автордың кітабын онлайн тегін оқу Цар Едіп. Антігона
Софокл
Цар Едіп. Антігона
«Цар Едіп» (або «Едіп-тиран») — одна з семи трагедій давньогрецького поета і драматурга Софокла. В ній розповідається про трагічну долю царя Фів Едіпа, сина Лая й Іокасти, який у спробі уникнути похмурого пророцтва здійснив його, ненавмисно вбивши свого батька і одружившись з матір'ю, а свої дні закінчив сліпим жебраком і вигнанцем.
Головними дійовими особами особами твору є доньки Едіпа Антігона та Есмена, правитель Фів Креонт, його дружина Евридіка, син Креонта та Евридіки Гемон (наречений Антігони). Щойно з-під міського муру відступили війська чужинців, як володар Фів Креонт наказав поховати Етеокла з почестями.
Цар Едіп
Дійові особи
Едіп.
Жрець.
Креонт.
Хор фіванських старійшин.
Тіресій.
Йокаста.
Гонець.
Пастух Лая.
Челядинець Едіпа.
Пролог
ЕДІП
О молоде старого Кадма пагіння!
Чого під вівтарями посідали тут,
Благальне віття у руках тримаючи?
А там — все місто фіміамом сповнене,
І співом молитовним, і стогнаннями?
А що я не від когось хочу знать про це,
Лиш сам почути, то до вас і вийшов я,
Едіпом славним поміж вами названий.
Скажи-бо, старче, говорить за інших тут
Тобі годиться, що вас привело сюди -
Страх чи якесь бажання? Вдовольнити вас
Готов я. Треба бути безсердечному,
Щоб не відчути жалю до благаючих.
ЖРЕЦЬ
Едіпе, краю нашого володарю!
Ти бачиш: під поріг твій віку всякого
Зібрались люди, — ті, що не оперились
Для летів дальніх, ці ж — роками зігнуті,
Жреці, і я, жрець Зевсів, і від молоді
Обранці. Люд весь, віттями уквітчаний,
Сидить он біля двох святинь Палладиних
На площі й над Ісмени віщим попелом.
Все місто наше, бачиш сам ти, бурею
Збентежене страшною й голови піднять
З безодні хвиль не може закривавлених,
Все на полях безплідним гине зародком,
Худоба гнне й діти ненароджені
У матерніх утробах. Вогненосний бог
Страшною губить місто моровицею,
Дім Кадмів — пустка, і Аїдів чорний дім
Все багатіє зойками й риданнями,
Тебе ні я з богами не рівнятиму,
Ні діти наші, що тебе благать прийшли,
Та першим серед люду й в життьовій біді
Вважаю, і в єднанні ласки божої.
Колись-бо ти, прийшовши в місто Кадмове,
Нас від данини визволив співучому
Страхіттю, хоч ніким не бувши навчений,
Не знав про нас і божою лиш поміччю -
Всі мовлять так і вірять — нам життя вернув.
Отож, Едіпе, наймудріший всіх мужів,
З благанням щирим нині ми прийшли сюди -
Знайди нам оборону, чи богівського
Глаголу чи й людського дослухаючи.,
Відомо-бо, порада від досвідчених
Нам може дати вихід найдоцільніший.
О кращий з смертних, порятуй же місто нам!
О, зваж-бо і на себе! За минуле ти
По всій землі мав славу рятівничого,-
То щоб твою державність тим не згадувать,
Що ми, підвівшись, наостанку впали знов.
Тож будь несхибний, порятуй-бо місто нам.
Тебе знамення щасне привело до нас -
Нехай так само й нині пощастить тобі.
Якщо ти краєм нашим хочеш правити,
То краще людним, а не запустілим прав.
Не захистить пі корабель, ні вежі мур,
Як оборонців дужих вже нема на них.
ЕДІП
Нещасні діти! Знаю, знаю добре я,
Чого вам треба. І виразно бачу, як
Біль терпите усі ви. Та ніхто із вас
Такого болю не терпів, як я терплю,
Лише за себе кожен з вас печалиться, -
І пі за кого більше, а моя душа
За місто, і за себе, і за вас болить,
Не сплю я, і не треба вам будить мене.
