Цар Едіп. Антігона
Қосымшада ыңғайлырақҚосымшаны жүктеуге арналған QRRuStore · Samsung Galaxy Store
Huawei AppGallery · Xiaomi GetApps

автордың кітабын онлайн тегін оқу  Цар Едіп. Антігона

Софокл

Цар Едіп. Антігона

«Цар Едіп» (або «Едіп-тиран») — одна з семи трагедій давньогрецького поета і драматурга Софокла. В ній розповідається про трагічну долю царя Фів Едіпа, сина Лая й Іокасти, який у спробі уникнути похмурого пророцтва здійснив його, ненавмисно вбивши свого батька і одружившись з матір'ю, а свої дні закінчив сліпим жебраком і вигнанцем.

Головними дійовими особами особами твору є доньки Едіпа Антігона та Есмена, правитель Фів Креонт, його дружина Евридіка, син Креонта та Евридіки Гемон (наречений Антігони). Щойно з-під міського муру відступили війська чужинців, як володар Фів Креонт наказав поховати Етеокла з почестями.


Зміст

Цар Едіп

Дійові особи

Едіп.

Жрець.

Креонт.

Хор фіванських старійшин.

Тіресій.

Йокаста.

Гонець.

Пастух Лая.

Челядинець Едіпа.

Пролог

ЕДІП

О молоде старого Кадма пагіння!

Чого під вівтарями посідали тут,

Благальне віття у руках тримаючи?

А там — все місто фіміамом сповнене,

І співом молитовним, і стогнаннями?

А що я не від когось хочу знать про це,

Лиш сам почути, то до вас і вийшов я,

Едіпом славним поміж вами названий.

Скажи-бо, старче, говорить за інших тут

Тобі годиться, що вас привело сюди -

Страх чи якесь бажання? Вдовольнити вас

Готов я. Треба бути безсердечному,

Щоб не відчути жалю до благаючих.

ЖРЕЦЬ

Едіпе, краю нашого володарю!

Ти бачиш: під поріг твій віку всякого

Зібрались люди, — ті, що не оперились

Для летів дальніх, ці ж — роками зігнуті,

Жреці, і я, жрець Зевсів, і від молоді

Обранці. Люд весь, віттями уквітчаний,

Сидить он біля двох святинь Палладиних

На площі й над Ісмени віщим попелом.

Все місто наше, бачиш сам ти, бурею

Збентежене страшною й голови піднять

З безодні хвиль не може закривавлених,

Все на полях безплідним гине зародком,

Худоба гнне й діти ненароджені

У матерніх утробах. Вогненосний бог

Страшною губить місто моровицею,

Дім Кадмів — пустка, і Аїдів чорний дім

Все багатіє зойками й риданнями,

Тебе ні я з богами не рівнятиму,

Ні діти наші, що тебе благать прийшли,

Та першим серед люду й в життьовій біді

Вважаю, і в єднанні ласки божої.

Колись-бо ти, прийшовши в місто Кадмове,

Нас від данини визволив співучому

Страхіттю, хоч ніким не бувши навчений,

Не знав про нас і божою лиш поміччю -

Всі мовлять так і вірять — нам життя вернув.

Отож, Едіпе, наймудріший всіх мужів,

З благанням щирим нині ми прийшли сюди -

Знайди нам оборону, чи богівського

Глаголу чи й людського дослухаючи.,

Відомо-бо, порада від досвідчених

Нам може дати вихід найдоцільніший.

О кращий з смертних, порятуй же місто нам!

О, зваж-бо і на себе! За минуле ти

По всій землі мав славу рятівничого,-

То щоб твою державність тим не згадувать,

Що ми, підвівшись, наостанку впали знов.

Тож будь несхибний, порятуй-бо місто нам.

Тебе знамення щасне привело до нас -

Нехай так само й нині пощастить тобі.

Якщо ти краєм нашим хочеш правити,

То краще людним, а не запустілим прав.

Не захистить пі корабель, ні вежі мур,

Як оборонців дужих вже нема на них.

ЕДІП

Нещасні діти! Знаю, знаю добре я,

Чого вам треба. І виразно бачу, як

Біль терпите усі ви. Та ніхто із вас

Такого болю не терпів, як я терплю,

Лише за себе кожен з вас печалиться, -

І пі за кого більше, а моя душа

За місто, і за себе, і за вас болить,

Не сплю я, і не треба вам будить мене.

