25] Коли моя душа лишилась гола,

26] Вона вдягла ізнов у плоть мене,

27] Щоб тінь вернуть з Іудиного кола.

28] Найнижче місце те найбільш сумне

29] Й найдальше від небес, що всім керують.

30] Тож знаю шлях я, - хай твій ляк мине.

31] Ці болота, що всюди тут панують,

32] Смердять навколо міста злих жалів,

33] Де вороги загибель нам готують...»

34] Забув я, що він далі говорив,

35] Бо надто вражений я став страшилом,

36] Коли на вежі вогняній уздрів

37] Пекельних фурій, що звились над схилом

38] Утрьох, жахливі, геть усі в крові,

39] Хизуючись своїм жіночим тілом.

40] Зелені гідри - шати їх живі,

41] Замість волосся ж в них клубки зміїні

42] Сичали в кожної на голові.

43] І він, служниць пізнавши господині

44] Над царством вічного плачу гірким:

45] «Поглянь, - сказав, - на лютих цих еріній.

46] Це - Алекто із голосом гучним,

47] А поруч - Тісіфона, образ жаху,

48] Мегера ж - зліва». І скінчив на цім.

49] Ті ж груди дряпали собі, з розмаху

50] Руками били й так ревли з-за стін,

51] Що до поета я припав зі страху.

52] «Медуза де? Хай скам'яніє він, -

53] Вони горлали, дивлячись додолу, -

54] На ньому мста Тезеєвих провин!»

55] «Ти відверни й сховай лице під полу:

56] Побачивши страшний Горгони лик,

57] Забудеш путь по сонячному колу», -

58] Сказав і повернув мене убік

59] Учитель та притис іще й руками

60] Мої долоні до моїх повік.

61] О люди із здоровими думками!

62] Помисліть-но, яка наука вам

63] Під цими дивовижними рядками!

64] Тим часом ріс у напрямі до брам

65] Разючий гуркіт у бурхливій хвилі,

66] Надаючи стрясання берегам.

67] Так вихори шаліють знавіснілі,

68] Коли повітря б'ють дві течії,

69] У прямуванні різні, рівні в силі, -

70] Гілля ламають, гатять ручаї,

71] Нестримно мчать, женуть людей, худобу,

72] Не розбиравши, де стада чиї.

73] І вождь, звільнивши зір мені: «Ти спробуй

74] Звернути ока нерв спочилий свій

75] На древню піну й пари люту злобу».

76] Мов жаби, як зачують раптом змій,

77] Закумкають, аж затуляєш уші,

78] І всі під воду кинуться мерщій, -

79] Так, бачив я, численні грішні душі

80] Від Одного тікали в твань грузьку,

81] А Той ступав по Стіксу, як по суші.

82] А щоб запону одслонять важку,

83] В задусі зводилась його лівиця,

84] Мов піднімала річ якусь тяжку.

85] Я взнав посла небес, що мав явиться,

86] Звернувсь до вчителя, і він мовчком

87] Дав знак мені в шанобі поклониться.

88] Ах, як гнівився цей борець із злом,

89] Що ображало в ньому досконалість!

90] Він браму розчинив тонким жезлом.

91] «О вивержена з неба клята малість! -

92] Гукнув він, ставши на жахний поріг, -

93] Звідкіль така обурлива зухвалість?

94] Чом опиратись тим, хто переміг?

95] Скорітесь волі, що в мету влучає

96] І збільшує для вас тягар вериг?

97] Ви знаєте, чим доля відомщає?

98] У Цербера у вашого з оков

99] Намулені місця всяк добачає!»

100] Нечистим шляхом він назад пішов,

101] На нас не кинувши свій погляд милий,

102] Мов той, хто, ринувши у мислей схов,

103] Не бачив тих, що поруч з ним ходили.

104] Дало нам сил це сяйво серед мли,

105] Й відважно ми поріг переступили.

106] Без опору до міста ми зайшли,

107] І палко я бажав про тих дізнатись,

108] Що у фортеці замкнені були.

109] Зайшовши, став я миттю оглядатись

110] І вмить побачив діл скорботи й зла,

111] Де мало все од лементу здригатись.