Та знайте, сліз багато я гірких пролив,
Шляхів багато виходив я думкою.
По роздумі я ліки лиш одні знайшов -
І так вчинив: у Дельфи до оракула
Послав Креонта — сина Менекеєві
Й дружині брата — розпитати, що робить
І як благать, щоб врятувати місто нам.
Ось жду й лічу в тривозі дні — щось бариться
Занадто він. Всі строки повернутися
Давно минули, він же й досі бариться.
А вернеться, поганий буду зовсім я,
Як не зроблю усього, що нам бог звелить.
ЖРЕЦЬ
Ти в слушну пору мовив, ось-бо знак мені
Звіщають, що Креонт вже наближається.
ЕДІП
О владче Аполлоне! Дай, щоб радість нам
Таку ж приніс він, як горить в очах його.
ЖРЕЦЬ
Так, вість весела, бо не приоздобив би
Плідним лавровим віттям він чола собі.
ЕДІП
Побачим зараз. Він уже почує нас.
Владарю, сину Менекеїв, брате мій!
Яку-бо вість нам від богів приносиш ти?
КРЕОНТ
Щасливу! Бо за щастя і знегоду ми,
Якщо добром скінчилася, вважаємо.
ЕДІП
Яка ж то вість? Бо поки що ні певності
Від слів твоїх, ні страху не вчуваю я.
КРЕОНТ
Як зволиш — чи прилюдно будеш слухати,
То я готовий мовить, чи у дім ввійти.
ЕДІП
Кажи при всіх, — журюся їх печалями
Ще більше я, аніж душею власною.
КРЕОНТ
Гаразд, скажу вам, що почув од бога я.
Феб Аполлон, володар, ясно мовив нам:
«Ту скверну, що в землі Фіванській виросла,
Прогнати щоб не стала невигойною».
ЕДІП
Як край очистить? І який до того шлях?
КРЕОНТ
«Через вигнання або змивши кров'ю кров,
Бо кров'ю вбивства місто все обурене», -
ЕДІП
Яке ж то вбивство? І якого мужа кров?
КРЕОНТ
Колись, владарю, кермував у краї цім.
Лай, перед тим як владу в Фівах ти здобув.
ЕДІП
Про нього чув я, та не встиг побачити.
КРЕОНТ
За це убивство ясно вимагає бог
На вбивцях, хоч би й хто це був, помститися.
ЕДІП
Та де ж вони? В якій землі шукати нам
Непевний слід задавненого злочину?
КРЕОНТ
У нашім краї, мовить він. Уважному
Шукати легко, важко нерозважному.
ЕДІП
Та де ж був, дома чи у полі вбитий Лай,
Тут, у своїй вітчизні, чи в чужих краях?
КРЕОНТ
Сказав, що піде бога запитати він:
І от додому більше не вернувсь уже.
ЕДІП
А може, свідки із його супутників
Знайдуться, щоб могли ми щось довідатись?
КРЕОНТ
Всі вбиті, крім одного, що в перестраху
Утік, та дещо міг він розказати нам.
ЕДІП
Що ж саме? Взнать багато можна й з дечого,
Лише б за край надії ухопитися.
КРЕОНТ
Зустріли Лая, мовив він, розбійники
І вбили, — справа не одних це рук була.
ЕДІП
Який на це розбійник мав би зважитись,
Якщо не звідси золотом підкуплений?
КРЕОНТ
І я так думав. Та за Лая вбитого-
Нема, в лихій годині, й досі месника.
ЕДІП
Та цар же вбитий! І яке це лихо вам
Перешкоджало розшукати вбивць його?
КРЕОНТ
Сфінкс, ця потвора милозвучна, змусила
Забути дальнє, про найближче дбаючи.
ЕДІП
Із самого початку все розкрию я.
Достойно Феб, так само й ти достойно теж
Увагу привернули до убитого.
В мені найдете щирого ви спільника,
Що за вітчизну й бога буде мститися.
Я дбаю навіть не про когось іншого,
З самого себе пляму хочу скинути,
Хто б той не був убивця, й на мені, мабуть,
Тією ж він рукою схоче мститися.
Не лиш про Лая — і про себе дбаю я,
Вставайте ж, діти, із вівтарних приступців,
Беріть благальне із собою клечання.
