Степан Васильченко
БАСУРМЕН
«Басурмен» та «Свекор» Степана Васильченка — гумористичні оповідання з легкою ноткою іронії. Описуючи прості життєві ситуації, автор проявляє себе як тонкий психолог. Мати докоряє синові, що той, басурмен, не молиться, сама ж при молитві страшенно чортихається, коли раптом підгорає їжа у горщику. Малий Василько вдає із себе дорослого, однак картина реального дорослого життя, коли ти мусиш бути відповідальним і піклуватися про інших, лякає його. У творах Степана Васильченка поруч із гумором присутні ненав’язлива мудрість і дидактизм.
Басурмен
Семен стоїть у сінях, заглядає в одчинені хатні двері.
Він недавно прибіг знадвору i в очах йому темно. Хата йому здається за темний льох, вікна — за дірки, в які зазирає ясний день. Вся стіна перед дверима обставлена чорними сумними іконами, перед ними горить три лампадки, привішені в ряд на довгих шнурках. Десь далеко-далеко, як у глибокій норі, горять у печі дрова.
Коло печі порається підтикана мати, червона од огню, з пасмами на чолі кіс, що вибилися з-під очіпка.
— Мамо, дайте снідать!..
— А Богу молився? Не помолишся, до самого вечора не дам — так собі й знай, — казала мати, сердито тьоригаючи рогачем. — Людські діти в неділю, поки з церкви не вийдуть, то й ріски в рот не беруть, а ти, такий лобаню, схопився, лоба не перехрестивши, та до хліба зараз тягнешся? Безстрамнику!..
