Сірий вовк стояв під вікном лісової школи. «У-у-у!» – затягнув він, коли в актовому залі заспівали: «Як добре, що у світі друзі є». «Ех, добре звучить, мені б на сцену, ось я б заспівав!» – подумав вовк.

Раптово двері школи відчинилися і звідти з гавкотом вискочив пес Барбос. «Овва! Таку пісню зіпсував», – встиг подумати вовк і кинувся навтьоки. Він вибіг зі шкільного двору і помчав через ліс до річки. «Ось переслідує собачий пес, бач, як швидко бігає, – думав вовк набігу, – треба тікати! Ех, яка ганьба, гроза лісу, від собаки тікаю, як останній боягуз. Але нічого, віділлються тобі, Барбос, вовчі сльози». Сірий галопом наближався до берега річки. Він хотів заплутати свій слід на воді, щоб Барбос не зміг переслідувати його по нюху, але Барбос не відставав, біг по п'ятах.

Недалеко був брід, вовк кинувся до нього, щоб перебратися на інший берег річки. Барбос хотів його переслідувати, поки не зловить, але раптово він почув на березі: «Бе-бе! Спасі-і-іть! Бе-бе!». Барбос зупинився і подивився, хто кличе на допомогу. На березі стояло прив'язане до кілочка маленьке ягня.

– Бе-бе! – знову закричав малюк.

– Гав! Чого кричиш? – запитав Барбос.

 

 

– Мене вовк вкрав, я хочу додому до бабусі, бе-бе, – хникав ягня.

Барбос озирнувся по сторонах. Сірий вовк уже був далеко. «Переслідувати вовка і кинути ягнятко? – подумав пес. – Ні, малюка в біді кинути не можу. Я тебе все одно зловлю, Сірий. Нікуди від мене не дінешся».

– Гаразд, підемо до твоєї бабусі.

– Спа-а-асибі, – промекав ягня.

Барбос вийняв кілочок з річкового піску і повів малюка в село.

* * *

– Ось тобі й маєш, знайшовся! А бабуся твоя поїхала. Такі справи, – сказав дідусь-сусід. – Подумала, що тебе вовк з'їв і поїхала від розладу нервів.

– Бе-бе! – заплакав малюк. – Куди ж мені діва-а-атися? Бе-бе.

– Я б узяв тебе до себе, але у мене ж козел мій Боня в хліві, чи не уживеться він з тобою, – почухав лоба дідусь.

– Бе-бе! – бекав ягня.