Клич, хай кадмійський люд сюди збирається.
Я все зроблю — чи будем з волі божої
Щасливі, чи усі отут загинемо.
ЖРЕЦЬ
Вставайте, діти, все-бо, задля чого ми
Сюди прийшли, уже нам оповіщено.
Хай Феб, що віщування нам послав своє,
Нас порятує й від помору визволить.
Парод
ХОР
Строфа 1
Зевсова радісна вість! З золотого дельфійського гаю
Що та несеш до славних Фів?
Груди пройняв мені острах, тріпоче збентежене серце,
О Делію-Фебе, зціли нас!
Ждеш ти служіння нового, дай знак мені,
Чи по тривалому часі відновлення '
Давніх обрядів? Скажи нам, благаємо,
Сину Надії і славо безсмертна!
Антистрофа 1
Першою Зевсову доню, Афіну, я кличу безсмертну
Й землеборонницю сестру,
Що на круглястому ринку стоїть її трон, Артеміду,
Й стрільця непохибного Феба,-
Втрьох нам од смерті з'явіться, захисники,
В тузі страшній, що колись облягала нас,
Згубний від міста вогонь відвернула ви,-
Знову ласкаво до нас завітайте.
Строфа 2
Горе! Муки без краю зазнали ми,
Люта пошесть вигублює весь народ,-
Не домислити., чим боронитись!
Парость землі не зростає всеплідної,
Мук у пологах не в силі жінки перетерпіти,-
Глянь на людей, як один за одним вони
І тут, і там
Птахами в небі летять бистрокрилими,
Буйного полум'я швидше, до берега,
Де бог живе вечірній.
Антистрофа 2
Місто все неоплаканих повне жертв,
Не влічить непохованих тіл, що з них
Смертоносний вже дихає сморід.
Плач матерів сивокосих і стогони
Юних жінок, що одна припадає за одною
До вівтарів із гіркими благаннями,
В тужливий зойк
З співами світлих пеанів зливаються.
Зевсова доню, що в сяйві злотистому,
Пошли в біді нам захист.
Строфа З
Того, що край плюндрує нам
І без мідного щита,
Злим моровиці полум'ям всіх палить,
Арея прожени з країни рідної
І вкинь його у глибочінь
Покоїв Амфітріти,
193 В бурхливу кипінь непривітних
Берегів фракійських.
Бо що лишить нам темна ніч,
Одібрать приходить день.
О Зевсе, батьку наш,
Блискавиця з рук твоїх
Хай вогняним його уразить громом!
Антистрофа З
Лікійських нив владарю, й ти
Свій напни злотистий лук
І в поміч нам пусти несхибні стріли!
Хай вслід заблиснуть Артеміди світочі,
Що з ними мчить вона на лов
В лікійських верховинах:
І ти, цій землі соіменний,
Вакху винозорий,
У золотім пишаючись вінку,
З хором радісних менад
Свій факел запали
Й разом з нами йди крушить
Презренного й поміж богами бога.
Епісодій перший
ЕДІП
Ви молитесь? Моліться і одержите
Від лиха захист і в біді полегшення,
Але й моєї ради все ж послухайте.
Я як чужий чуткам цим говоритиму,
Чужий подіям. Недалеко в розшуках
Зайду без вас, адже не знаю сліду я.
Пізніш тут жить ва інших став я жителів -
До вас звертаюсь вині, діти Кадмові:
Кому відомо, від чиїх злочинних рук
Лай незабутній, син Лабдаків, смерть прийняв,
Нехай про все негайно сповістить мені,
А побоявся б сам себе він викрити -
Хай зна: йому нічого не загрожує,
Лише вітчизну мусить він покинути.
Якщо ж убивця із країни іншої,
Теж не мовчіть, — той нагороду матиме
Й моєю буде ласкою вдоволений.
А хоч би і мовчали ви із остраху
За друга чи за себе, хай відоме всім
Моє надалі буде повеління вам?
Хто б той не був убивця, а в країні тій,
Де я всією володію владою,
Ні розмовлять з ним, ні у дім приймать його
Не вільно, ані спільно з ним молитися,
Ані приносит
