автордың кітабын онлайн тегін оқу Життєві сходинки (Початок шляху)
Володимир Кривенко
ЖИТТЄВІ СХОДИНКИ
(початок шляху)
Ще в дитинстві, а потім і в юності довелось мені перечитати оповідання А.Гайдара «Гарячий камінь». Я, не зрозумів тоді двох речей:
— Як Івашко міг викотити на гору камінь, такий гарячий, що Гайдар, економлячи сірники, припалював об нього цигарку. І друге:
— Чому старий, понівечений життям інвалід, не розбив-таки ту каменюку щоб омолодитися?.
Ну, перше я і досі не розумію, тим більше, що раз каменюка сама собою нагрівається до «451° по Фаренгейту», мабуть там відбуваються якісь ядерні процеси з випромінюванням радіації, і краще обходити її десятою дорогою, а не просити дитину закотити ту каменюку на гору…
Але казка є казкою, не сперечаюсь. Нехай.
А от, друге став розуміти вже в дорослому віці; скоріше за все, той гайдарівський інвалід пишався своїми ранами, бо слугували вони йому якби індульгенцією від репресій і він мав можливість закінчити свій життєвий шлях в колгоспному садочку серед людей, що оточували його теплом і повагою.
Якби в наступному житті він ухилився б і від тих барикад, де зламав собі ногу, і від ворожої шаблюки, і від нескінченних боїв за «світле майбутнє»- світила б йому дорога на Соловки, або в Магадан… А пройти ще раз те ж саме по другому колу…
Я його вже розумію, а тепер хочу приміряти ту можливість каменя на себе. От задам собі кілька питань:
— Чи хочу я побачити і маму і тата молодими, здоровими, усміхненими — звісно хочу!
— А поховати їх ще раз? А поховати синочка, сестричку, рідних, близьких друзів-товаришів, дівчинку Тому, так і не відмиту від куренівської глини?…
Якби в наступному життєвому колі я б зміг запобігти Куренівській трагедії, винайти ліки від невиліковних хвороб та старості, спинити війну на сході…
Тоді б — залюбки! А так, хай буде, як було, хай буде, як буде.
Відомий вислів: — чому Ньютон став великім? — Тому, що стояв на плечах гігантів… Нас всіх, щоб ми зросли, хтось мусив підіймати на свої плечі, от і замислився я; а хто ж крім матері та батька брав участь в моєму становленні? Хто направляв і підтримував мене при сходженні крутими сходами становлення? Кажуть, і мурашка може бути вісником, що здатна, навіть, поза нашою свідомістю впливати на наш шлях.
Не все, звичайно, втримала моя пам'ять, але я вирішив поділитися з вами, шановні, найяскравішими спогадами. Можливо комусь з вас це буде не лише цікаво, але й корисно.
P.S. А ви, якщо й досі курите, але хочете зекономити на сірниках, сходіть до тієї каменюки, щоб прикурити, але не забудьте прихопити дозиметр…
Про школу, вчителів та інше.
Колись спитали у мене: — а скажи, яких вчителів у твоєму житті було більше — поганих, чи хороших?
— А я так я вам скажу; учитель це, як інструмент, а інструмент не буває хорошим чи поганим. Просто це, або Інструмент, або нікчемна залізяка. Правда, треба сказати, що, якщо поталанить, і та залізяка потрапить до рук Справжнього Майстра, то, можливо, якщо вона з путящого матеріалу зроблена, не має іржавого нутра, то та залізяка ще має шанс стати Інструментом…
Так от, Учителів, які запам'ятались і яким я вдячний за своє становлення в житті було, може, й небагато, але цілком достатньо, щоб не вважати школу безцільно втраченим часом.
Набагато більше було ніяких, що промайнули, як тло, на якому сяяли діамантами Справжні…
Було декілька і таких, ім'я і вчинки яких згадуються з огидою… Вони, не зумівши реалізувати свої життєві праг