112] Як в Арлі, де ріка тече мала,

113] Як в Полі над Карнаро, де в затоці

114] Італія замок собі знайшла,

115] Гробниці горбляться на кожнім кроці, -

116] Тут ними всіяно весь ґрунт пустий;

117] Та гірш було, що з усієї моці

118] Між ними звився полумінь густий.

119] Жара пашіла скрізь така велика,

120] Якої й звиклим не перенести.

121] На трунах зсунуті були всі віка,

122] Й зітхання чулися з-під них жаскі,

123] Мов із грудей розтятих чоловіка.

124] І я: «Учителю, це хто такі,

125] Що, змушені до скорбної постави,

126] Лиш зойки дикі видавать важкі?»

127] І він: «Це лжеучень усяких глави

128] З їх послідовниками. Тут, в огні,

129] Злічити їх не вистачить уяви.

130] Із схожим схоже тут в одній труні

131] У полум'ї, то більш, то менш похмурім».

132] Він шлях праворуч показав мені,

133] І ми пішли між полем мук і муром.

ПІСНЯ ДЕСЯТА

1] І от іде стежиною вузькою

2] Між мурами товстими й полем мук

3] Учитель мій, і я за ним ступою.

4] «О вишній уме, що до гірших лук

5] Ведеш мене, - почав я, - як владика,

6] Ти спрагу вдовольни із власних рук!

7] Чи можна тих, чия вина велика,

8] Побачити? Нехай би підвелись -

9] Немає ж варти, і розкриті віка».

10] І він: «...Вони закриються колись,

11] Як з Йосафату вернуть опочилим

12] Тіла, в які свого часу вляглись.

13] Це кладовище віддане могилам

14] Для Епікура та його рідні,

15] Які вбивають душу з вмерлим тілом,

16] Але небавом при одній труні

17] Задовольниться й це твоє жадання

18] І друге, що ховаєш в таїні».

19] І я: «Мій добрий вождю, запитання

20] Я пильно бережу в душі своїй,

21] Щоб виконать твої заповідання».

22] «О ти, що йдеш по місту цім живий

23] Уродженцю Тоскани, будь же ґречний,

24] Прошу тебе, зі мною мить постій.

25] Твоя вимова - доказ безперечний,

26] Що ти із благородної землі,

27] Якій я, може, був занебезпечний».

28] Так гримнув голос у гробничій млі, .

29] І з страхом до вождя я пригорнувся,

30] Немов до нені злякані малі.

31] А вождь мені: «Чого це ти вжахнувся?

32] Ти бачиш Фарінату, що піднявсь

33] По крижі в домовині й не схитнувся».

34] І пильно в нього зором я втуплявсь,

35] А він, чоло здіймаючи та груди,

36] Здавалось, Пекло згорда роздивлявсь.

37] Вожай до нього між могильні груди

38] Штовхнув мене, уміло ведучи,

39] Й сказав: «Хай мова в тебе ясна буде».

40] Коли ж наблизився я, ідучи,

41] На мене скоса він поглянув знизу

42] Та й попитав зневажливо: «Ти чий?»

43] І я, щоб догодить його капризу,

44] Нічого не втаївши, все повів,

45] І він неначе в млу вгорнувся сизу.

46] А далі вимовив: «Твоїх дідів

47] Вважав я з партією ворогами

48] І двічі на вигнання засудив».

49] «Та привела до рідної їх брами, -

50] Я відказав, - і перша, й друга путь, -

51] Цього ж зробить не вміли ваші з вами».

52] І тут, в труні, приховуючи лють,

53] Звелась ще друга голова по шию -

54] Навколішки підвівся дух, мабуть.

55] Дух озирнувсь, плекавши, певно, мрію

56] Побачить поруч мене ще когось,

57] Але, даремну втративши надію,

58] В сльозах сказав: «Коли уму вдалось

59] Тебе звести у цю сліпу в'язницю,

60] Де син мій? Не з тобою він чогось».

61] І я: «Не сам іду крізь цю темницю:

62] Керує мною той, що поряд жде,

63] З ким Гвідо ваш не міг заприязниться».

64] Сумні слова й лице його бліде

65] Були для мене ясні й зрозумілі,

66] І я в відмові не схибнув ніде.

67] І з зойком підхопивсь він у могилі:

68] «Ти що? «Не мі

...