Та знайте, сліз багато я гірких пролив,

Шляхів багато виходив я думкою.

По роздумі я ліки лиш одні знайшов -

І так вчинив: у Дельфи до оракула

Послав Креонта — сина Менекеєві

Й дружині брата — розпитати, що робить

І як благать, щоб врятувати місто нам.

Ось жду й лічу в тривозі дні — щось бариться

Занадто він. Всі строки повернутися

Давно минули, він же й досі бариться.

А вернеться, поганий буду зовсім я,

Як не зроблю усього, що нам бог звелить.

ЖРЕЦЬ

Ти в слушну пору мовив, ось-бо знак мені

Звіщають, що Креонт вже наближається.

ЕДІП

О владче Аполлоне! Дай, щоб радість нам

Таку ж приніс він, як горить в очах його.

ЖРЕЦЬ

Так, вість весела, бо не приоздобив би

Плідним лавровим віттям він чола собі.

ЕДІП

Побачим зараз. Він уже почує нас.

Владарю, сину Менекеїв, брате мій!

Яку-бо вість нам від богів приносиш ти?

КРЕОНТ

Щасливу! Бо за щастя і знегоду ми,

Якщо добром скінчилася, вважаємо.

ЕДІП

Яка ж то вість? Бо поки що ні певності

Від слів твоїх, ні страху не вчуваю я.

КРЕОНТ

Як зволиш — чи прилюдно будеш слухати,

То я готовий мовить, чи у дім ввійти.

ЕДІП

Кажи при всіх, — журюся їх печалями

Ще більше я, аніж душею власною.

КРЕОНТ

Гаразд, скажу вам, що почув од бога я.

Феб Аполлон, володар, ясно мовив нам:

«Ту скверну, що в землі Фіванській виросла,

Прогнати щоб не стала невигойною».

ЕДІП

Як край очистить? І який до того шлях?

КРЕОНТ

«Через вигнання або змивши кров'ю кров,

Бо кров'ю вбивства місто все обурене», -

ЕДІП

Яке ж то вбивство? І якого мужа кров?

КРЕОНТ

Колись, владарю, кермував у краї цім.

Лай, перед тим як владу в Фівах ти здобув.

ЕДІП

Про нього чув я, та не встиг побачити.

КРЕОНТ

За це убивство ясно вимагає бог

На вбивцях, хоч би й хто це був, помститися.

ЕДІП

Та де ж вони? В якій землі шукати нам

Непевний слід задавненого злочину?

КРЕОНТ

У нашім краї, мовить він. Уважному

Шукати легко, важко нерозважному.

ЕДІП

Та де ж був, дома чи у полі вбитий Лай,

Тут, у своїй вітчизні, чи в чужих краях?

КРЕОНТ

Сказав, що піде бога запитати він:

І от додому більше не вернувсь уже.

ЕДІП

А може, свідки із його супутників

Знайдуться, щоб могли ми щось довідатись?

КРЕОНТ

Всі вбиті, крім одного, що в перестраху

Утік, та дещо міг він розказати нам.

ЕДІП

Що ж саме? Взнать багато можна й з дечого,

Лише б за край надії ухопитися.

КРЕОНТ

Зустріли Лая, мовив він, розбійники

І вбили, — справа не одних це рук була.

ЕДІП

Який на це розбійник мав би зважитись,

Якщо не звідси золотом підкуплений?

КРЕОНТ

І я так думав. Та за Лая вбитого-

Нема, в лихій годині, й досі месника.

ЕДІП

Та цар же вбитий! І яке це лихо вам

Перешкоджало розшукати вбивць його?

КРЕОНТ

Сфінкс, ця потвора милозвучна, змусила

Забути дальнє, про найближче дбаючи.

ЕДІП

Із самого початку все розкрию я.

Достойно Феб, так само й ти достойно теж

Увагу привернули до убитого.

В мені найдете щирого ви спільника,

Що за вітчизну й бога буде мститися.

Я дбаю навіть не про когось іншого,

З самого себе пляму хочу скинути,

Хто б той не був убивця, й на мені, мабуть,

Тією ж він рукою схоче мститися.

