За горами, за лісами,

За широкими морями,

Проти неба на землі

Жив дідусь в однім селі.

У старенького три сини:

Старший — з розумом хлопчина,

Середульший — сяк-такий,

А найменший — геть дурний.

Хлопці сіяли пшеницю

Та й возили у столицю:

Бач, столиця та була

Недалеко від села.

Там пшеницю продавали,

Гроші добре рахували

І, набивши гаманця,

Повертались до отця.

От чи скоро, чи не скоро

Приключилося їм горе:

Хтось у поле став ходить

І пшеницю толочить.

Про таку лиху пригоду

Ще ніхто не чув ізроду;

Стали думать і гадать,

Як би злодія впіймать.

Та й надумали ходити

Уночі той лан глядіти,

Щоб його оборонить,

Лиходійника зловить

Почало ж ото смеркатись,

Старший брат почав збиратись,

Він сокиру й вила взяв

Та й у поле почвалав.

Непогожа ніч настала;

Боясть парубка напала,

І сховався молодець

У кошару до овець.

Встало сонце із-за хмари,

Вийшов тихо він з кошари,

Із криниці вид умив

Та й постукавсь до братів:

«Гей, прокиньтеся, тетері,

Відчиніть скоріше двері!

На дощі я весь промок

Аж до самих до кісток».

Хлопці двері відчинили,

Брата старшого впустили

Та й питаються його,

Чи не бачив він чого.

Старший брат перехрестився,

На всі боки поклонився,

Кашлянув і проказав:

«Цілу нічку я не спав;

А було ж мені, на лихо,

І не тепло, і не тихо:

Як звірюка, вітер вив,

Дощ холодний ливма лив,

Ох, намучивсь я доволі!..

Ну, та все гаразд у полі».

Похвалив його отець:

«Ну, Данило, молодець!

Послужив ти служб