Не лиш про Лая — і про себе дбаю я,

Вставайте ж, діти, із вівтарних приступців,

Беріть благальне із собою клечання.

Клич, хай кадмійський люд сюди збирається.

Я все зроблю — чи будем з волі божої

Щасливі, чи усі отут загинемо.

ЖРЕЦЬ

Вставайте, діти, все-бо, задля чого ми

Сюди прийшли, уже нам оповіщено.

Хай Феб, що віщування нам послав своє,

Нас порятує й від помору визволить.

Парод

ХОР

Строфа 1

Зевсова радісна вість! З золотого дельфійського гаю

Що та несеш до славних Фів?

Груди пройняв мені острах, тріпоче збентежене серце,

О Делію-Фебе, зціли нас!

Ждеш ти служіння нового, дай знак мені,

Чи по тривалому часі відновлення '

Давніх обрядів? Скажи нам, благаємо,

Сину Надії і славо безсмертна!

Антистрофа 1

Першою Зевсову доню, Афіну, я кличу безсмертну

Й землеборонницю сестру,

Що на круглястому ринку стоїть її трон, Артеміду,

Й стрільця непохибного Феба,-

Втрьох нам од смерті з'явіться, захисники,

В тузі страшній, що колись облягала нас,

Згубний від міста вогонь відвернула ви,-

Знову ласкаво до нас завітайте.

Строфа 2

Горе! Муки без краю зазнали ми,

Люта пошесть вигублює весь народ,-

Не домислити., чим боронитись!

Парость землі не зростає всеплідної,

Мук у пологах не в силі жінки перетерпіти,-

Глянь на людей, як один за одним вони

І тут, і там

Птахами в небі летять бистрокрилими,

Буйного полум'я швидше, до берега,

Де бог живе вечірній.

Антистрофа 2

Місто все неоплаканих повне жертв,

Не влічить непохованих тіл, що з них

Смертоносний вже дихає сморід.

Плач матерів сивокосих і стогони

Юних жінок, що одна припадає за одною

До вівтарів із гіркими благаннями,

В тужливий зойк

З співами світлих пеанів зливаються.

Зевсова доню, що в сяйві злотистому,

Пошли в біді нам захист.

Строфа З

Того, що край плюндрує нам

І без мідного щита,

Злим моровиці полум'ям всіх палить,

Арея прожени з країни рідної

І вкинь його у глибочінь

Покоїв Амфітріти,

193 В бурхливу кипінь непривітних

Берегів фракійських.

Бо що лишить нам темна ніч,

Одібрать приходить день.

О Зевсе, батьку наш,

Блискавиця з рук твоїх

Хай вогняним його уразить громом!

Антистрофа З

Лікійських нив владарю, й ти

Свій напни злотистий лук

І в поміч нам пусти несхибні стріли!

Хай вслід заблиснуть Артеміди світочі,

Що з ними мчить вона на лов

В лікійських верховинах:

І ти, цій землі соіменний,

Вакху винозорий,

У золотім пишаючись вінку,

З хором радісних менад

Свій факел запали

Й разом з нами йди крушить

Презренного й поміж богами бога.

Епісодій перший

ЕДІП

Ви молитесь? Моліться і одержите

Від лиха захист і в біді полегшення,

Але й моєї ради все ж послухайте.

Я як чужий чуткам цим говоритиму,

Чужий подіям. Недалеко в розшуках

Зайду без вас, адже не знаю сліду я.

Пізніш тут жить ва інших став я жителів -

До вас звертаюсь вині, діти Кадмові:

Кому відомо, від чиїх злочинних рук

Лай незабутній, син Лабдаків, смерть прийняв,

Нехай про все негайно сповістить мені,

А побоявся б сам себе він викрити -

Хай зна: йому нічого не загрожує,

Лише вітчизну мусить він покинути.

Якщо ж убивця із країни іншої,

Теж не мовчіть, — той нагороду матиме

Й моєю буде ласкою вдоволений.

А хоч би і мовчали ви із остраху

За друга чи за себе, хай відоме всім

Моє надалі буде повеління вам?

Хто б той не був убивця, а в країні тій,

Де я всією володію владою,

Ні розмовлять з ним, ні у дім приймать його

Не вільно, ані спільно з ним молитися,

Ані приносит

...